Біографія
Дитинство
Я, Абраменко Олексій Олександрович, народився 9 грудня 1990 року в м. Донецьк. Мої батьки – Абраменко Олександр Борисович та Абраменко Олена Петрівна закінчили Донецький медичний інститут. Можна сказати, що моє дитинство пройшло спокійно. Незважаючи на те, що мої батьки були лікарями, я ще у дитинстві почав проявляти деякий потяг до інжерної творчості, оскільки постійно намагався щось розібрати чи зібрати. Але зазвичай після цього чомусь залишалися зайві деталі, проте мене тоді це не особливо бентежило....
Школа
Я пішов до школи 1 вересня 1997 року у віці шести років. Школа № 102 тоді ще тільки відкрилася і була однією з найновіших в Донецьку. Ще прекрасно пам’ятаю момент, коли тим похмурим ранком 1-го вересня, ми, першокласники, стояли на урочистій лінійці, і навіть не здогадувалися як це місце вплине на долю і формування кожного з нас. Незважаючи на те, що всі приблизно однаково встигали у навчанні, кожен починав виявляти до чогось особливий інтерес. Чомусь мене з самого початку зацікавила математика. Така точність і недвозначність всіх формул мені подобалася, і я з великим захопленням займався цим предметом. Інша крайність – це “літератури”. Незважаючи на те, що мені вдавалося отримувати з них відмінні оцінки, це доставляло значні труднощі, особливо у старшій школі. Також у молодших класах я зі своїми друзями відвідував секції з баскетболу, футболу, які були створені на базі нашої школи. Що стосується класу, то він був досить дружний, ми навіть кілька разів відпочивали в м. Слов’яногорськ, звичайно під пильною увагою класного керівника.
У 8-му класі, дізнавшись що мій друг почав займатися легкою атлетикою, я також вирішив проявити ентузіазм і записатися на цю секцію. Тоді я думав що вона буде такою ж “несерйозною” як і ті, що існували у нас на комерційній основі. Але як виявилося, я потрапив до принципово нового спортивного середовища. Це була спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з легкої атлетики (СДЮШОР), заняття в якій були безкоштовні, а метою було досягнення високих спортивних результатів. Мій тренер – Зюськова Ніна Анатоліївна, чемпіонка Олімпійських ігор в Москві і заслужений майстер спорту, виявилася не тільки відмінним фахівцем, а й наставником практично у всіх питаннях. Інтенсивні тренування та виступи на змаганнях сприяли постійному зростанню моїх результатів і результатів моїх друзів. Влітку ми виїжджали в спортивні табори, де поєднували відпочинок з тренуваннями. Наприкінці 10-го класу я почав замислюватися куди вступати. Спочатку мені хотілося стати економістом або юристом, але зваживши таке рішення, я прийшов до висновку, що соціально-гуманітарний ухил, властивий цим спеціальностям, не для мене. До того ж я паралельно займався математикою ще з середніх класів. Коли настав 11 клас, я записався на підготовчі курси з математики, української мови та інформатики при ДонНТУ. На той момент я розглядав кілька можливих спеціальностей: ТКМ (Телекомунікаційні системи та мережі), КМ (Комп’ютерні мережі), ПЗ (Програмне забезпечення). Але врешті-решт вибравши ТКС, і поступивши за співбесідою, незабаром отримав повідомлення про те, що прийнятий до складу студентів ДонНТУ.
Університет
Університетське життя сильно відрізнялося від того, до якого я звик у школі. На молодших курсах основне місце займали фундаментальні та точні науки, такі як фізика, цикл математичних дисциплін а також суспільних, таких як філософія та історія. На другому курсі я вирішив здобувати другу вищу освіту за спеціальністю “Економіка підприємства”. На мій погляд вона допомогла мені не тільки розширити власний кругозір, але й стала б непоганим доповненням до основної спеціальності. У зв’язку з великим навчальним навантаженням в 2009 році мені довелося залишити легку атлетику, оскільки почали позначатися нестача часу і сильна втома, обумовлена інтенсивним графіком. До того ж деякі травми, отримані під час змагань, вимагали тривалого відновлення і регулярного відвідування тренувань, чого я вже не міг дозволити. Найбільше навантаження припадало на кінець семестру, коли доводилося здавати відразу по 2 сесії поспіль. Спочатку це було важко, але потім стало буденністю для мене і моїх товарищів.
Четвертий курс запам’ятався мені більше за інші. На це є кілька причин: по-перше, це було закінчення першого ступеня навчання та отримання дипломів, по-друге, мені і моїм товаришам вдалося стати лауреатами всеукраїнського конкурсу “МТС – Професіонали майбутнього”. Конкурс вже традиційно проходив під патронатом відомого мобільного оператора – компанії МТС серед студентів провідних українських вузів, які вивчають напрямок “Телекомунікації”. За результатами університетського добору була сформована команда з 5-ти чоловік в яку увійшов і я. Упродовж півроку нашій команді довелося працювати над проектом і в травні 2011 ми вирушили на захист. В результаті змагального дня наша команда зайняла почесне 2-ге місце за що була нагороджена цінними подарунками. А вже через місяць були здані державні езамени, що стало логічним завершенням навчання в бакалавраті. В результаті я отримав диплом з відзнакою, чому, безсумнівно, був радий.
Далі вступив до магістратури, де під керівництвом професора кафедри автоматики і телекомунікацій Воронцова Олександра Григоровича почав займатися вирішенням актуальних проблем сучасних телекомунікацій в рамках своєї кваліфікаційної роботи на тему “Дослідження та розробка методів пригнічення дзеркального каналу в радіотракту телекомунікаційних систем з технологією SDR”. Вже будучи магістрантом, в лютому 2012-го закінчив другу вищу освіту, отримавши диплом економіста з відзнакою.
Плани на майбутнє
Планами найближчого майбутнього є написання і захист магістерської роботи, досконале оволодіння своєю спеціальністю. Планую також постійно вдосконалювати знання англійської мови, підтвердженням яких стане міжнародний сертифікат. Хотілося б знайти високооплачувану роботу за фахом, для того щоб отримати практичний досвід, а потім створити власну фірму, пов’язану з IT-технологіями.