ДонНТУ |
Портал магістрів ДонНТУ
Середній бал за період навчання в університеті 4.78. Вільно володію російською, українською мовами. В обсязі, достатньому для читання і листування, володію англійською і французькою мовами. Маю досвід роботи на Ясинуватському машинобудівному заводі як слюсар збирач вугільних комбайнів. Володію навичками роботи в MS WORD, MS EXCELL, KOMPASS, SOLID WORKS, ANSYS, T-FLEX. Захоплююся автомобілями і всім, що з ними пов'язано, і футболом.
Народився 30 листопада 1987 року в Ясинуватій. Батьки: Фоміна Віра Германівна, народилася 29 травня 1959 року — старший контролер ВТК Авдіївського коксохімічного заводу; Козин Олександр Ілліч народився 6 січня 1956 року — електромеханік з ліфтів фірми "OTIS".
У 1.5 роки пішов у дитячий садок, де я приємно провів майже все своє дошкільне дитинство. Вже в дитячому садку я помітив, що математика мені дається дуже легко на відміну від моїх однолітків, і вже у віці 6 років я вмів робити математичні операції в межах 50.
У вільний від дитсадка час, як і всі хлопці, бігав по двору і не раз розбивав собі і ноги й руки. Загалом, енергії було дуже багато. Тоді ж мені купили мій перший велосипед "Зайчик", на якому я катався добу на проліт. З появою цієї техніки в мене прокинувся інтерес до механіки: стало цікаво, як же воно все там крутиться?
На вихідних брав татів інструмент і, не розуміючи як їм правильно користуватися, починав щось крутити і розбирати. У підсумку мої махінації з велосипедом призвели до того, що в один прекрасний день переднє колесо відкрутилось, і я на повному ходу влетів в огорожу. Звичайно було боляче, але болючіше було бачити розбитий велосипед. Ось так я і привчився до роботи з металом та механізмами. Удома, коли тато займався ремонтом електрики або приладів, я уважно за всім спостерігав і запам'ятовував. Загалом, любов до інженерного мистецтва виникла в мене з дитинства.
У школу пішов у 1995 році у віці 7 років. Спочатку мене віддали в клас з хореографічним ухилом, але, реально оцінивши ситуацію і мої танцювальні можливості, батьки передумали і перевели мене в клас з англійським ухилом. Так з 1 класу я став вивчати англійську.
У першому і в другому класах мені все навчання давалося дуже легко, і я з легкістю закінчив їх з відзнакою, але ось, починаючи з третього класу, в моєму житті з'явилася чорна смуга. Було таке враження, що мені просто відключили мізки, і я геть забув все те, що вивчив раннє і не міг вирішувати найелементарніших завдань. Відразу ж посипалися двійки і трійки, і третій клас я закінчив хорошистом.
Мені дуже пощастило з викладачем початкових класів! Вона нас не тільки навчила навчальній програмі, але й життя теж. Вона дала нам зрозуміти, що дитинство вже минуло й треба відповідати за свої вчинки. Цей видатний чоловік перевиховав 30 хуліганів і нероб у добросовісних і відповідальних хлопців, за що я їй вдячний пребагато.
На жаль, початкова школа швидко закінчилася, і я пішов у п'ятий клас. Це, звичайно ж, якісно новий рівень мого розвитку: нові предмети, нові викладачі. І знову я помітив, що та злощасна чорна смуга ніяк не хотіла зі мною прощатися, і знову й знову я одержував свої заслужені двійки і трійки. Пам'ятаю, як в кінці п'ятого класу написав семестрову контрольну з математики на 2, але мені пощастило, і вчитель поставив мені трійку за семестр. У шостому класі ситуація ні краплі не змінилася.
У вільний від навчання час гуляв з друзями у дворі в «машинки», «війнушки». Любив розбирати всі свої механічні іграшки, і вивчати їх принцип дії. Особливо мені подобалося їх ремонтувати, звичайно, тоді моїм головним інструментом для цього був пластилін. Завжди з нетерпінням чекав, коли ж з батьками поїдемо до бабусі з дідусем у село. Я не можу жити без природи! особливо мені там подобалася собака, величезна вівчарка на прізвисько Барсик. Не раз я залазив до неї в будку і солодко спав на теплій шерсті. Це був мій охоронець. Ми з ним ходили на річку, тобто це він мене водив: я був маленьким хлопчиком, а він величезною собакою більше за мене. Вірніше він мене не водив, а тягнув по траві і кущах до цієї річечки, так як на ногах я був не в силах встояти проти нього. І якщо хто-то в його присутності починав на мене підвищувати голос, то він у свою чергу теж не пас задніх і гавкав на цю людину що є сили.
Відучившись 5 і 6 клас вкрай погано, я вирішив взятися за голову і став добре вчитися, що одразу ж принесло свої плоди: 7 клас я закінчив з відзнакою, як втім, і всі, що залишилися. У школі я з задоволенням вчив і розумів алгебру та геометрію, фізику та хімію, але ненавидів російську літературу. Для мене було величезною проблемою прочитати твір та проаналізувати його. Особливо це стосувалося віршів: ну не міг я зрозуміти, що хотів сказати автор тими або іншими словами. Ну написав він його й добре. У кращому випадку вивчили, розповіли і вистачить, так ні! Треба ж помучити бідну дитячу голівоньку. Так моє навчання плавно докотилося до дев'ятого класу, і настав час моїх перших в житті іспитів. На диво я здав їх з особливою легкістю і отримав перший у житті «червоний» диплом.
Тут виникло питання, як бути з навчанням далі: технікум або 10-11 класи? І я вирішив закінчити школу повністю. На мій подив 10 і 11 класи пролетіли дуже непомітно. На початку 11 класу до мене підійшов класний керівник і повідомив пре неприємну звістку: «Ілля, в цьому році ти отримаєш медаль». На що я категорично заперечив, знаючи якими наслідками це загрожує, але все вже вирішили за мене, і мені довелося змиритися з цим. На кожному уроці мені говорили, що я повинен отримувати тільки п'ятірки. І тоді витягали мене, як могли, бо сам я цього не хотів, а для них це ж імідж школи на міській арені. Загалом, витягли мене на п'ятірки і, коли час підійшов до здачі випускних іспитів, я зрозумів що потрапив в «казку». Я і ще двоє медалістів здавали всі іспити за особливою програмою: щодня в школі до 9-10 вечора. І ось тепер я щасливий володар срібної медалі. А срібну медаль мені дали через те, що в десятому класі в першому семестрі отримав 4 з фізкультури. У старших класах у нашій сім'ї з'явилися чудові радянські мопеди «Карпати». З цього часу майже весь свій вільний час я проводив у гаражі, займаючись вічними ремонтами. Іноді мені вдавалося навіть трохи покататися. Ці ремонти призвели до того, що я вже з закритими очима міг розібрати і зібрати двигун. Ось тут то і прокинувся справжній інтерес до техніки.
Особлива подяка, звичайно ж, вчителю праці. Це він навчив мене користуватися метало- та деревообробним обладнанням, прищепив любов до креслень, верстатів та дисципліни.
У 11 класі переді мною встав вибір університету та спеціальності. Серйозно подумавши і оцінивши свої можливості і бажання, мій вибір припав на ДонНТУ. Взяв буклет з усіма спеціальностями і почав вибирати ту єдину і неповторну. Побачивши два красивих слова «Технологія машинобудування», мої очі загорілися, і я точно вирішив, що зв'яжу свою подальшу долю з технікою і механікою.
При подачі документів мені запропонували вивчати цю спеціальність французькою мовою. І як кажуть "щоб життя маслом не здавалася" зважився на французьку. Мені було цікаво, як же я після 10 років вивчення англійської в школі буду з нуля вивчати французьку. Напрочуд процес пішов легко, і я досить швидко освоївся. Не приховую, часом було дуже складно здавати вищу математику, сопромат, теормех і багато інших предметів французькою.
Але в усьому цьому були й приємні моменти: наша навчальна програма була полегшена в порівнянні з російськомовними групами. У інститутське життя я втягнувся дуже швидко, тому що мені дуже подобалася вся ця атмосфера і ставлення до тебе зі сторони інших. Вчитися в університеті мені подобалося більше ніж у школі. Перший курс також запам'ятався участю у дебюті першокурсників, в якому наша команда брала участь у КВК. Хоч ми і не завоювали призових місць, але все одно було дуже весело і приємно. З'явилися нові знайомі і друзі. Так весело пролетіли 4 роки навчання. Я досить добре вже володів французькою і геть-чисто забув англійську.
З кожним роком ставало все важче і важче і одночасно веселіше і веселіше вчитися в університеті. Наприкінці 3 і 4 курсів я проходив практику на Ясинуватському машинобудівному заводі в механоскладальному цеху. Я збирав вугільні комбайни. Ось тоді я і зрозумів, що таке справжнє важке машинобудування. Я побачив величезну кількість різноманітного обладнання і в тому числі сучасний справжній обробний центр - незабутнє видовище.
Під час навчання на моєму шляху зустрічалися як погані, так і хороші викладачі, але в основному, звичайно ж, хороші. Варто відзначити таких викладачів як Оніщенко Валентин Петрович (опір матеріалів і теормех), Тішечко Інна Анатоліївна (французька мова), Богуславський Вадим Олександрович (усі предмети за фахом). Завдяки цим людям у моїй голові відклалося дуже багато корисної інформації. До особливих успіхів і досягнень можна віднести вдале участь у багатьох олімпіадах, написання статей з різних предметів.
Закінчивши баколаврат з "червоним" дипломом, відразу ж вирішив, що буду вступати до магістратури. Вирішив отримати вищу освіту по повній. Звичайно ж, на магістратуру я пройшов. З початком навчання я дізнався свого наукового керівника і був цьому дуже радий. Ми з ним обговорили мою тему, і я одразу ж зрозумів, що це найновіші тенденції в машинобудуванні і що моя робота реально зможе допомогти вивести на якісно новий рівень обробки різанням.
Досвід роботи з інтернет обмежувався пошуком рефератів та корисної інформації для навчання.
Після закінчення магістратури я вирішив не пов'язувати себе більше з наукою і не йти в аспірантуру, а почати працювати на підприємстві. Сподіваюся знайти підходяще місце, щоб реалізувати весь свій багаж знань, накопичений за роки навчання в університеті.
Звичайно ж, міцно оселившись в цьому житті, буду заводити сім'ю. А щоб її прогодувати, у мене в планах відкриття невеликого бізнесу, можливо пов'язаного з отриманою спеціальністю.