Біографія
Особистісне становлення
Я, Філіпович Катерина Валеріївна, народилася літнім теплим днем 4 серпня 1991 року в місті Красний Луч Луганської області. Місце народження обумовлено проживанням моїх близьких у невеликому районному селищі шахти "Міусинська". Шахтарське селище стало місцем зустрічі моїх батьків, місцем, де живе мама з народження, місцем, куди приїхав тато з з Молдавії в 17 років за своєю долею.
Так склалося, що батьки зустріли один одного в досить дорослому віці. Тому я друга і досить пізня дитина. Брат старший від мене на 4 роки. Я була довгоочікуваною дівчинкою. Папа дуже чекав мого народження. Сина, спадкоємця вже дочекалися, а тепер прийшла черга "татової доці".
Про своє раннє дитинство я пам'ятаю мало, але якщо судити по розповідям батьків, я була веселою та активною дитиною: створення грандіозного безладу в кімнаті з використанням усіх речей, які можна дістати з полиць при рості менше метру, займало у мене всього кілька хвилин.
Мої мама і тато, Філіпович Тетяна Іванівна і Філіпович Валерій Іванович, вже 26 років разом. І протягом усіх цих років у будинку панує любов, взаєморозуміння, веселощі, тепло і затишок. Мама працює в дитячому садку "Сонечко" музичним працівником дуже довгий час. З дитинства намагалася прищепити мені любов до музики, вчила грати на роялі. Тато працює на шахті "Міусинська" близько 30 років простим шахтарем. Дуже часто в дитинстві з ним їздили на його батьківщину до Молдавії. Будинок, двір і величезні плантації винограднику мого дідуся назавжди залишаться в моїй пам'яті. І мій брат, Філіпович Євген Валерійович, з дитинства був моїм захисником, моєю опорою, дуже рідний і близький мені чоловік, працює на залізниці інженером.
У 3 роки мене віддали в садок "Сонечко". Про цей період у спогадах залишилися тільки найяскравіші і щасливі моменти, без яких би життя напевно здавалася не повною. У п'ять років мама почала мене вчити граматиці: читати і писати, тому до школі я була підготовлена дуже добре.
Перший раз поріг Краснолуцької ЗОШ № 13 я переступила 1 вересня 1998. З вибором школи батьки особливо не сперечалися, найближча знаходилася в п'яти хвилинах ходьби від дому. Процес навчання виявився для мене легше, ніж я очікувала. І всі наступні шкільні роки вчитися мені було не складно, я завжди робила це дуже старанно і відповідально. Перша вчителька виявилася дивовижною людиною, суворим, але добрим, чуйним, і хорошим професіоналом своєї справи. Клас був дружним і доброзичливим. Ми завжди були особливими у школі в своїй віковій групі, кмітливими, все, що не робилося у нас в класі, все відбувалося дуже дружно і весело.
У старших класах любила бути першою (напевно, як і усі), старанно освоювала нові знання, долала труднощі, отримувала винагороди: грамоти, похвальні листи. Це час запам'ятався участю в олімпіадах і конкурсах. Випускникам нашого року довелося складати тестування. Ми перші, на кому вирішили це випробувати. Підготовка до нього була дуже серйозною, тому що раніше його ніхто не здавав, і воно було головним фактором, що впливає на рейтинг вступу.
Улюбленими предметами були: історія, біологія, література. Не любила математику, не піддавалася вона мені якось, хоча в атестаті відмінно. Шкільні роки, хоч це і було 10 років, промайнули як одна мить. І ось ми вже випускники ЗОШ № 13. Ми всі подорослішали, навчилися долати життєві труднощі, цінувати дружбу, доброту, бути уважними до інших людей, ставити перед собою цілі і досягати їх. Практично в усьому нам допомагала наш класний керівник, Єрмакова Марина Борисівна, якій хочеться висловити величезну подяку.
Одинадцятий клас. Тестування. Іспити. В атестаті всього дві четвірки. Тестування здала добре. Випускний. Напуття. Дорога в життя і маса можливостей, що відкриваються!
Професійне становлення
У 2008 році безтурботний шкільний час закінчився, і я не могла визначитися у виборі професії. Я не могла вирішити для себе: ким надалі я хочу бути. Але приймати якесь рішення потрібно було ... Я поставила для себе мету: хочу жити в Донецьку. Тому ВНЗ я вибирала лише зі списку Донецьких навчальних закладів. На жаль, всіх переліків ВНЗ я не знала, тому подавала документи навмання. Одним з ВНЗ, куди я подавала документи, був Державний університет інформатики і штучного інтелекту на спеціальність "Економічна кібернетика". Мені порадив його мій двоюрідний брат, який був студентом цього університету і цієї ж спеціальності. У серпні мені подзвонили і повідомили, що я проходжу на бюджет. Я довго не думала і подала оригінали документів саме в цей ВНЗ.
У вересні того ж року я стала студенткою першого курсу групи ЕК-08 Державного університету інформатики і штучного інтелекту. Перший курс давався важко, тому що потрібен час на освоєння нових предметів, вимог, адаптацію до нового колективу студентів і викладачів. У період навчання предмети ставали складніше, але цікавіше. Важко було звикнути до нового колективу, пристосуватися до студентського життя. Важко і незвично після школи. Інше ставлення до навчання - не викладач ходить за тобою, а ти за ним. Незрозуміла Болонська система освіти, постійний підрахунок зароблених балів.
Було всяке: злети і падіння, труднощі і радості, знайомства з приголомшливими людьми, неоціненний досвід, усвідомлення свого місця в світі, в житті.
Перша сесія ... Було так страшно. Лекції, семінари, конференції, курсові роботи, навчальні практики. Одне змінювало інше.
На третьому курсі почала підробляти хостес на Донбас Арені під час матчів. Для мене це стало чимось новим, цікавим. Я зрозуміла, що хочу працювати на якомусь великому підприємстві, влаштовувати грандіозні заходи, радувати людей, дарувати їм свято. Це так здорово ... З доброю заздрістю дивилася на людей, які були постійними працівниками стадіону і мріяла, що коли-небудь і я буду працювати на Донбас Арені.
У 2011 році Державний університет інформатики і штучного інтелекту став структурним підрозділом Донецького національного технічного університету (ДонНТУ). Спеціальність "Економічна кібернетика" об'єднали, і всі студенти продовжили навчання в ДонНТУ.
І ось 4 роки пролетіло відтоді, як я прийшла в університет. Потрібно писати державні іспити, диплом. Мені призначають керівником к.е.н., доцента Донця Олексія Сергійовича. Пречудова, розумна людина, прекрасний керівник, зобов'язана йому багатьом. Його підтримка, слушні поради допомогли в написанні бакалаврської роботи. Іншого керівника я б і не побажала.
Довгоочікуваний диплом бакалавра. Вирішила продовжувати навчання далі. Хотіла вступати на фахівця, думала, що на магістратурі у мене шансів немає, але все склалося по-іншому. Високий середній бал, вступний іспит на п'ять ... Тепер я майбутній магістр "Економічної кібернетики". Пишу магістерську роботу по темі: "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності кадрових агентств". Науковий керівник к.е.н., доцент Донець Олексій Сергійович.
Плани на майбутнє і можливі шляхи їх реалізації
Як і будь-яка людина, я маю плани на майбутнє, але мої плани не завжди залежать від мене. Можу похвалитися тим, що моя мрія з приводу роботи на Донбас Арені здійснилася: зараз я адміністратор рецепцій і зон гостинності. Це так здорово приходити на роботу як на свято. Але це не межа моїх мрій. У найближчому майбутньому планую успішно закінчити навчання в магістратурі, захистити магістерську роботу, а тоді вже можна буде думати і про кар'єрний ріст. Хочу подорожувати і подивитися світ. Ну і, звичайно ж, сім'я! Насправді, планів і задумів дуже багато. Час покаже.