Загорій Ю.В.
Полякова Е.І.
Донецький національний технічний університет

Источник: Фінансово-бюджетна політика в контексті соціально-економічного розвитку регіонів — 2009 / Матеріали міжнародної науково-практичної інтернет конференції молодих учених та студентів. — Дніпропетровьск — 2007, с. 198-200.

Економічні перетворення в Україні повинні мати соціальну орієнтацію й відповідати менталітету народу. Робітники на всіх підприємствах України, особливо на вуглевидобувних підприємствах, через специфіку виробництва повинні бути соціально захищені на мікрорівні.

Основне право громадянина України - це право на працю, тобто на одержання роботи з її оплатою не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, яке забезпечується державою. Адміністрація вуглевидобувних підприємств України несе відповідальність за організацію фінансово-господарської діяльності колективу, реалізацію на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів трудового колективу в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Працівники шахт реалізують право на роботу шляхом складання трудового договору про роботу на підприємстві. Працівники мають право на відпочинок відповідно законам про обмеження робочого дня і робочого тижня й про щорічні оплачувані відпустки; право на здорові і безпечні умови праці; на об'єднання в професійні союзи і на розв’язання колективних трудових конфліктів у встановленому законом порядку; на участь в керуванні підприємством, установою, організацією; на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності; на матеріальну допомогу у випадку безробіття; на право звертання в суд для дозволу трудових суперечок незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади і інші права, що установлені законодавством.

Велику роль в системі соціального захисту та соціальної забезпеченості робітників на підприємствах грає соціальне партнерство. В теперішній час підприємства України - особливо гірничодобувні підприємства, продовжують руйнуватися. В цих умовах наймані робітники і роботодавці навряд зможуть домовитися. Роботодавцям колективні договори не потрібні, у той час як робітники, через страх втратити робоче місце, побоюються відкрито заявляти про свої вимоги. Соціальне партнерство, як особливий механізм регулювання соціально-трудових відносин між працівниками і роботодавцями, припускає наявність рівних по силі сторін в можливості протистояти іншій стороні у випадку виникнення конфлікту. А останнім часом конфліктів стало виникати дуже багато.

Гарантією ефективного функціонування механізму соціального партнерства є чітке визначення інтересів кожної з трьох основних соціальних сил суспільства, розумний розподіл ролей і відповідальності за визначення й реалізацію спільної соціально-економічної політики.

Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя.

Держава як суб’єкт соціально-трудових відносин виконує законодавчу, захисну та регулюючу функції. Крім того, держава виступає у ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосереджена певна частка підприємств. Держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, організує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку і соціального захисту населення).

Урядові органи повинні створити для роботодавців режим для найбільшого сприяння шляхом проведення мудрої соціально-економічної політики, забезпечення стійкості цін, збалансованості державного бюджету, планомірного підвищення реальної заробітної плати і поліпшення соціальних умов життя робітників.

Неналежне виконання урядом соціально-економічних функцій, що викликали кризові явища в діяльності підприємств і фірм (роботодавців), повинне розглядатися як достатня підстава для негайного відсторонення уряду і вищих органів влади від виконання своїх обов'язків. Ця правова норма повинна бути покладена в основу конституційно встановленого порядку реформування і ротації вищих державних органів із метою запобігання кризового стану економіки і різкого погіршення соціального стану основної маси населення.

Тільки при цих умовах можна реально прогнозувати можливість введення рівної відповідальності роботодавця й урядових структур за створення сприятливих умов розвитку виробництва, відновлення високого трудового ритму роботи підприємства і гідних умов праці і життя працівників.

Вирішенням проблеми може стати не тільки реструктуризація, але й планомірний перехід вугледобувних підприємств на корпоративне управління.

На думку вітчизняних учених корпоративна форма управління повинна будуватися з урахуванням національних особливостей країни.

При цьому проблеми полягає не в виборі конкретної моделі, а в розробці механізму, заснованого на принципах історичних, економічних і соціальних особливостей розвитку України.

На думку українських учених всі реформи, що проводилися останнім часом, були засновані на зарубіжних рекомендаціях, які не відбивають національної специфіки, що історично склалася в Україні. Реформи у вугільній промисловості здійснювалися без теоретичного обґрунтування. Для позитивного результату з подолання підприємствами добувною промисловості фінансової кризи в Україні, необхідно шукати нові прийнятні підходи, які будуть засновані на концепції реструктуризації підприємств базових галузей промисловості. Без вирішення цієї задачі неможливо добитися конкурентних переваг вугільної продукції на зовнішньому ринку.

При розробці механізму слід враховувати думки і пропозиції не тільки учених, але і працівників промисловості базових галузей України про причини незадовільного ходу економічних реформ і їхньому подальшому поліпшенню.

Важелі нового механізму повинні відповідати наступним вимогам:

- економічні перетворення в країні повинні запобігати подальшому необґрунтованому падінню обсягів виробництва в базових галузях і забезпечувати їхній перспективний розвиток. Одночасно слід керуватися законами ринку, тобто виробляти те, на що є попит;

- подальша зміна форм власності повинна відбуватися після виконання робіт по реструктуризації підприємств, тобто їхньої перепідготовки до приватизації;

- оскільки процес реструктуризації підприємства може включати значні обсяги робіт капітального характеру, тобто реконструкцію, модернізацію і оновлення зношеного і морально застарілого устаткування, впровадження технологічних ланок по збільшенню випуску і поліпшенню якості продукції, а також враховуючи, що фінансування цих робіт може стримуватися з різних причин, зміна власності може охоплювати значний період часу;

- процес реструктуризації вугільної галузі містить не тільки забезпечення конкурентоспроможності діючих шахт, але і ліквідацію неперспективних, особливо збиткових, вугільних підприємств. Вартість робіт з ліквідації таких підприємств велика (на одну вугільну шахту приходиться від 50 до 130 млн.грн.), тому економічний важіль механізму повинен передбачати можливі напрямки зменшення цих витрат;

- у зв'язку з незадовільним фінансуванням об'єктів, що підлягають реструктуризації, механізм повинен передбачати пріоритетність розвитку економіки;

- не можна формально приватизовувати нерентабельні підприємства, оскільки в разі продовження незадовільної роботи їм загрожуватиме неминуче банкрутство;

- для підприємств особливої важливості може бути застосована процедура реприватизації з тим, щоб забезпечити їхню реструктуризацію за рахунок засобів держави. Державному підприємству банкрутство не загрожує, оскільки йому може бути надана держпідтримка у вигляді дотацій. Тому для можливості здійснення в майбутньому реприватизації необхідно підготувати відповідну правову основу.

Література

1. Реструктуризация угольной отрасли Украины – путь к корпоративному управлению: Монография / Б.А.Грядущий, С.Я.Петренко, В.ААгеев, В.Б.Грядущий, Н.А.Алиев, В.А.Чернова; Под ред.. В.С.Тополова.- Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2005. – 384с.
2. Копылов В.А., Хлапенов Л.Е.,Бортников А.А., Ивашин Ю.В., Кожушкин С.Г., Ивашин В.М. Реструктуризация угольной промышленности и ее социально-экономические последствия // Уголь Украины.- 2000. - № 10.– С. 3-10.
3. Лукинов И. К вопросу о концепции и модели современного экономического развития Украины // Экономика Украины. – 2001. - № 6. – С. 4-9.
4. Богиня Д., Волынский Г. Социально-экономические аспекты большой приватизации: цели и результаты // Экономика Украины. – 2002. - № 12.– С. 35-43.
5. Казаков Е.М., Попов В.Н., Рожков А.А., Шеломенцев А.Г., Шарафутдинов А.Р. Социально-экономическое обоснование структурных преобразований в горнопромышленных районах. – Екатеринбург-Москва, 2000.- 249 с.