Дошкільне дитинство

Я, Приходько Надія Андріївна, народилася 15 вересня 1991 в місті Донецьк. Моя мама – Ганна Анатоліївна, 1971 року народження, за освітою інженер гірничої промисловості працює на ВАТ «Красногорівський вогнетривкий завод» на посаді головного бухгалтера. Батько – Андрій Вікторович, 1971 року народження, за освітою інженер-машинобудівник, але за фахом пропрацював лише кілька років, після чого став приватним підприємцем. У сім'ї я перша дитина. Всього нас троє: у мене двоє братів. Брат Олексій молодший за мене на 5 років, а Віктор на 15. Саме моя сім'я найбільше вплинула на моє особистісне становлення в ранньому віці. Батьки з самого дитинства хотіли прищепити мені такі якості як чесність, відповідальність, працьовитість.

У дошкільному віці батьки мене віддали на заняття легкою атлетикою. Точніше, починалося все з занять фізкультурою, які переросли в легку атлетику, а надалі – у футбол. Надійшли вони до цього, щоб «угомоніти» мою гіперактивность і добилися успіху. Ці роки я згадую з особливою теплотою. Саме тоді я навчилася спілкуватися з однолітками, поважати чужу думку, навчилася допомагати і, що не менш важливо, приймати допомогу. Я займалася спортом аж до вступу до університету, це прищепило мені такі якості як відповідальність, комунікабельність і пунктуальність, а також уміння працювати в команді і працювати на результат.

Молодша і старша школа

У сім років я пішла в Красногорівську загальноосвітню школу № 2 – мій другий дім на наступні десять років. Немає потреби говорити про те, як важливі в житті людини його перші товарищі, з якими він пізнає радощі і труднощі життя. Мої однокласники та вчителі дуже сильно вплинули на формування мене як особистості. Почавши навчання, я помітила, що якщо докладати достатньо зусиль, то можна легко виконати все, що вимагають вчителі. Навчання давалося мені легко, але я була дуже непосидюча і россіяна: не могла спокійно висидіти навіть одного уроку. На початок середньої школи ця звичка почала притуплятися – я стала уважнішою. У шкільні роки я була досить активною людиною: приймала участь у різних конкурсах (творчих, танцювальних, розважальних), продовжувала займатися спортом. Це не завжди добре позначалося на моїй успішності, хоча школу я закінчила з високим середнім балом – вище 10, але без золотої медалі. На жаль, в дитинстві ми робимо помилки, нам здається, що ми найрозумніші, і все знаємо краще, ніж батьки та вчителі. Я досі вдячна всім своїм вчителям за те, що вони допомогли усвідомити на скільки це помилково і навчитися визнавати свою неправоту і помилки. Вони були для мене прекрасними вихователями, мудрими радниками, які підготували мене до життя за межами рідних школи і дома.

Університет і плани на майбутнє

Помічена ще в шкільні роки схильність до технічних наук і логічне мислення визначили напрямки, які я розглядала при вступі до ВНЗ влітку 2008 року. Остаточно вибрати мені допомогли батьки – вони випускники Донецького національного технічного університету. Саме їх теплі відгуки про систему освіти, викладачів та студентських роках відіграли вирішальну роль. Факультет комп'ютерних інформаційних технологій та автоматики я вибрала за рахунок престижності пропонованої роботи випускникам, а спеціальність допомогли обрати члени приймальної комісії, яким я дуже вдячна. І я вступила на спеціальність «Системи управління і автоматика».

На початку свого навчання я слабо уявляла, ким я можу стати по закінченні ВНЗ. І лише після закінчення третього курсу я стала вникати в суть своєї майбутньої спеціальності. Допомогли мені в цьому викладачі, зокрема, керівник – Жукова Наталія Вікторівна, і мої одногрупники. Після закінчення бакалаврату в 2012 я вирішила вступати до магістратури, щоб більш заглибитися до «суті» автоматики. З вибором теми магістерської роботи («Дослідження динаміки системи автоматичного регулювання вологості залізорудного концентрату на його виході з обпалювальної печі») мені допоміг мій науковий керівник, який є хорошим фахівцем у цій області та надає мені неоціненну допомогу при її написанні. В університеті я навчилася багато чому крім безпосередніх занять. Він звів мене з дуже цікавими людьми, які навчаються і викладають на нашій кафедрі, підготував до дорослого самостійного життя.

Щодо планів на майбутнє я не сильно виділяюся серед своїх однокурсників – перш за все, це закінчення університету та пошук роботи. Надалі – це створення сім'ї та виховання дітей. Мінімум трьох. Бо діти – щастя, а щаслива родина – це запорука успіху всієї країни. Якщо люди будуть трохи добрішими і поблажливіше один до одного ставитися, світ стане набагато краще.

Захоплення й хобі

На закінчення хочу розповісти трохи про свої хобі. Як вже говорилося раніше, в дитинстві я займалася спортом. Після вступу до університету це стало трохи проблематично – навчання, підробітки – але я й досі намагаюся приділяти час собі і заняттям. Дуже люблю активний відпочинок, на який, на жаль, теж залишається мало часу. Мене захоплює читання, причому я не можу виділити єдиний жанр – швидше мене захоплює сам процес: сидячи у зручному кріслі, ти відкриваєшь книгу і занурюєшься в інший світ, інший час, досліджуєшь людські якості і проблеми, робишь висновки. Запах книг і уява допомагають досягти бажаного результату.