ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою випускної роботи

Зміст

ВСТУП: АКТУАЛЬНІСТЬ, МЕТА ТА ЗАДАЧІ ВИВЧЕННЯ

Актуальність: враховуючи важливість природоохоронної політики для стійкого розвитку країн та регіонів, а також прагнення України стати в ряду благополучних країн світової та Європейської спільнот, дуже важливими є порівняльні вивчення цієї політики, в тому числі і систем прироохоронних територій України та інших держав Європейського союзу.

Мета вивчення: отримати порівняльну характеристику територіальних природоохоронних систем України та Німеччини на основі комплексної оцінки їх складу та просторової структури.

Задачі вивчення:

  1. Вивчити природні та соціально-економічні предпосилки формування територіальних форм охорони природи в Україні та Німеччині.
  2. Вивчити історію, теоретичні основи та принципи територіальних форм хорони природи України та Німеччини.
  3. Провести порівняльний аналіз просторової структури природоохоронних територій України та Німеччини.
  4. Провести порівняльний аналіз просторової структури природоохоронних територій вищого рангу України та Німеччини.
  5. Визначити природоохоронний потенціал регіонів України та Німеччини та на основі цього скласти порівняльну характеристику цих країн за даним показником.

1. ПРИРОДНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ УКРАЇНИ ТА НІМЕЧЧИНИ

1.1 Природні та соціально-економічні умови України

Україна – держава в Східній Європі, територія 603 628 кв. км. Населення – 45,6 млн. чоловік. Столиця – Київ. На півдні омивається Чорним і Азовським морями. Граничить: на сході і північному сході – з Росією, на півночі – з Білорусією, на заході – з Польщею, Словаччиною і Угорщиною, на південному заході – з Румунією, Молдавією і невизнаною Придністровською Молдавською Республікою.

Державний лад – президентсько-парламентська республіка. Законодавчий орган – однопалатний парламент (Верховна Рада).

Адміністративне-територіальне ділення: 24 області, Автономна Республіка Крим, 2 міста республіканського підпорядкування: Київ та Севастополь.

Ландшафти України поділяються на рівнинні Східноєвропейські, до яких відносяться мішано лісові, хвойно-широколисті, лісостепові, степові, заплавні та гірські, сюди відносяться Карпатські та Кримські гори.

Клімат України переважно помірний континентальний, лише на півдні має ознаки субтропічного. Середньомісячна температура січня від -8 оС на північному сході України і до +4 оС на південному березі Криму, липня – від 17 оС на Північному заході та +9 оС у високогір’ї Карпат до +23 оС на крайньому Півдні. Вітри міняються по сезонах: взимку в північній половині переважають західні вітри, що приносять вологу, у південній – північно-східні й східні сухі й холодні. Влітку найбільш часті північно-західні вітри, однак у південній половині нерідкі також східні й південно-східні, іноді суховії.

Виробнича сфера національного господарства України надзвичайно складна. Вона включає: промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, транспорт і зв'язок, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівлю та збут.

У промисловості переважають такі комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, хімічний та лісовий.

Україна відноситься до країн, лише частково забезпеченим традиційними видами первинних енергоресурсів. Енергетична залежність країни від постачань органічного палива складає близько 65 %, тоді як в країнах ЄС цей показник рівний в середньому 51 %.

Вугільна промисловість України, що забезпечує видобуток і первинну переробку кам'яного і бурого вугілля, є одній з основних галузей паливної промисловості. Кам'яновугільні родовища зосереджені на південному сході (українська частка Донецького басейну) і північному заході (Львівсько-Волинський басейн) країни. Райони видобутку бурого вугілля розкидані на значній площі Українського щита – Дніпровський буровугільний басейн.

Хімічна промисловість є важливою складовою промисловості України. Підприємства горно-хімічної галузі зосереджені в районах видобутку мінеральних ресурсів. Сірку добувають в Новому Роздолі, куховарську сіль – в Слов'янську, Артемівську, на території затоки Сиваш, калійну сіль – в Калуші. Виробництво азотних добрив розміщено в районах дислокації коксохімічних заводів (Сєверодонецьк, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Горлівка), в районах видобутку газу і близько газопроводів (Рівно, Черкаси, Одеса). Виробництво сірчаної кислоти знаходиться в районах її вжитку (Сєверодонецьк, Суми, Рівно, Новий Роздол і Дніпродзержинськ). Содове виробництво розміщене в районах видобутку куховарської солі (Слов'янськ, Лисичанськ) і ропи (Красноперекопськ).

На Україні розвинена промисловість будматеріалів, зокрема виробництво цементу (Бахчисарай, Миколаїв, Амвросіївка), виробництво залізобетонних і бетонних конструкцій (Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Чернігів, Каховка), стінних і ізоляційних матеріалів (Суми, Київ, Хмельницький, Чернівці, Чернігів), а також виробництво скла, фарфору і фаянсу (Київ, Костянтинівка, Суми, Коростень) [1].

1.2 Природні та соціально-економічні умови Німеччини

Площа території Німеччини складає 357 тис. км. кв., населення близько 80 млн. людей. Столиця – з 1991 року Берлін. На півночі омивається Балтійським та Північним морями. Серед країн західної Європи Німеччина має найбільшу кількість сусідів: вона граничить з 9 країнами, це Данія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург та Франція на півночі та заході, Швейцарія та Австрія на півдні, Польща та Чехія та сході.

За державним устроєм Німеччина – федеративна республіка. Законодавчий орган країни – парламент, який складається з двох палат: бундестага (палата депутатів) та бундестрата (палата земель).

Адміністративно-територіальне ділення – 16 земель: Баден-Вюртемберг (BW), Баварія(BY), Берлін (BE), Бранденбург (BB), Бремен (HB), Гамбург (HH), Гессен (HE), Мекленбург-Передня Померанія (MV), Нижня Саксонія (NI), Північна Рейн-Вестфалія (NW),Рейнланд-Псальц (RP), Саар (SL), Саксонія (SN), Саксонія-Ангальт (ST), Шлезвиг-Гольштейн (SH) та Тюрінгія (TN). Берлін, Бремен та Гамбург – це міста-землі.

Ландшафти Німеччини надзвичайно різні. З півночі та південь Німеччина розбита на п’ять ландшафтних зон: Південно-Німецька низина, Середньовисотний гірський поріг, Південозахідне-Німецькесередньогір'я складчастого фундаменту, Південно-Німецьке предальпійське плоскогір’я та Баварські Альпи.

Кліматично Німеччина знаходиться в зоні дії помірно-прохолодних західних вітрів, тобто між зонами м'якого клімату Атлантичного океану та континентального клімату на сході. Великі температурні коливання рідкі. Осади випадають в усі пори року. Взимку середня температура січня коливається від + 1,5 оС в низовині до -6 оС в горах. Середні температури червня від +18 оС на низовині до 20 оС в захищених долинах півдня.

Структура промисловості Німеччини включає в себе енергетику, металургію, машинобудівництво, деревооброблюючу, легку, харчову промисловості.

Власна добича нафти та газу невелика. Германія добуває нафту в Північному морі, але її частина континентального шельфу невелика – 30 тис. км. кв., газ получає з Нідерландів, Росії та з норвезької частини шельфу Північного моря. Різко скорочується в Німеччині видобуток кам'яного вугілля. Вугільний концерн Рурколе АГ працює з збитком. Стабільною лишається тільки добича бурого вугілля, який є дешевою сировиною Германії.

В цілому, перспективи електроенергетики пов'язані з АЄС. В Німеччині діє більше 30 енергоблоків, близько 10 знаходяться на стадії будівництва. На старих землях 35 % енергії виробляється на АЄС, на нових – трохи більше 10 %.

Найбільші комплекси металургійних заводів в знаходяться в Рурі та Саарі. Рур отримує імпортну руду (з Швеції, Ліберії, Бразилії та Канаді) двома шляхами: по Рейну та по каналу Дормунд-Емме. Крупний приморський металургійний завод є в Бремені.

Автомобільною столицею Німеччини вважається Вольфсбург (північно-східна частина країни), де знаходиться головний завод концерну Фольксвагенверк. Інший гігант будівництва автомобілів – Даймлер-Бенц.

Достатньо швидко розвивається в Німеччині електротехнічна промисловість. Квартири найбільших концернів знаходяться на південно-заході та півдні – Сіменс, Бош. Крупними центрами електротехніки є Мюнхен, Нюрнбергг, Франфург–на–Майні.

Світову відомість має хімічна промисловість. Експортне значення мають пластмаси, синтетичні смоли, фармацевтичні вироби та калійні добрива. В основному заводи розташовані в районі Рура[2].

2.ІСТОРІЯ ТА ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ПРИРОДООХОРОННИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ ТА НІМЕЧЧИНИ

2.1 Історія розвитку заповідної справи в Україні

Спеціалісти стверджують, що історія заповідної справи в Україні почалася ще в часи Київської Русі. В ХІ столітті була видана Руська правда, яка регулювала відношення між власниками в сфері захисту природних угідь та об'єктів. Було створено урочище Соколиний Ріг, де охороняли популяції лосей, бобрів. За наказом Данила Галицького був організований великий заповідник на місці нинішніх Біловезькою і Цуменської пущ.

В XVI столітті на території нинішньої України спеціальним законом були виділені території для охорони вимираючих турів.

З приєднанням українських князівств до Великого князівства Литовському набрали чинності литовські Статути, які охороняли угіддя як власність феодала, і про природні об'єкти мова вже не велася. Лише Петро І ввів поняття заповідних і не заповідних лісів, причому була встановлена система ознак, по яких ліси відносилися до цих категорій, ліси охоронялися по берегах річок і довкола великих міст.

У XIX-XX століттях до питання охорону природи стали відноситися більш серйозно. З'явилися природоохоронні суспільства, які не лише щадити природу, але і викупляли найбільш коштовні території. Саме в цю пору барон Фальц-Фейну організував в 1898 році заповідник площею 600 десятини – Асканія-Нова.

В кінці ХІХ століття Василь Докучаєв вперше ввів термін еталони природи. Ці еталони – типові для кожного регіону заповідні ділянки. З цього почалося виділення територій в заповідники в набутого нині значення цього слова для збереження та вивчення ландшафтів, флори та фауни.

У радянський період в двадцяті роки був виданий декрет Про охорону пам'ятників природи, садів і парків. Декрет вказував порядок створення заповідних територій, національних парків, пам'ятників садово-паркової архітектури. Під особливу охорону вмить прийняли Асканію-Нову, організували ряд нових заповідників (Кончу-Заспу, Лісостеповий заповідник імені Тараса Шевченка). На початок 30-х років в Україні налічувалося 125 пам'ятників природи, 130 мисливських заповідників.

У роки Великої Вітчизняної війни деякі заповідники втратили наукове значення. А в 1948 році було прийнято постанову Про план полезахисних лісопосадок, будівництві ставків і водоймищ для забезпечення високих стабільних урожаїв в степовому і лісостеповому районах Європейської частини СРСР. В результаті цієї постанови природі України був завданий серйозний збиток, була закрита значна частина заповідників. І в 50-і роки Україна зайняла останнє місце серед інших радянських республік за площею заповідних територій.

У 1961 році був створений Держкомітет УРСР по охороні природи, який відкрив ряд нових заповідників. Пізніше була затверджена класифікація заповідних територій, тепер такими вважаються державні заповідники, природні національні парки, заповідники, пам'ятники природи, дендрологічні і зоологічні парки, заповідні урочища, парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва.

На сьогодення на території України знаходиться 4 біосферних заповідника, 47 національних природних парків та 55 регіональних ландшафтних парків (станом на 01.01.2011)[3].

2.2 Історія розвитку заповідної справи в Німеччині

В часи феодалізму природу Німеччини охороняли переважно на основі економічних мотивів, наприклад, створюючи заповідні ліси. Коли під впливом просвітництва та романтизму виникло нове відношення до природи, тоді й виник природоохоронний рух. До 1900 рокуохорона природи була під керівництвом переважно естетичних, етичних та соціально-психологічних аргументів. Таким чином, духовні корні німецького природоохоронного руху йдуть до періоду просвітництва та романтизму, що відстають від нас більш ніж на 200 років.

Професор музики Єрнст Рудорф, впливали на природоохоронний рух на тих його ранніх етапах, коли воно в кінці XIX в. формувало поняття охорона рідного краю чи охорона природи та виступали проти матеріалізму свого часу. Цілісна концепція Рудорфу охоплювала обидва аспекти, а саме охорону ландшафтів від руйнування (сьогодні охорону навколишнього середовища) та збереження незайманої природи.

Вільгельм Ветекамп – перший політик, що витупав на захист природи в прусському парламенті. Він в 1898 р. вимагав створення державних парків за північноамериканським зразком. Лина Хенле заснувала в 1899 р. приватний Союз охорони птиць – один з перших природоохоронних союзів.

Цілісний підхід Рудорфу був реалізований прусською державою лише частково, а саме шляхом охорони резерватів згідно концепції Гуго Конвентца. Цей прагматик з 1906 р. займав пост Державного управління догляду за пам’ятниками природи. Практична природоохоронна робота здійснювалася завдяки силі суспільства.

Ініціатор створення першого природоохоронного парку Люнебургська пустош поет Херман Льоне вже тоді критикував охорону природи в резерватах, називаючи це дитячої забавою, основи якої зосередженіна деталях, в той час як в цілому проходить обезображування природи. Імперський закон про охорону природи 1935 р. було підготовлено в Веймарській республіці. Трактовка природоохоронної ідеї в часи націонал-соціалізму нашкодила охороні природи. Тому екологічний рух 1970-х рр. в Федеративній Республіці Німеччини спочатку відмежувався від охорони природи.

Пізніше політично активні союзи та гражданські ініціативи впливали на те, щоб охорона природи отримала суспільне визнання під нової течією охорони навколишнього середовища.

В ГДР питаннями охорони природи, перш за все суспільними силами, займався Культурбунд. Ідея ландшафтного діагнозу, що розуміється під поняттям повсемістний моніторинг, вперше була видана в 1954 р., але не була реалізована. В ГДР отримала розвиток концепція охорони природи, що здійснюється в процесі її використання, яке виражається поняттям культура землевикористання. В 1968 р. ГДР внесла в свою конституцію положення про охорону природи в інтересах благополуччя своїхгромадян, об’єднана Німеччина зробила це в 1994 р.

В 1977 р. за зразком Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) була видана перша Червона книга ФРГ, що містила дані про рідкі види рослин та тварин, що знаходяться під загрозою зникнення. В 1980-ті рр. виникла ідея екологічної профілактики, що розглядається в Програмі дій в області екології.

В 1990 р. групі активістів природоохоронного руху ГДР в главі з Михаелем Зуковим вдалося внести в договір про об'єднання двох німецьких держав положення про охорону 14 крупних областей Східної Германії, в тому числі 5 національних парків.

У 1993 р. було створено Федеральне відомство по охороні природи. З прийнятим в 2002 р. зі змінами Федеральним законом про охорону природи, вперше було признано, що природа та ландшафт є цінними самі по собі.

На сьогодення на території Німеччини існують 16 біосферних резерватів, 12 національних парків (без урахування тих, що увійшли до біосферних резерватів) та 102 природних парки (станом на 01.01.2011)[3].

2.3 Законодавча база України з питань охорони природоохоронних систем

Охорона оточуючого середовища, раціональне природокористування, забезпечення екологічної безпеки – головна умова стійкого економічного та соціального розвитку будь-якої держави. При цьому охорона оточуючого середовища та раціональне використання природних ресурсів представляють собою складну та багатопланову проблему. В останній час в Україні приділяється велику увагу її рішенню. З метою забезпечення ефективної роботи в цьому направленні в Украйні прийнятий пакет документів, який забезпечує правову охорону природи, раціонального використання та розширеного відтворення природних ресурсів.

Вища юридична сила приналежить Конституції України. Вона прийнята в 1996 році, відповідно до неї розроблюється правові основи державної політики України у сфері охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки людини. В статті 16 визначено, що забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території держави та забезпечення генофонду українського народу є обов'язком держави.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища регулюються в Україні Законом Про охорону оточуючого природного середовища, який прийнято 25 червня 1991 року та введений в дію Постановленням Верховної Ради Украйни 26 червня 1991 року. Даний законодавчий акт є обов'язковим для виконання на всій території України. Цей закон складається з 72 статей, що об'єднані в 16 розділів. Закон охоплює всі сторони охорони оточуючого середовища, кожний розділ має статті, що присвячені одній проблемі. В розділі ХІІ визначені природні території та об'єкти, які належать особливій охороні. До таких об'єктів відносяться природно-заповідний фонд України, курортні та оздоровні зони, рекреаційні ділянки.

Закон України Про природно-заповідний фонд введений в дію Постановленням Верховної Ради України 16 червня 1992 року. Даний закон складається з 11 розділів та 67 статей. Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів. Природно-заповідний фонд складає частки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність та виділені з ціллю збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримки загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу оточуючого природного середовища.

Закон визначає кваліфікацію природоохоронних об'єктів, права та обов'язки громадян по відношенню цих об'єктів, засоби та методи управління в області організації, охорони та використання природно-заповідного фонду.

У зв'язку з законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне багатство, по відношенню до якого установлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що знаходяться під особливою охороною [4-5].

2.4 Законодавча база Німеччини з питань охорони природоохоронних систем

В Німеччині охорона навколишнього середовища на юридичному рівні регулюється Федеральним Законом Про охорону природи (Gesetzuber Naturschutz und Landschaftspflege – BNatSchG) та Федеральними правилами по охороні диких видів тварин (Verordnung zum Schutz wild lebender Tier- und Pflanzenarten– BartSchV).

Федеральний закон Про охорону природи вступив в силу з 1 січня 1977 року та визначає основні принципи охорони природи та ландшафтного різноманіття. Федеральний закон Про охорону природи містить 11 розділів, а саме розділ регулювання; загального регламенту; ландшафтного планування; генеральної охорони природи та ландшафту; охорони природи та ландшафту; захист диких видів флори та фауни, місць їх проживання; захист морського середовища; відпочинок на природі та ландшафті; співробітництво в області охорони природи та ландшафту; виключення; штрафи та положення законодавства; перехідні положення.

Правовою основою Німеччини на європейському рівні є Директива Ради 97/62/ЄСМ від 21 травня 1992 року про збереження природних середовищ існування і дикої флори та фауни зі змінами, внесеними Директивою Ради 97/62/ЄC від 27 жовтня 1997; Директива 79/408/ЄСМ від 2 квітня 1079 року про збереження диких птахів; Директива 1999/22/ЄС щодо використання тварин у експериментах і утримання в зоопарках.

Головне завдання законодавства у цій сфері – підтримання та збереження біорізноманіття шляхом збереження природних середовищ існування і видів дикої флори та фауни (надалі видів). Збереження видів та середовищ існування здійснюється на основі переліків таких видів і середовищ існування, які містяться у додатках до відповідних Директив.

Директива щодо середовищ існування розрізняє поняття природне середовище існування та середовище існування видів. Перше визначається як ділянка суші чи води, що характеризується географічними, абіотичними чи біотичними властивостями, а друге – як навколишнє середовище, визначене специфічними абіотичними та біотичними факторами, у яких вид живе на будь-якій стадії його біологічного циклу. Таким чином, збереження має подвійне завдання: по-перше, для збереження видів (як необхідного компоненту для підтримки їхнього життя), і по-друге, збереження цілісних екосистем (як певних територій, які є унікальними самі по собі, оскільки виділяються певними географічними, абіотичними чи біотичними властивостями).

Термін збереження (видів чи середовищ існування) визначається даної Директивою, як сукупність заходів, необхідних для підтримання чи відновлення природних середовищ існування та популяцій видів дикої фауни і флори до сприятливого статусу.

Заходами збереження видів і середовищ існування є:

– охорона ландшафтів, що мають надзвичайно важливе значення для дикої фауни та флори. Це включає заходи щодо підтримки чи, в разі потреби, розвиток особливостей таких ландшафтів;

– створення системи охорони для певних видів, які перебувають під особливим захистом. Перелік видів, щодо яких встановлюється така система охорони міститься у Додатку ІV до Директиви щодо середовищ існування. Дана система передбачає ряд заборон щодо вилову, використання та зниження видів[6-9].

3. АНАЛІЗ ПРИРОДООХОРОННИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ ТА НІМЕЧЧИНИ

Згідно визначення Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), до особливо охоронюваних природних територій (ООПТ) відносяться місця суші та/чи моря, спеціально відведені для збереження та підтримання біорізноманіття, природних та пов'язаних з ними культурних ресурсів та маючі особливий юридичний статус.

В наш час ті чи інші види ООПТ мають місце практично в усіх країнах світу та характеризуються специфічною номенклатурою категорій ООПТ[10].

3.1 Природоохоронні об’єкти України, їх територіальне розміщення

Згідно з законом України Про природно-заповідний фонд, до нього належать природні території та об'єкти – біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Мапа природоохоронних об’єктів України

Рисунок 1 – Мапа природоохоронних об’єктів України

Нижче для аналізу були вибрані три категорії об’єктів, що мають функціональну відповідність об’єктам Німеччини – це біосферні заповідники, національні природні парки та регіональні ландшафтні парки.

Біосферні заповідники складають 246,4 тис. га, що складає 0,41 % від території всієї країни. Національні природні парки – 1001,8 тис. га та регіональні ландшафтні парки – 639, 5 тис. га (1,66 % та 1,01 % від території України відповідно).

Оскільки вище наведені категорії природоохоронних об’єктів розповсюджені вкрай нерівномірно територію України, розглянемо районування об'єктів по областях країни.

Просторове розміщення природоохоронних об`єктів України

Рисунок 2 – Просторове розміщення природоохоронних об`єктів України

Згідно вище приведеного рисунку кількість біосферних заповідників від площ областей коливається від 1,39 до 4,30 %; національних природних парків – від 0,26 % до 12,68 %; регіональних ландшафтних парків – від 0,42 до 4,15 %.

Біосферні заповідники знаходяться на території трьох областей, це Закарпатська, Одеська та Херсонська.

Національні природні парки розповсюджені на території 20 областей та АР Крим, але найбільшій мірі в Волинській, Закарпатській, Івано-франківській областях (захід країни) та Хмельницькій (центральна частина країни). Дещо менше знаходиться на території Донецької, Луганської та Харківської (схід країни), Запоріжської та Одеської (південь країни).

Регіональні ландшафтні парки знаходяться на території 18 областей та АР Крим. Найбільша кількість від площі приходиться на Волинську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку (захід країни); Миколаївську (південь країни); Сумську, Чернігівську (центральні частини країни).

3.2 Природоохоронні об’єкти Німеччини, їх територіальне розміщення

На території Німеччини згідно з Федеральним Законом Про охорону природи (BNatSchG) існують такі типи ООПТ (у дужках наводиться відповідна назва німецькою мовою): біосферні резервати (Biospharenreservat), національні парки (Nationalpark), природні парки (Naturpark), природні заповідники (Naturschuzgebiete), охоронювані ландшафти (Landschaftsschutzgebiete),пам'ятки природи (Naturdenkmale), складені елементи ландшафту (geschutzte Landschaftsbestandteile), захист біотопу (Biotopschutz).

Також на території Німеччини існує екологічна мережа Natura 2000, яка складається з території особливої охорони ареалів, флори та фауни (FFH-Gebiete) та території особливої охорони птахів (Vogelschutzgebiete).

Мапа природоохоронних об’єктів Німеччини

Рисунок 3 – Мапа природоохоронних об’єктів Німеччини

Для аналізу були вибрані три категорії об’єктів, що мають функціональну відповідність об’єктам України – це біосферні резервати, національні парки та природні парки.

Біосферні резервати займають 1846, 904 тис. га, за вирахуванням прибережних водних територій (534,646 га), це складає 3,7 % від суші Німеччини. Національні парки – 1029,496 тис. га, за вирахуванням водних територій (835,134 тис. га), їх площа займає близько 0,54 % від території країни. Території природних парків складає 9,5 млн. га, що покриває 27 % території країни.

Просторове розміщення природоохоронних об`єктів Німеччини (анімація: 6 кадрів, 15 повторень, 38,8 KB)

Рисунок 4 – Просторове розміщення природоохоронних об`єктів Німмечини

Згідно з вище приведеного рисунку, процент біосферних резерватів на території земель Німеччини знаходиться в межах від 0,47 до 14,70 %; національних парків – від 0,27 до 2,05 %; природних парків – від 5,70 до 43,12 %.

Біосферні резервати знаходяться на території 12 земель, однак найбільш щільно розповсюджені на територіях земель Рейланд-Псальц, Саар (західна частина країни) та Браденбург (східна частина країни); в Нижній Саксонії та Саксонії (південь країни) біосферні резервати займають прилеглі морські території, по слідством чого займаєма ними територія суші незначна.

Національні парки знаходяться на територіях 9 земель. Найбільша їх доля від площі є на території Мекленбург-Передня Померанія (південь країни), дещо менше – Саксонія та Саксонія-Ангальт (схід і центр країни відповідно).

Природні парки досить рівномірно розповсюджені територією країни – знаходяться на території 14 земель, однак в найбільшій кількості в Баварії, Баден-Вюртемберг (північ країни), Північна Рейн-Вестфалія, Рейнланд-Псальц (західна частина країни).

ВИСНОВКИ

На даному етапі був проведений літературний огляд джерел, що стосуються теми роботи та проаналізовано просторове розміщення обраних для вивчення природоохоронних об’єктів областями України та землями Німеччини.

Надалі планується виконати просторовий аналіз розміщення природоохоронних об’єктів згідно фізико-географічному районуванню; визначити природоохоронні потенціали територій країн на основі карт-схем, таблиць, рисунків; скласти порівняльний аналіз регіонального природоохоронного потенціалу на прикладі області України та землі Німеччини.

Перелік посилань

  1. Шавлия О. М. Социально-экономическая география Украины. – Львов: Свит, 1998 – 640с.
  2. Щеглова А. С. ЭГЗС – Европа. Курс лекций. – Ишим: ИГПИ им. П.П. Ершова, 2005 – 145 с.
  3. История заповедного дела: Материалы международной научной конференции. – Борисовка, 2005. – 209 с.
  4. Закон України Про охорону навколишнього природного середовища: введено в дію Постановою ВР № 1268-XII (1268-12) від 26.06.91. – К.: Відомості Верховної Ради, 1991. – № 41. – 29 с.
  5. Закон України Про природно-заповідний фонд: введено в діюПостановою ВР № 2456-XII (2456-12) від 16.06.1992. – К.: Вiдомостi Верховної Ради, 1992. – № 34. – 29 с.
  6. Gesetzuber Naturschutz und Landschaftspflege (Bundesnaturschutzgesetz – BNatSchG) inder Fassungder Bekanntmachun gvom 21.September 1998 (BGBl. I S. 2995)
  7. Verordnung zum Schutz wild lebender Tier– und Pflanzenarten (Bundesartenschutzverordnung – BartSchV) in der Fassung der Bekanntmachung vom 29. Juli 2009 (BGBl. I S. 2542)
  8. Council Direktive 92/43 EEC of 21 May 1992on the conservation of natural habitats and of wild fauna and flora. – Brussels: Advice of the European concords, 1992. – 11 p.
  9. Council Directive 79/409/EEC of 2 April 1979 on the conservation of wild birds. – Luxemburg: Advice of the European concords, 1979. – 7 p.
  10. Иванов А. Н., Чижова В. П. Охраняемые природные территории. Учебное пособие. – М.: Московский государственный университет, 2003. – 119 с.