Біографія
Дитинство
З'явився на світ я рано вранці 22 січня 1990 року. Той день я чомусь погано пам'ятаю, але, мабуть, він був морозним і сніговим – зима все-таки:). З тих пір щороку зима підносить мені подарунок на День Народження у вигляді лютого морозу і снігу.
Наступним пунктом магістри люблять писати про великих осіб, які народилися в один день з ними. Мабуть, продовжу цю славетну традицію: 22 січня – це День Народження багатьох людей, сподіваюся гарних :D, у тому числі відомого фізика, філософа і поета, прізвища яких писати не буду, тому що вони дуже відомі, щоб їх називати :D
Далі зазвичай пишуть про «дивовижний» час, проведений в стінах дитячого садка. Оскільки садок я не відвідував, нічого гарного або поганого про цю установу написати не можу.
У серпні 94-го сталася одна знаменна подія, яка вплинула на все моє майбутнє життя: народилася моя молодша сестра Анна Германівна. З нею ми «ні зовні, ні внутрішньо не схожі»©, але якоюсь мірою це навіть дуже добре:).
Ще можна написати про те, що в дитинстві (як, втім, і зараз) мені все було цікаво і, що найцікавіше (пробачте за тавтологію), почуте і побачене я намагався (і до цих пір намагаюся) перевірити. Єдине, що мені так і не вдалося (і вже не вдасться) зробити – це засунути пальці у розетку :D
Школа
Як і більшість дітей, в сім з невеликим років мене відправили до школи. І школа виявилася не проста, а середня загальноосвітня школа I-III ступенів № 97 з поглибленим вивченням іноземних мов. З молодшої школи в пам'яті залишилися багато чисельні відкриті уроки під керівництвом першої вчительки Сєдової Наталії Миколаївни. Найдивніша її здатність – це побудувати урок так, щоб маленьким дітям було настільки цікаво, що не хотілося йти на перерву або додому.
У другому класі мені захотілося займатися музикою, тому я вступив до музичної школи, в якій шість років навчався за фахом флейта.
Ще пригадав, що в третьому класі зайняв третє місце на районній олімпіаді з математики:).
Наступним етапом стала середня школа: змінився класний керівник, з'явилися нові предмети, нові вчителі, і що особливо напружувало, доводилося ходити з класу в клас :D. У п'ятому класі я серйозно захоплювався історією і потім займав призові місця на районних олімпіадах з цієї дисципліни.
У сьомому класі у мене вдома нарешті з'явилася «нанотехнологія» під назвою комп'ютер, про який на той момент я не знав майже нічого, проте точно знав, що на нім можна грати у GTA та CS:D Близько року я просто грався і в перервах між іграшками протирав з нього пил:). Потім удома були знайдені книги про Бейсик та Паскаль, і мені стало цікаво «навчити» комп'ютер чому-небудь, тому в 2003 році я вступив на курси програмування в Донецький обласний палац дитячої і юнацької творчості. Під керівництвом Гончарової Тетяни Семенівни ми оволодівали основами роботи на комп'ютері і вчилися програмувати на мові Паскаль. І допрограмувався я до того, що в десятому класі зайняв перше місце на районній олімпіаді з інформатики і приймав участь в обласній.
На той час я вже точно визначився, що в майбутньому хочу пов'язати свою професійну діяльність з комп'ютерами. Залишалося лише вибрати спеціальність: спочатку я хотів вступати на «Програмне забезпечення автоматизованих систем» (ПС), але оскільки на підготовчі курси з інформатики при ДонНТУ попав до Сергія Васильовича Теплінського, був майже завербований на «Системне програмування». Майже – тому що заяву я все-таки подав на ПС, чому невимовно радію до цих пір :D
Університет
Організація учбового процесу в університеті одразу сподобалася, оскільки перестали задавати домашні завдання, що порядком набридли,
погрожувати викликом батьків до школи і ставити одиниці за непрочитане вчасно оповідання. А ось учбовий план засмутив
(і, власне, продовжує засмучувати до цих пір:( ): чомусь під час вступу до університету мені здавалося, що в програмі не
буде нічого, окрім спеціальних предметів. Насправді ж, учбовий процес рясніє найрізноманітнішими неспеціальними дисциплінами,
яким відводиться величезна кількість годин і замість того, щоб розвивати свої професійні навички, доводиться багато часу приділяти їм:(
Але не будемо про сумне!
Найбільш яскраві враження від першого семестру навчання залишилися про процес збагнення дисциплін «Вища математика» (ВМ) та «Основи програмування і алгоритмічні мови» (ОПіАМ). Незважаючи на непогану шкільну підготовку, спочатку, ВМ здалася дуже складною, а викладач – Скворцов Анатолій Охрімович – дуже суворим. Особливо запам’ятались його фрази про те, що про п’ятірку по вищій математиці треба було починати думати першого вересня того року, коли пішов до першого класу, та трійка по ВМ на екзамені – це межа мріянь студента :D. Насправді ж виявилося, що ВМ розуміти можна й потрібно, а Анатолій Охрімович – найдобрішої душі людина. На ОПіАМ (до речі, лекція з цього предмету була першою нашою парою у ВНЗ) ми почали вивчати мову Сі. Я прийшов до університету вже «професіоналом» та вмів у Delphi перетаскувати кнопки на форму, тому написання програм у консолі Турбо Сі жахливо дратувало. Але згодом я зрозумів, що вчитися програмувати потрібно саме в консолі, а не в просунутому середовищі розробки, тому що все робиш вручну й більше вникаєш у процес написання програми.
Далі – більше: перша безсонна ніч над першим у житті курсовим з об’єктно-орієнтованого програмування, рядки коду, що сняться, і т.д. Загалом, звичайна програмістська романтика :D
У третьому семестрі Віктор Світозарович Бабков читав нам курс «Введення в програмування .NET». Мова програмування C# цікава тим, що є досить простою і у той же час дуже гнучкою та потужною. Процес програмування на C# мені сподобався настільки, що усі наступні курсові проекти та лабораторні роботи, де мова програмування вибиралася студентом, були написані саме на цій мові. Тепер про Delphi, який здавався на першому курсі ідеальним, навіть згадувати не хочеться :D.
На мій погляд, найважливішим є те, що за університетські роки студенти вчаться постійно самовдосконалюватися, а ця якість є ключовою для людей, що працюють у IT-сфері.
У цілому, чотири роки навчання пролетіли як один день. Дещо було цікаве – дещо не дуже; одні предмети давалися легко – над іншими доводилося «посидіти» довше; без частки (іноді великої частки :D) везіння, особливо при складанні іспитів і здачі лабораторних робіт, не обійшлося :D.
Наприкінці четвертого курсу я успішно склав бакалаврський іспит, та декан факультету комп’ютерних наук і технологій – Олександр Якович Анопрієнко – вручив мені червоний диплом бакалавра.
А що далі? Далі – магістратура, звичайно:)
«Ефективність функціонування кластерних систем» була вибрана темою магістерської роботи, тому що в сучасному цивілізованому суспільстві найбільшою цінністю є інформація та час: людині доводиться обробляти величезні масиви даних за мінімальний час. Розподілені системи є одним із способів рішення цієї задачі, тому в майбутньому вони розвиватимуться, відкриваючи перед людиною нові можливості ефективної обробки інформації. Науковим керівником був вибраний професор кафедри ПМіІ Лев Петрович Фельдман, який є не лише відомим фахівцем у галузі чисельних методів та їх розпаралелювання, але і чудовою людиною і педагогом.
Плани на майбутнє
«Загоряти на віллі, купатися у басейні та пити джус»©
Реалізувати свій творчий потенціал, обзавестися улюбленою сім'єю та зробити світ довкола себе добрішим:)