Середній бал за час навчання в університеті: 5.0. Склавши державний іспит з оцінкою «відмінно», я очікувано одержав червоний диплом спеціальності «Електронні системи» і продовжив навчання в магістратурі.

Навчання ніколи не було єдиним пріоритетом в моєму житті. Підтвердженням цих слів став той факт, що на початку третього курсу я виконав норматив майстра спорту України по фехтуванню.

Вільно володію російською і українською мовами. Рівень власного англійського я оцінюю як недостатній, продовжуючи покращувати його.

Прослухавши масу лекційних предметів, я не закидав практику. На момент навчання в магістратурі вільно володію:

• математичні пакети: MathCad;
• мікропроцесорні системи: ProView32, Proteus, MPLab;
• моделювання: N.I. LabView, Workbench;
• графічні редактори: Компас-3D, Visio;
• об'єктно орієнтоване програмування: Delphi7.

Навчання в університеті чергував з самоосвітою. Завдяки самостійним заняттям я вивчив на достатньо глибокому рівні:

1. html, CSS, JavaScript, AJAX, DOM, основи XML;
2. PhotoShop CS.
3. Delphi 7 і SQL;

Завдяки цим знанням я самостійно розробив дизайн і зверстав сайт www.gloriya.dn.ua.

Використовуючи Delphi 7, я написав програму для контролю роботи кухні підприємства громадського харчування, а також створив базу даних і написав під неї СУБД для контролю стану балансу підприємства.

Закінчив військову кафедру при ДонНТУ в званні молодшого лейтенанта.

Також маю права водіїв категорії В (стаж водіння - 3 роки).

Вільний час люблю займати активним спортом і читанням художньої літератури.

Я, Поздняков Євген Костянтинович, народився 10 червня 1988 року в м. Макіївка. Мої батьки: батько – Поздняков Костянтин Дмитрович, росіянин, мати – Позднякова Ірина Григорівна, українка, закінчила ДонНУ (раніше Донгу). Моє дитинство пройшло спокійно і непримітно. Походи в садок, що переривалися частими хворобами з подальшим лікуванням у бабусі, гри у дворі, щасливі дні народження. Могла стати потрясінням рання смерть діда, але мені не було й року, а тому це горе лишилося поза моєю пам'яттю. Особливо запам'яталося перше вересня 1995 року. Я вперше йшов до школи і на диво доросло розумів – починається новий виток мого життя. Пам'ятаю, того ранку мені здавалося, що десять років навчання – дуже багато. Забігаючи наперед, зізнаюсь - я помилявся. Шкільні роки летіли як стріли: перший, другий, третій класи...і так далі аж до одинадцятого. Кожну учбову осінь я з нетерпінням починав чекати літа, улюбленої пори року. Проте, літо приходило і йшло, а вслід за ним наступала чергова сумна осінь.

Вступ до університету дався мені нелегко. Довгий час не міг визначитися не те, що з вибором закладу – навіть спеціальність залишалася для мене загадкою. Після довгих сімейних суперечок вирішив поступати на «комп'ютерний факультет». Треба сказати, що рішення це було чудне, оскільки в школі інформатика давалася мені нелегко. Моїми улюбленими предметами була історія і географія. І тут зовсім інший профіль.

Вибір ДонНТУ логічний. Один з престижних технічних вузів країни, розташований, до того ж, не так далеко. Чому КІТА, а не ВТ? Відповідь вельми прозаїчна – здавати інформатику на вхідних іспитах для мене було смерті подібно, а ще точніше – походу в армію.

І ось, після тривалих і виснажливих вступів, я, нарешті, вчуся у вищому навчально закладі. Треба сказати, що складність вступу наклала свій відбиток. Тоді як влітку після одинадцятого класу багато хто з моїх однокласників роз'їхалися по морях, я продовжував зубрити математику. Надалі, я дав собі зарікання, що на канікулах відпочиватиму, а не наздоганятиму хвости. До того ж, я хотів одержувати стипендію. Не бажав, щоб відрахували і батьки несправедливо червоніли за мене. Все це вилилося в логічний результат. Перші в своєму житті модулі я, не без успіху, здав тільки на четвірки і п'ятірки. Тоді вперше задумався – чи не замахнутися на більше? Найперша сесія, проте, стала найскладнішою. Я майже одержав четвірку по інженерній графіці і лише розуміння викладачем, Кондратьевим В.В., дозволило мені стати відмінником за підсумками першого семестру. Більш я збоїв не допускав. Скажу більше: подальші іспити я здавав на «відмінно» виключно за підсумками модульних контролів. Пам'ятається, на другому курсі я закрив осінній семестр ще двадцять сьомого грудня. Для багатьох з моїх друзів в цих числах навчання тільки по-справжньому починалось. Тоді у мене було півтора місяці канікул – гідна нагорода за виконану працю.

Навчання в університеті я чергував із заняттями спортом. Нажаль, фехтування відійшло на другий план. У спортивному залі я з'являвся рідко, викроюючи час між навчанням і особистим дозвіллям. За рахунок хорошої бази, закладеної під час шкільного періоду, я продовжував показувати непогані результати. Особливо продуктивним виявився період другого курсу. Тоді-то я, непогано виступивши на кількох всеукраїнських турнірах, виконав довгоочікувуаний норматив майстра спорту. Для мене це була перемога, якої я без зайвої скромності пишаюся. На жаль, дане завоювання стало піком, за яким послідував неминучий спад. Спорт не терпить несерйозного відношення. Результати почали знижуватися, що, не дивлячись ні на що, виявилося помітним ударом по моїй самолюбності.

А навчання в університеті продовжувалося своєю чергою. Пройшли перші два курси, наповнені загальними дисциплінами. Я з нетерпінням чекав старших курсів, вважаючи, що профільні дисципліни викладаються зовсім по-іншому – з великою кількістю практичних занять і прикладів. На жаль, ми дорослішали, а методика викладання не мінялася. Нудні лекції упереміш з дуже нудними, украй рідко змінювалися цікавими лабораторними роботами. В зв'язку з цим я запам'ятав слова нашого викладача по вищій математиці, Локтіонова І.К., сказані їм на найпершому занятті: «За планом у нас 70% лекцій і 30% практики. На ділі, я знаю, що при такому співвідношенні студенти ни*** не знають. Тому я постараюся звести дане співвідношення до 50 на 50.». У Ігоря Костянтиновича слова із справою не розійшлися і цого курс став одним з найцікавіших і пізнавальних. Ми ДІЙСНО знали і уміли вирішувати задачі вищої математики. Взагалі, саме Ігор Костянтинович безсумнівно став найколоритнішим викладачем. Його професіоналізм укупі з вмінням порозумітися із студентами, надовго зробили його лекції найяскравішим спогадом молодших курсів.

На старших курсах мені особливо запам'яталися дисципліни, що викладаються Сенько В.Ф., Тарасюк В.П., Зорі А.А. Ці викладачі мають рідкісну якість, звану харизмою. Завдяки ним я створив свій багаж знань, що допомагає мені як в ході навчання, так і при написанні магістерської роботи. Також особливе спасибі хочу сказати Вовнє О.А., за його прекрасне пояснення аналогової схемотехніки на практичних заняттях.

Вибір теми магістерської роботи виявився цілком передбаченим після практики на МакНДІ. Шахтна безпека особливо актуальна в Донбасі. «Електронна система контролю стану шахтного підйомного каната» - рішення даної задачі дозволить не тільки економити засоби, але й врятовувати людські життя. Вибір науковим керівником Сенька В.Ф. обгрунтований глибокими знаннями цієї людини в шахтній області, а також моєю особистою пошаною.

Плани на майбутнє прості і невитіюваті. Знайти своє місце під сонцем та побудувати щасливу, міцну родину.