Андріанова Ольга Сергіївна

Факультет: Обчислювальної техники та інформатики

Кафедра: Комп'ютерних систем моніторингу

Спеціальність: Комп'ютерний еколого-економічний моніторинг

Тема магістерьскої дисертації:

"Прихована передача великих масивів інформації за допомогою стегокодування WAV-файлів"

Науковий керівник: Губєнко Наталя Євгеніївна , доцент, к.т.н.

Стисле резюме

Уміння та навички:

Технічний опис ПЗ
PHP, MySQL
HTML, CSS, Javascript
Методологія розробки ПЗ

Професійний досвід:

Досвід створення програмних продуктів
Досвід створення сайтів

Додаткові навички:

C/C++, MS Visual C++, WinAPI
SQL, UML
Delphi, Assembler
Matlab, MathCAD, Statistica
Lisp, Prolog, Rational Rose
ArcView GIS, MapInfo, AutoCAD

Особисті якості:

мови: англійська, російська, українська
сімейний статус: не одружена

Середній бал під час навчання: 4.92

Автобiографiя

Дитинство

Я народилася в маленькій дружній родині 29 серпня 1987 року в місті Авдіївка Донецької області. Мої батьки: мама - Андріанова (Колесова) Ирина Федорівна, тато - Андріанов Сергій Іванович.

Першим моїм дитячим садком (за розповідями батьків) був "Маля". Ходила я в нього недовго, а потім мене і зовсім звідси забрали батьки, тому що я часто хворіла. І виховувала мене улюблена бабуся Колесова Олександра Костянтинівна. Оскільки я була досить непосидючою дитиною, то спричиняла бабусі багато турбот, але вона ніколи не скаржилася на мене батькам, і навіть завжди захищала, знаючи всі мої витівки.

Дитинство я завжди згадую з особливим теплом і навіть подивом, оскільки сама не розумію, як у мені уживалася любов до таких різних занять, як лазити по деревах і заборах, дражнити собак та кішок, вишивати з бабусею, пекти з нею смачнючі пиріжки і, звичайно ж, співати різні народні пісні, що я пам'ятаю дотепер ... Саме завдяки бабусі я полюбила природу у всіх її проявах, довідалася про те, як жили люди раніше, і дивилася на все навколо себе як на казку, у якій живу я - маленька принцеса.

Дуже часто друзі моїх батьків говорили про те, що я не зможу добре вчитися в школі, бо я не ходжу в садок і не буду нічого вміти. Але я не звертала на це уваги, тому що мені ніколи їх було слухати - у цей момент я занадто була захоплена черговою книжкою. Пристрасть до читання, якою я хворію і дотепер, мені прищепив мій тато. Спочатку я дуже пручалася і навіть плакала, коли він намагався навчити мене читати, але потім я зрозуміла як це легко і цікаво, і коли я навчалася у 8-у класі працівники нашої міської бібліотеки вже не знали, яку книгу мені видати, оскільки непрочитаних мною книг залишалося усе менше.

Отже настало 1 вересня 1994 року...і…

Школа

Я пішла до школи.

Це була авдіївська загальноосвітня школа №4. Особливого стресу це в мене не викликало. Навпаки, було дуже цікаво малювати, рахувати, робити різні завдання, знайомитися із новими хлопчиками та дівчатками. Перший клас без особливих зусиль я закінчила на "відмінно", оскільки була добре підготовлена ще до школи, а там, де в мене щось не виходило, на допомогу завжди приходила мама, і тоді усе ставало просто і зрозуміло. Я завжди дивувалася її здатності легко та швидко вирішувати мої та свої проблеми, начебто вона чарівниця з казки - змахне паличкою і усе відразу налагоджується: таблиця множення здається не такою страшною, горло менше хворіє, температура падає, а новий, зв'язаний нею светр для мене такий теплий та красивий.

У другому класі я зустріла мою кращу подружку, з якою ми дотепер ділимо радості та прикрості - Ломанову Юлію Юріївну. З тих пір школа для мене стала ще цікавіше, адже щоранку я бігла туди з бажанням скоріше розповісти Юльчику щось, що зі мною вже встигло відбутися. Отож, потихесеньку я і переходила з класу в клас, завойовуючи перші місця міських олімпіад із хімії, російської та української мов, алгебри, географії та біології. Усе своє шкільне життя я мріяла стати філологом і викладати дітям російську мова і літературу. Але далі мені забажалося круто змінити своє життя...

Оскільки моя школа була неповною, то я перейшла в авдіївську ЗШ №6. Зміна колективу була безболісною, але все-таки я сумувала за однокласниками. У 10-у класі у нас з'явилася інформатика. Спочатку я не розуміла, у чому ізюминка цієї науки, але згодом мені навіть сподобався цей предмет. Тим часом підійшов час думати про майбутнє...

Мама, мої друзі і моє шосте почуття підказувало, що потрібно вибирати перспективну, потрібну в майбутньому спеціальність. Але мені хотілося щось, що буде містити в собі не тільки програмування та інформатику. Так вибір мій припав на спеціальність «Комп'ютерний еколого-економічний моніторинг».

11 клас став для мене дуже важким. Підготовчі курси ДонНТУ, навчання у школі, підготовка до випускних іспитів і олімпіади майже кожні вихідні... Непомітно підійшли перші рейтинги у ДонНТУ, за ними другі та треті. І в квітні я вже знала, що є студенткою! Це було таке дивне, але безумно радісне почуття! І от, успішно здавши випускні іспити та одержавши золоту медаль, я опинилася на першому курсі університету.

Університет

Як не дивно, університет почався із... першої пари. Фізкультури! Ми усі бігали, губилися, щось шукали, нічого не розуміли, але потім нас усе-таки розподілили по різних видах спорту! Потім потекли будні та свята студентського життя.

Я знайшла багато друзів, хоча дійсних друзів, звичайно, багато не буває. Я встигла за ці 5 років і знайти, і втратити, і посваритися, і помиритися, але ті, хто зміг витерпіти мій характер, і чий характер змогла винести я, залишилися зі мною. І я дуже ціную і пишаюся цими людьми!

Безперечно, за час навчання я придбала безліч корисних навичок і знань, але головне - я навчилася вчитися! Адже саме цьому вчить університет, на відміну від школи. 5 років навчання я і не помітила, напевно, тому що університет став моїм другим будинком і я не уявляю, що незабаром мені доведеться з ним проститися...

Плани на майбутнє

Перша моя мета - звичайно ж, успішно написати та захистити магістерську дисертацію. Адже це і буде підсумком усієї моєї навчальної діяльності. Потім я хочу знайти гідну і цікаву роботу, адже робота – це те місце, де ми проводимо більшість свого часу, і хочеться, щоб це була та справа, якою дійсно хочеться займатися!

У далекому майбутньому я бачу себе розробником прикладних програм, автоматизованих систем, постановником задач, хоча останнім часом дитячі мрії нагадують про себе і я ловлю себе на думці, що хочу працювати в редакції журналу.

Загалом, я не хочу загадувати, адже ніхто не знає, що буде з тобою завтра. Наше життя - така непередбачувана річ, але в цьому і є її принадність!