Реферат

Інноваційна діяльність є важливою складовою системи заходів щодо прискорення розвитку сільського господарства, підвищення його конкурентоспроможності й ефективності. У наукових дослідженнях та практиці доцільно використовувати запропоноване визначення цього поняття як функціонування організаційних структур на кожному етапі інноваційного процесу від створення новацій (здійснення маркетингових досліджень, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, їх експериментального освоєння й апробації, оформлення у вигляді звітів, матеріального стимулювання науковців і винахідників, охорони новацій як об’єктів інтелектуальної власності) до впровадження у виробництво (перетворення в інновації).

У світовій практиці інноваційна діяльність підтримується державою переважно шляхом запровадження податкових пільг, зокрема: відстрочення податкових платежів у разі виникнення додаткових витрат на інноваційні цілі; зменшення податку на суму приросту витрат на інноваційні цілі; звільнення від оподаткування прибутку, отриманого від реалізації інноваційних проектів протягом декількох років; пільгове оподаткування дивідендів, отриманих по акціях фірм, що здійснюють інноваційну діяльність; зниження ставок податку на прибуток з метою спрямовування резервних коштів на замовленні державою та спільні науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки; надання пільг проектам, що виконуються за пріоритетними програмами; зменшення оподаткування прибутку на суму вартості приладів та устаткування, переданих вищим навчальним закладам, НДІ та іншим інноваційним організаціям; вирахування з прибутку до оподаткування внесків до благодійних фондів, діяльність яких пов’язана з фінансуванням інновацій; зарахування частки податку з прибутку інноваційної організації на спеціальні рахунки з наступним використанням на інноваційні цілі. Остання пільга – єдина з наведених, що використовується в Україні.

Економічна оцінка об’єктів інтелектуальної власності сприятиме залученню комерційних інвестицій в науку. У зв’язку з цим об’єкти інтелектуальної власності мають набути статусу нематеріальних активів, тобто відображатись на балансі установ – оригінаторів. Для цього необхідно оцінити всі об’єкти інтелектуальної власності, законодавчо передбачити можливість постановки цих активів на баланс і не оподатковувати прибутки державних наукових установ, оскільки витрати на створення об’єктів інтелектуальної власності не відображаються в бухгалтерському обліку протягом тривалого часу.

Дослідженням доведено, що основним узагальнюючим показником визначення економічної ефективності застосування інноваційної продукції має бути показник річного економічного ефекту, що виражає сумарну економію виробничих ресурсів (живої праці, матеріалів, капітальних вкладень), одержану господарськими формуваннями у процесі господарської діяльності. Серед додаткових показників слід виділити: приріст валової продукції, урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин, строки окупності додаткових капітальних вкладень, рівень рентабельності виробництва продукції та інші. Аналіз засвідчив, що підвищення економічної ефективності досягається при комплексному застосуванні інноваційної продукції.

В роботі інноваційна діяльність досліджується в тісному взаємозв’язку розвитку двох її складових – створення інноваційної продукції в наукових організаціях та її практичної реалізації у виробничій сфері. При цьому формами інноваційної продукції є зразки нових машин, насіння, тварин і птиці, добрив, препаратів, організаційно-економічні проекти, моделі, методики, наукова-технічна та економічна інформація, проектна документація тощо. Визначено основні організаційно-економічні умови створення ринку науково-технічної продукції. Встановлено, що підвищенню ефективності галузевих та регіональних програм розвитку ринку інноваційної продукції буде сприяти об’єднання пріоритетних інноваційних проектів в споріднені пакети.

Актуальність теми

Розвиток агропромислового виробництва на сучасному етапі демократичного державотворення зумовлюється у значній мірі широким впровадженням у практику вітчизняних і світових досягнень науково-технічного прогресу, стратегічна роль у якому належить інноваційній діяльності, застосуванню нових матеріалізованих наукових знань.

В перехідний період до ринку опрацювання реалізації інноваційної стратегії довготривалого економічного зростання агропромислового комплексу, інноваційна діяльність повинна спрямовуватись на прискорення високотехнологічного виробництва наукоємної конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції.

Нині, як свідчить аналіз, її частка в загальному обсязі виробництва залишається поки що досить низькою. Внутрішній ринок науково-технічної продукції в аграрному секторі економіки продовжує деградувати, через неплатоспроможність сільськогосподарських споживачів попит на інноваційні розробки знижується. Стримується розвиток науково-технологічної та інноваційної діяльності в аграрній сфері також недосконалістю законодавчої бази щодо державного стимулювання, відсутністю системи пільгового оподаткування та сформованої інфраструктури, яка б забезпечувала залучення до відтворювального процесу банківський та торговий капітал, сприяла поєднанню ланок “наука – техніка – технології – виробництво”.

Ефективному процесу практичного освоєння інноваційних розробок перешкоджають слабка адаптація і низька інноваційна активність агропромислових підприємств, безсистемність і розпорошеність надходжень впровадження інноваційної продукції, відсутність комплексного застосування інновацій, недосконалість економічного механізму управління інноваційними процесами.

Проте, незважаючи на важливість і виняткове значення інноваційного процесу, його суттєвого впливу на прискорення розвитку суспільного виробництва, дослідженню цього соціально-економічного явища в агропромисловій сфері України, в умовах освоєння ринкових відносин, приділяється науковими установами явно недостатньо уваги, що зумовлює високу актуальність теми магістерської роботи, необхідність обґрунтування теоретико-методологічних засад переходу агропромислового комплексу на інноваційну модель виготовлення продовольчих ресурсів, розроблення організаційно-економічних механізмів широкого практичного застосування інноваційної продукції з метою підвищення рівня наукоємного виробництва. У зв’язку з цим проблема інноваційної діяльності не випадково привертала й нині привертає пильну увагу вітчизняних і зарубіжних дослідників. Ґрунтовне дослідження різних аспектів інноваційного розвитку та ефективності інновацій здійснили у своїх працях іноземні вчені: С.Валдайцев, Л.Водачек, О.Водачкова, П.Еліот, Г.Ковалев, Ю.Морозов, З.Румянцева, Б.Санто, А.Стрікленд, Б.Твісс, А.Томпсон, Е.Уткін, Р.Фатхутдінов, Й.Шумпетер, Ю.Яковець; вітчизняні науковці: О.І.Амоша, Ю.М.Бажал, Л.К.Безчасний, В.І.Бойко, А.М.Бузні, В.М.Геєць, М.В.Гладій, В.І.Захарченко, О.В.Крисальний, В.І.Ландик, І.І.Лукінов, С.М.Покропивний, П.Т.Саблук, Л.І.Федулова, М.Г.Чумаченко, О.М.Шестопаль та інші. Проблемам державного регулювання, матеріального, фінансового, інформаційного забезпечення інноваційної діяльності та розвитку інноваційного підприємництва в агропромисловому виробництві приділяли увагу А.П.Гайдуцький, М.Я.Дем’яненко, М.В.Зубець, М.І.Кісіль, М.Ю.Коденська, М.Х.Корецький, М.Ф.Кропивко, М.І.Крупка, М.Й.Малік, Г.М.Підлісецький, М.А.Садиков, А.В.Чупіс, В.В.Юрчишин та ін.

Мета й завдання дослідження.

Метою роботи є розробка теоретично-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання:

1. дослідити соціально-економічну сутність та зміст інноваційної діяльності, її термінологічну базу в агропромисловому виробництві;
2. вивчити вплив застосування інноваційної продукції на ефективність агропромислового виробництва та взаємозв’язок її показників з фінансовими показниками ефективності інвестицій;
3. обґрунтувати включення об’єктів інтелектуальної власності до інноваційної моделі розвитку аграрного сектора економіки;
4. опрацювати основні засади організаційно-структурної побудови системи наукового забезпечення розвитку аграрного виробництва країни;
5. проаналізувати основні форми застосування інновацій, виявити можливості їх розширення та створення сприятливих умов прискорення їх впровадження у виробництво;
6. опрацювати пропозиції щодо удосконалення розвитку аграрної науки, регіонального розміщення наукових установ, формування інформаційного забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції на засадах досягнень науково-технічного прогресу.

Об’єктом дослідження є інноваційна діяльність в агропромисловому виробництві України.

Предмет дослідження – система організаційних і економічних відносин, що складаються у процесі підвищення ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві.

Методи дослідження.

Методологічну основу магістерської роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи – для дослідження еволюції проблеми та наступності її вирішення; абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення та формулювання висновків; статистико-економічний – для аналізу сучасного стану ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві; монографічний – при оцінці інновацій у рослинницьких і тваринницьких галузях, промисловій переробці сільськогосподарської продукції, у системи фінансового забезпечення розвитку інноваційної діяльності; розрахунково-конструктивний та експериментальний – для розробки методів стимулювання наукових установ сільськогосподарських формувань у розвитку інноваційного процесу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв'язується; обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження; визначено мету й завдання досліджень, викладено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх апробацію та публікації автора.

У першому розділі – “Теоретичні основи інноваційної діяльності на підприємстві АПК” проаналізовано погляди дослідників на сутність основних інноваційних понять. Встановлено, що такі поняття, як новація, інновація, інноваційний процес та інноваційна діяльність недостатньо чітко відображаються у нормативно-законодавчих документах України. У зв’язку з цим запропоновано використовувати розширене визначення поняття “інноваційна діяльність” як – функціонування організаційних структур на кожному етапі інноваційного процесу від створення новацій (здійснення маркетингових досліджень, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, їх експериментального освоєння й апробації, оформлення у вигляді звітів, матеріального стимулювання науковців і винахідників, охорони новацій як об’єктів інтелектуальної власності) до впровадження у виробництво (перетворення в інновації).

Інноваційна діяльність у сільському господарстві має певні особливості, пов’язані із його специфікою, а саме: наявністю живих організмів, сезонністю та підвищеними ризиками тощо. Із впровадженням новацій у галузь види продукції, як правило, не змінюються, тільки набувають покращених властивостей (наприклад, вища врожайність буряків). Інноваційну діяльність у сільському господарстві запропоновано розглядати на чотирьох етапах: розробка новацій, їх апробація та перевірка, відтворення новацій, а також впровадження їх у виробництво.

У другому розділі – “Аналіз інноваційних та інвестеційних процесів в АПК” проаналізовано організаційно-правові й економічні умови інноваційної діяльності у сільському господарстві та встановлено, що в Україні відбувається поступове формування законодавчої бази з метою регулювання інноваційної діяльності. Проте більша частина законодавчих норм не виконується, наприклад, частка фінансування наукової діяльності в обсязі 1,7% від ВВП не тільки не забезпечується, а й поступово знижується. Сучасний стан наукового забезпечення інноваційного процесу сільськогосподарської науки дійшов до критичної межі: матеріально-технічна база науково-дослідних установ зношена, не вистачає приладів для досліджень, особливо з найбільш наукомістких напрямів, зокрема, біотехнології.

Третій розділ – “Рекомендації з активізації інноваційної та інвестеційної діяльності в Аграрно Промисловому Комплексі” присвячується дослідженню основних форм застосування інновацій, напрямів та умов їх впровадження у виробництво, визначенню економічної ефективності використання інноваційної продукції. У розділі опрацьовано пропозиції щодо удосконалення державних форм розвитку аграрної науки й наукових установ, їх регіонального розміщення, формування техніко-технологічних і екологічних умов виробництва сільськогосподарської продукції на засадах досягнень науково-технічного прогресу, обґрунтовані основні положення переходу до інноваційної моделі розвитку агропромислового виробництва.

В сукупності факторів, які забезпечують інтенсивний розвиток сільського господарства і підвищення його ефективності, важливе значення має економічно обґрунтоване регіональне розміщення і спеціалізація аграрного виробництва. З урахуванням цих вимог важливо удосконалювати й розміщення науково-дослідних організацій, спрямовуючи їх науково-технічних і кадровий потенціал на підвищення ефективності використання регіональних грунтово-кліматичних та соціально-економічних особливостей країни в процесі агропромислової діяльності.

Наукова новизна

Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні організаційно-економічних механізмів та напрямів підвищення ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві.

У межах проведеного дослідження щодо розв'язання наукової проблеми в роботі вперше:

1. запропоновано схему ефективного функціонування внутрішньо-господарських ланок в аграрних підприємствах та здійснено моделювання розвитку окремих галузей на основі визначення обсягів беззбиткового виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції;
2. визначено методи поетапної оцінки рівня ефективності використання і відтворення ресурсного потенціалу підприємств АПК;

удосконалено:

1. організаційно-економічні механізми управління інноваційною діяльністю в агропромисловому виробництві у напрямі об’єднання пріоритетних інноваційних проектів в споріднені пакети в межах галузевих та регіональних програм розвитку ринку інноваційної продукції;
2. “нелінійну” модель інноваційного процесу, яка передбачає орієнтацію споживачів на соціально-економічні інтереси та напрями використання об’єктів інтелектуальної власності, якою є інноваційна продукція у вигляді прогресивних нових технологій, їх елементів з пропозиціями щодо їх застосування;

доповнено і розширено:

1. види і методи застосування інноваційної продукції у виробничій сфері, забезпечення наукового супроводження використання інновацій у виробничо-правових структурах на засадах ринкових відносин;
2. методи стимулювання наукових установ сільськогосподарських формувань у розвитку інноваційного процесу шляхом зниження податкового тиску, доступу до пільгових кредитних ресурсів, матеріального заохочення працівників науки та фахівців і керівників виробничої сфери.

Список використаних джерел

1. Зубець М.В., Володін С.А. Про стратегію утвердження інноваційної моделі розвитку аграрної економіки // - К.: Економіка АПК. - 2004. - № 12. - С. 23-28.

2. Український Центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, Інноваційний шлях розвитку України: гасло чи реальність? // - Київ. - 2004. - С. 15-47.

3. Петренко І.В. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник // - М.: Гардарика - 2005. - С. 254.

4. Покропивний С.Ф, Новак А.П. Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності //-К. - 1998, - С. 154.

5. Ситник В.П. Впровадження однаково розробок у виробництво: стан і перспективи // - К.: Економіка АПК. - 2005. - № 2. - С. 3-7.

6. Фатхутдінов Р.А. Інноваційний менеджмент // - М.: «Інтел-Синтез» - 1998. - С. 345.

7. Твісс Б. Управління науково-технічними нововведеннями // - М.: Економіка, 1989 - С. 148.