Загорій Ю.В.
Полякова Е.І.
Донецький національний технічний університет

Источник: Современные тенденции менеджментва в Украине: правовые и экономические аспекты — 2009 / Материали межвузовской студенческой конференции . — ДонНТУ, Донецк — 2009, с. 98-99.

Формування нової системи соціально-трудових відносин процес, який у своєму розвитку базований на системному підході. Процес формування соціально-трудових відносин повинен мати елементи суспільного регулю-вання, для зменшення наслідків фінансової кризи. Регулювання соціально-трудових відносин одна з найважливіших складових частин функціонуван-ня економічної системи. Складний період відбивається на регулюванні со-ціально-трудових відносин відходом від монополії держави, відмовою від надмірної централізації і переходом до програмно-нормативної регламен-тації соціально-трудових відносин, яка побудована на принципах демокра-тизації. Законодавство про працю виступає головним інструментом; соціа-льно-трудових відносин, за допомогою якого розробляється і втілюється у життя політика у сфері праці. Окрім законодавчого регулювання необхід-ним є механізм регулювання законодавчих актів. Таким механізмом висту-пає програмна і нормотворча діяльність держави ,в особі її виконавчих ор-ганів (міністерств, відомств, регіональних органів).

У сферу програмно-нормативного регулювання соціально-трудових відносин входять напрями:

• умови праці (оплата, охорона праці, відпочинок);

• соціальна політика (пенсійне забезпечення, політика підтримки рівня життя населення, диференціації доходів);

• зайнятість (реєстрація безробітних, створення нових робочих місць, професійне перенавчання);

• міграційна політика (регулювання переміщення робочої сили за кор-дон і з-за кордону, програми переселення окремих груп населення тощо);

• демографічна політика (виплати допомоги вагітним, допомоги на ді-тей, програми поліпшення здоров'я).

Методи реалізації програм поділяють на:

• адміністративні (прийняття постанов, методичних документів, нака-зів, офіційних роз'яснень);

• організаційні (створення структур, способів виконання програм);

• фінансові (надання податкових пільг, виділення кредитів, надання прямої фінансової допомоги);

• економічні (надання регіональних пільг по імпорту або експорту то-варів з метою покращення загальних умов для розвитку соціально-трудових відносин).

Програми регулювання соціально-трудових відносин залежно від їх спрямованості поділяють на державні, регіональні і приватні. Для більш точної постановки мети в процесі розробки і реалізації програм використо-вуються соціальні індикатори, або нормативи — кількісні показники від-повідності і динаміки соціальних процесів у суспільстві Як відмічалося ра-ніше, найбільш повна система соціальних індикаторів охоплює дев'ять со-ціальних напрямів, з яких до соціально-трудових мають пряме чи непряме відношення наступні: рід занять і якість праці, доходи і споживання, на-вколишнє середовище в частині виробничого середовища), соціальне за-безпечення, соціальна рівність і мобільність.

Одним із важливих соціальних нормативів є споживчий кошик. У сис-темі соціальних індикаторів споживчий кошик ділиться на: кошик співвід-ношень, який використовується для вимірювання динаміки споживчих цін; мінімальний споживчий кошик, який використовується для вимірювання прожиткового мінімуму, розраховується державними органами і офіційно затверджується.

Мінімальний споживчий кошик як соціальний індикатор застосову-ється для визначення нижньої межі малозабезпеченості, абсолютної кіль-кості бідних людей, а також для визначення об'єктивної основи для розра-хунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, деяких видів міні-мальних соціальних виплат. Частка продовольства у споживчому кошику чітко визначає місце країни за рівнем розвитку. У економічно розвинутих країнах частка витрат на продовольчі товари у загальних витратах сім'ї не перевищує 30%. В Україні витрати на харчування складають більше 75%, що свідчить про низький життєвий рівень населення. Надзвичайно важли-вим є соціальні індикатори, які відображають стан виробничого середови-ща, якість умов праці, але в Україні вони поки що розглядаються як грани-чно допустимі норми концентрації шкідливих речовин, шкідливих умов, праці; Найближчим часом для України найбільш важливим нормативом залишаться мінімальні розміри заробітної плати і пенсії.

Оцінювання соціальної складової трудового потенціалу підприємства має будуватися на основі економічних оцінок здібностей людей створюва-ти певний дохід. Чим вища індивідуальна продуктивність праці робітника і триваліший період його діяльності, тим більший він приносить дохід і є бі-льшою цінністю для підприємства. На наш погляд, оцінювання соціальної складової трудового потенціалу компанії слід проводити на основі моделей корисності, за допомогою яких можна оцінити економічні наслідки зміни трудової поведінки співробітника в результаті певних соціальних заходів з боку підприємства. Реально мова повинна вестись про здатність робітника приносити більшу чи меншу додану вартість в умовах конкретної компанії. Ядро соціальної складової трудового потенціалу складають сукупні здіб-ності робітників компанії, які необхідні для того, щоб обирати, виконувати та координувати дії, метою яких є забезпечення конкурентних переваг під-приємства на визначених ринках чи їх сегментах.

Визначаючи величину соціального потенціалу підприємства, слід вра-хувати строк його використання (в контексті загального процесу оцінки вартості сукупного потенціалу). Він вимірюється проміжком реалізації конкретного бізнес-проекту або максимально можливим часом роботи.