Я, Тихоненко Ольга Олександрівна, народилася у Донецьку чудовим літнім днем 17 серпня 1989 року. Батьки, Тихоненко Інеса В'ячеславівна та Тихоненко Олександр Вікторович, а також старша сестра Юля були дуже раді моїй появі. В той же час народження ще однієї дівчинки у родині засмутило дідуся, який плекав надію на продовження роду та прізвища Тихоненко.
   Як і багатьом іншим дітям, мені довелося ходити у дитячий садок. У мене він був із забавною назвою "Пінгвін". Не знаю, чому була обрана саме така назва, але жодного живого пінгвіна я там ніколи не бачила. Проте садок запам'ятався мені несмачним блюдом «Роза» (рецепт якого для моїх близьких, у тому числі і для мене самої, дотепер залишається загадкою), а також кленовою алеєю у дворі, що восени перетворювала його у казкове місце.
   Перед школою мене віддали на підготовчі курси, а бабусі посилено зайнялися моїм вихованням, намагаючись навчити мене відразу і усьому, починаючи із читання, рахунку, англійської та закінчуючи основами фізики і хімії.

   Їхні старання не були даремними. Після перевірки шкільною комісією моїх знань мене визначили до 1А класа ЗШ №37 м. Донецька. Нові друзі, оточення, різноманітні предмети, перша вчителька - все було таким незвичайним і цікавим. Кожен день в школі був для мене як свято. Третій клас запам'ятався останнім святковим концертом на честь закінчення початкової школи, на якому мені вручили першу похвальну грамоту за відмінні оцінки та великий конверт із найпершими моїми зошитами з читання, математики, першим малюнком. Розглядаючи їх зараз, через 12 років, на обличчі з'являється посмішка, а пам'ять повертає до просторих кабінетів улюбленої школи, де пройшло кілька років безтурботного життя.
   У сьомому класі у зв'язку з присвоєнням школі нового статусу - многопрофільного ліцею № 37 мною був зданий перший справжній екзамен з математики. За його результатами сформували новий клас і в перших числах вересня на врочистій церемонії мені та моїм однокласникам присвоїли почесне звання «ліцеїстів».
   Навчання було легким. Участь у численних районних і обласних олімпіадах, конкурсах, брейн-рінгах, спектаклях займала багато часу. Нудьгувати було ніколи. Найулюбленішими предметами стали фізика та біологія. Годинами, перегортаючи різні довідники та енциклопедії по анатомії, я уявляла, що стану гарним лікарем, як моя бабуся. Мені хотілося допомагати людям залишатися здоровими.
   Але потім... В 11-м класі я пішла на курси при Центрі підготовки абітурієнтів і випадково потрапила до третього корпусу Донецького національного технічного університету. Мене вразили вигадлива архітектура будинку, що нагадує лабіринт, і величезна кількість студентів у коридорах. Уже через 10 хвилин перебування у цьому корпусі я точно знала, що буду вчитися тільки тут.
    Визначитися зі спеціальністю було складніше. Заповнюючи документи на рейтинги, я кілька разів переписувала графу зі списком спеціальностей, на які планувала претендувати. Мені було важко розставити пріоритети. Однак після третього рейтингу всі сумніви зникли. Я одержала досить високий бал з математики та могла бути зарахувана на бюджетній основі на будь-яку із запропонованих університетом спеціальностей. Я хотіла одержати цікаву сучасну професію, що припускає відмінне знання комп'ютера, економіки, застосування аналітичних здатностей і творчого підходу до роботи, тому в той рік у рядах студентів саме «Економічної кібернетики» відбулося поповнення в моїй особі.

   Зі своєю групою ЕКі-06а я познайомилася, як і годиться, 1 вересня. Мені відразу дуже сподобався новий колектив, а університет став справжнім відкриттям. Перші два місяці я почувала себе найщасливішою людиною на Землі. Потім ейфорія від зміни «способу життя» потроху стала проходити. Почалися незабутні будні студентських років. 
   Лекції та семінари, безсонні ночі перед іспитами й величезна радість від їхньої успішної здачі, зустрічі з одногруппниками й чаювання в буфетах університету, перші пари, конференції, різні змагання, шумні свята, знайомство з новими цікавими людьми, літні практики та спекотні дні канікул. Як же багато приємних спогадів під кодовою назвою «студентство»!
   Тут, на першому курсі, я всерйоз зайнялася вивченням англійської мови.
   З перших хвилин на заняттях з цього предмету мені стало зрозуміло, що базових шкільних знань, на жаль, не досить. Так практично з нуля довелося посилено вчити мову самостійно. Уже до кінця першого курсу я із задоволенням читала художні книги в оригіналі, ще через кілька років здала FCE і почала підготовку до здачі CAE. У планах отримання міжнародний сертифікат по бізнес англійської та поїздка на стажування закордон.
    Моє захоплення допомогло мені познайомитися з великою кількістю цікавих людей з різних куточків світу, дізнатися багато нового, одержати цінний життєвий досвід, а також, як би це не було дивно, почати вивчати ще й польську мову під керівництвом пані Б’яти. Рік занять на 4-му курсі закінчився успішною здачею іспиту та поїздкою до Польщі на ознайомлювальну практику.
   Втім, час пролетів непомітно. Залишилися лише яскраві враження від поїздки, багато фотографій, сувенірів і бажання повернутися ще раз у ці незвичайно гарні польські міста.
   З початком п'ятого курсу почалася й робота над магістерською роботою під керівництвом Дмитрієвої О.А.. Обрана тема проекту «Керування процесами адаптації діяльності промислового підприємства до умов ринкового середовища» мені дуже цікава. Я впевнена, що розробка діючого адаптаційного механізму для промислових підприємств дозволить оперативно й ефективно коректувати їхню стратегію виробництва  відповідно до нестабільних зовнішніх умов.

   В майбутньому я планую знайти гідну роботу за фахом у великій міжнародній фірмі, стати фахівцем високого рівня, а також хорошою дружиною і мамою. Окрім цього, я сподіваюся, що у мене буде можливість відвідати Великобританію, Іспанію, Італію, Хорватію і невеликий загублений острів у Тихому океані.
   Я переконана, що:

Альберт Ейнштейн                               

   Тому я не буду будувати повітряних замків, а буду зі своєї мрії намагатися «зварити варення, додавши фруктів і цукру». (Станіслав Їжі Лєц)