Я народився в Донецьку 23 липня 1989 року в 11-55 за Київським часом. Був теплий світлий день. Вікно в приміщенні, в якому я народився, було відкрито, з нього дув легкий прохолодний вітерець - коротше кажучи, середа, приваблива для появи нового життя. а вулиці і в приміщенні всюди літав тополиний пух, створюючи атмосферу казки, тому я не відразу відрізнив Життя від того місця, де був до нього, і не відразу зрозумів, що народився. Але коли пушинка залетіла мені в ніс, і я чхнув, - я виявив своє тіло і вирішив, що буду тепер у ньому жити. Так все і почалося.
У міру дорослішання, світ навколо мене зменшувався, але сам я не змінювався в розмірах. Багато хто помиляються, вважаючи, що вони ростуть. Знайте, що це помилка, і все зовсім не так. У дитинстві у мене було одне заняття. Точніше навіть професія - тому що в цій справі я був професіоналом. Я був дослідником Всесвіту.Я вивчав світ навколо себе і вбирав його - можливо, це пояснює його зменшення. Дивився, мацав, нюхав, слухав і пробував на смак - і світ переходив у мене. Таке моє дитинство.
Одного разу я дізнався, що повинен піти до школи. Був теплий світлий день 1997 року, перше вересня. У дитячий садок я не ходив, так що це був перший раз, коли я перебував далеко від дому і батьків серед таких же як я, розгублених і переляканих, починаючих людей. Виявилося, що моя школа зветься «Прогімназія». У ній я і вчився з першого по третій клас, тому що більше класів уній не було.
У період початкової школи я ревно дотримувався принципів моєї головної професії. Я продовжував досліджувати світ, але минула хаотичність цього процесу почала систематизуватися. Вчителя намагалися мене направити на вивчення конкретних предметів світу, стверджуючи, що ці предмети більш важливі, ніж інші. Виходило, прямо скажемо, погано - очевидно тому, що вони самі не були впевнені у важливості цих предметів. Але звичайно, це не пройшло безслідно, і багато в чому визначило моє подальше життя.
Після третього класу я перейшов до Донецької Загальноосвітньої Національної Єврейської школи. Завдяки їй я дізнався про традиції єврейського народу і як бити правий боковий. Навіть не знаю, що з цього мені більше стало в нагоді надалі. Не подумайте нічого поганого: наш вчитель фізкультури був тренером з кікбоксингу (до слова, також він вів географію, і взагалі чудова людина), і я вирішив походити до нього в секцію. Забігаючи вперед, скажу, що на момент написання автобіографії більшість навичок «як робити людині боляче» мною втрачені, про що я майже ніколи не шкодую. Однак у локальному проміжку часу ці навички суттєво допомогли мені самоствердитися в суспільстві агресивно дорослішуючих людей.
У певний момент я зрозумів, що переповнений світом і більше не зможу вбирати в себе стільки його, скільки вбирав до цього. Тому довелося змінювати професію – і я вибрав програмування, і після восьмого класу вступив до ліцею «Інтелект». Завдяки йому я дізнався основи алгоритмізації і познайомився з цікавими людьми,з котрими спілкуюся і зараз.
Я вдячний усім трьом навчальним закладам, в яких навчався до університету. Вони всі були різними, в кожному з них я навчився чомусь новому, дізнався нових людей, і це чудово.
Перший мій день в університеті був теплим і світлим. Це був початок осені 2006 року. Я, вже доросла людина, готовий до всього і здатний на все, переступив поріг восьмого корпусу ДонНТУ (варто відзначити, що насправді я не пам'ятаю, порігякого корпусу я переступав, але для повноти картини давайте уявимо, що це бувсаме восьмий корпус ). І почалося. Потоки інформації, нещадні, борознилипростори мого мозку. Лабораторні і курсові роботи, великі і малі, стрімголоввиривалися з моїх пальців, немов блискавки з пальців чаклуна, повелителя стихій статичної та динамічної і, вирвавшись на волю, спрямовувалися крізь світ, наскрізьпросочений електрикою, на зовнішні носії. Я був Великим Архітектором, що створює величезні класи-міста; відважним Дайвером, що занурюється все глибше іглибше в світ електричних імпульсів; підступним демоном, що знищує незліченніВсесвіти бітів, повертаючи оперативної пам'яті її первозданну чистоту...
Зараз, звичайно, я розумію, що в далекому 2006 році я ще не був насправді дорослою людиною, і вмів далеко не все. Мій рідний університет це виправив, і за це йому подяка!
Найнезрозуміліший розділ. У всіх планів є одна особливість: вони можуть не збутися. Але все ж, планувати своє життя іноді необхідно, щоб не впасти в безодню хаотичності та безсистемності.
Що стосується моїх планів на найближче майбутнє - вони досить банальні. В першу чергу хочу знайти свою справу - щось, що мені цікаво, і за що платять гроші. Можливо, це буде web-розробка.
Цікавіше поглянути трохи далі: ось він я, успішний, нарешті дорослий і знаюча все, людина. Стою на березі Північного Льодовитого океану десь в районіБаренцевоморского шельфу по коліно в теплій воді. Втім, залишимо деталі, нуднідля читача. Мої плани на майбутнє: продовжувати досліджувати світ, як це було у дитинстві (див. розділ «Дитинство»), бути доброю людиною. Робити правильні висновки і приводити правильні доводи. Вбирати кожну частку навколишнього світу, і в результаті стати справді великим, обнявши собою весь Всесвіт. Такі мої плани.