Я народився 31 вересня 1990 року в місті Донецьк. Тато – Ель-Хатіб Аднан Ібрагім Ісса – кандидат технічних наук два рази, мати – Ель-Хатіб Маргарита Вікторівна – економіст. В мене двоє сестричок – старша, Мар’ям,1992 року народження,студентка медичного університету,молодша, Сарра, 2004 року народження, навчається у першому класі.
     Перші два роки мого життя пройшли в Донецьку. Я був доволі активною дитиною, постійно знаходився у русі, я не міг сидіти на одному місці. В дитячі роки я дуже любив співати та танцювати, це було дуже цікаво, а зараз залишається для мене дуже доброю згадкою. Коли мені було два роки, тато захистив кандидатську дисертацію та вирішив поїхати працювати до себе на батьківщину, в Іорданію. По приїзді туди, нас дуже тепло зустріли татові родич, було дуже багато вражень, нова країна, нова мова, нові люди, звичайно ж це справило неабияке враження на мене, дворічну дитину. Там в мене з’явилися нові друзі, там діти зовсім не такі як, як на пострадянському просторі, там діти більше звержені до духовних цінностей та доброти. В Іорданії мені довелося прожити півроку, але це був далеко не останній візит до цієї дружелюбної крайни, моєї другої батьківщини. В 1994 році батькові надійшла дуже вигідна та перспективна пропозиція про працю в іншій країні. Цією країною виявилася Лівійська Арабська Народна Джамахірія.
     Лівія була дуже інтересною та специфічною країною. В цей час там йшов зріст економіки, було дуже багато робочих місць, але працівників не вистачало, враховуючи чьотирьохмільйонне населення країни, тому лівійці дуже активно заваблювали до країни іноземців. В цієй країні я проживав на протязі восьмох років. За цей час я навчився вільно читати і писати арабською мовою, та що казати, я практично поєднався з лівійським устроєм життя.

     В перший клас я пішов до російської школи при посольстві Російської федерації в місті Тріполі. Ця школа була призначена для дітей працючих там громадян Росії та України. Пам’ятаю свою першу вчительку, вона була високою, молодою, з дуже довгою косою, її звали Тетяна.
     З першого класу я знаходився на індивідуальному навчанні, бо ми мешкали в місті Мусрата, А воно було разташовано від Тріполі на досить далекій відстані. Але в цьому був і свій плюс, який полягав в тому, що в Мусраті я зміг піти до арабської школи, де мене навчили азам арабської грамоти, що я знаю і в теперешній час , і навіть тепер я я можу читати і писати, враховуючи те, що я мешкаю в зовсім іншій країні і не практикую щоденне спілкування на арабській мові. В Лівії дуже м’який клімат, навіть взимку тут температура ніколи не падає нижче 15 градусів. Лівія омивається Середиземним морем, купальний сезон тут составляє в середньому 8 сісяців, з кінця квітня до початку листопада. Дуже запам’яталися мены хвилы на моры, які тут можуть сягати 2-3 метрів на прибрежній ділянці. Також дуже запам’ятався різноманітний підводний світ Середиземного моря, всього в 30 метрах від берега можна спостерігати незвичайні організми, риби, рослини.
     Але у віці десяти років, було вирішено, що ми з сестрою повинні продовжити навчання в Україні, бо в умовах заочного навчання про якість освіти замислюватися не доводиться. І ось ми повернулися на Україну. Мені довелося згадувати мову, враховуючи, що до цього я вільно спілкувався арабською, але процес відтворення пройшов досить швидко. З п’ятого по дев’ятий клас я провчився в школі №117. Це була звичайна школа, яких було тисячі по країні. Під час навчання у школі я також навчався у музичній школі, бо мати дуже хотіла, щоб я був всесторонньо розвинутою людиною. У мене була дуже хороша вчителька музики, П’яних Таісія Андріївна, дуже хороша, добра, відгуклива людина, яка навчила мене грі на фортепіано, і про що я не буду ніколи шкодувати. Під час навчання у школі я намагався активно отримувати зання, що мені і вдавалося, вчився я добре. Але знання, які надавалися у школі були недостатніми для вступу до ВУЗу.
     В кінці дев’ятого класу мої батьки задумалися про місце мого подальшого навчання. Необхідний був заклад, міг би надати дійсно потужну базу знань для ВУЗу. Вибір був запинений на ліцеї «Ерудит». Я успішно сдав рейтингові випробування до ліцею, і з десятого класу я став ліцеїстом. Вимоги до знань в ліцеї та звичайній школі суттєво відрізнялися. В ліцеї нас готували по усиленій програмі. Я навчався на фізико-математичному профілі, тобто основний ухил був на фізику, математику, інформатику. Завдяки знанням, отриманим в ліцеї я зміг без проблем вступити до свого майбутнього ВУЗу – Донецького Національного Технічного Університету.

     1 вересня 2006 року я став студентом ДонНТУ, спеціальності Інформаційні Управляючі Системи і Технології(ІУС). Вибір було зроблено обгрунтовано, вирішено було вступати за напрямом комп’ютерні науки, на момент мого вступу існувало декілька спеціальностей зі схожими напрямами, але вибір було зупинено на спеціальності ІУС, чому сприяли багаточисельні позитивні відгуки про цю спеціальність.
      Навчання в університеті спочатку було важким. Навантаження було дуже великим. Рятувало тільки те, що знань отриманих в ліцеї було достатньо для укладення загальних предметів, що безсумнівно допомогло. Під час навчання на першому курсі, я також паралельно вступив до комп’ютерної академії «Шаг». Навчання в двох місцях на денних відділеннях було зовсім не простим, але я розумів, що мені це потрібно для майбутнього, якщо я забажаю пов’язати свою майбутню професію з розробкою програмного забезпечення. Під час навчання в «Шазі» був отриманий великий практичний досвід розробки програмного забезпечення, було дуже сильно вивчено алгорітмізацію, основний упір робився на технології компанії Microsoft, не обділили також Sun і Zend,але не в такому обсязі, як Microsoft. Ми постійно писали програми, спочатку вони були невеликими простими програмками, але поступово ми переходили до більш складних речей, а останній рік ми взагалі працювали однією командою, що безперечно набагато складніше.
     Під час навчання було практично повністю вивчено весь стек технологій Microsoft. В якості дипломної роботи було зроблено інтелектуальну пошукову систему для людей з обмеженими можливостями. Було виконано дуже великий обсяг роботи, захист роботи я та моя команда, в загальній кількості п’ять людей, проводили в Києві в компанії Microsoft, у рамках конкурсу студентських проектів Imagine Cup. Було дуже багато нових вражень від поїздки, не кожен день відвідуєшь одного з найбільших розробників програмного забезпечення. Ось так непомітно пролетіли три роки мого життя, я вивчив багато корисних технологій, навчився мислити по-іншому. Бакалаврат я закінчив з червоним дипломом. Вирішив продовжити навчання в магістратурі на своїй спеціальності.

     Планів на майбутнє дуже багато. Основна моя мета на теперешньому етапі – закінчити навчання в магістратурі. Хотілося б отримати червоний диплом і в магістратурі. Ще вважаю доцільним отримати сертифікати по технологіям компанії Microsoft, це дуже престижно і завжди дає змогу наявність навичок за технологіями, а також дуже котирується работодавцями. Майбутню діяльність я хочу пов’язати з інформаційними технологіями, мені це дуже подобається і в цій області завжди є розвиток. А так на майбутнє плани, як і у всіх чоловіків : посадити дерево, побудувати будинок, вирастити сина.