Реферат за темою випускної роботи

Зміст

Актуальність темы

Інноваційні процеси відіграють важливу роль в економіці держави. В Україні обсяги інноваційної діяльності є незадовільними. В умовах обмеження фінансових ресурсів набуває актуальності процес фінансово–економічного обгрунтування інновацій, підвищення їх ефективності. Проблемам фінансово–економічного забезпечення інноваційних процесів присвячені дослідження багатьох відомих вітчизняних і іноземних вчених економістів, а саме англійських вчених Деса Дерлоу, Друкер П., Едвардеса Уоррена, Кяран Уолша, Міндело Л.Е., Стефік Барбари і Стефіка Марка, Санто Б., Твісс Б., Фостер Р., Фрімен К., Шумпетер І., а також вітчизняних: Валдайцев С.В., Воробйов В.П., Геєця В.М., Громека В.І., Кабаков В.С., Кравченко С.І., Лапін Н.І., Новицького В., Онишко С.В., Поповича В.П. Семиноженко В.П., Скрипника А.В., Хобта В.М., Щурика М.В. , Та ін. Однак деякі питання класифікації джерел фінансування, розробка державної підтримки, формування та вдосконалення активізації інноваційних процесів і до цих пір недостатньо висвітлені і вимагають теоретичного і практичного вирішення.

Цілі та задачі дослідження

Мета дослідження поглиблення теоретичних положень і вдосконалення практичних і методичних аспектів організації обгрунтування інноваційних процесів на підприємстві.

Для досягнення мети в роботі необхідно вирішити наступні завдання: визначити сутність та особливості інноваційних процесів; виконати аналіз основних тенденцій в області організації інноваційної діяльності в Україні і в світі, як на рівні окремих підприємств, так і на державному рівні зробити аналіз проблеми становлення та розвитку інновацій , їх типологія і джерела фінансування, визначити методи оцінки фінансового забезпечення інноваційних процесів в Україні; зробити аналіз інструментів державного регулювання інноваційної діяльності; дослідити внутрішні інвестиції і внутрішнє конкурентоспроможність, як умова інноваційної діяльності, вдосконалення рекомендацій щодо підвищення якості інноваційних проектів, вдосконалення методики фінансово–економічного обгрунтування інноваційних процесів, створення умов для подальшого комерційного використання інновацій .

Об'єкт і предмет дослідження

Об'єктом роботи є процеси фінансово–економічного обгрунтування інноваційної діяльності.

Предмет дослідження – методи і принципи обгрунтування інноваційних процесів.

Основний матеріал

Активізація та підвищення ефективності інноваційних процесів вимагає поглиблення дослідження сутності та особливості інновацій.

Інновація (англ.) – утворено з двох слів – латинського "новація" (новизна, нововведення) і англійського префікса "ін", що означає "в", "введення". Тому, у перекладі з англійського "інновація" означає введення нового, відновлення. Результатом інноваційних процесів є нововведення, а їх впровадження у господарську практику визначається як нововведення, тобто з моменту прийняття до поширення нововведення одержує нова якість і стає інновацією.

Таким чином, інновація – це нововведення, пов'язане з науково–технічним прогресом і яка полягає у відновленні основних фондів і технологій, в удосконаленні управління та економіки підприємства. Інновації є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості і кількості, появи нових товарів і послуг.

Зазвичай пояснюють інноваційний процес як взаємопов'язаний і послідовний комплекс робіт, який полягає в переході інновації від ідеї до продукту, технології, які поширюються і використовуються у господарській діяльності. Важливим аспектом інноваційного процесу є те, що він не переривається навіть після впровадження, адже нововведення (інновація) щоразу вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих властивостей і характеристик. Саме це створює для нього нові області застосування, нові ринки, нових споживачів. Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, в результаті яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється при практичному використанні.

У зв'язку з тим, що інноваційні процеси характеризуються великим різноманіттям об'єктів, джерел фінансування, інструментів здійснення необхідно здійснити класифікацію, яка дозволить краще розрізняти різні типи інновацій.

Існує багато варіантів класифікації інноваційних процесів, розроблених вітчизняними та зарубіжними авторами. При цьому як найважливіші ознаки частіше розглядаються ступінь новизни, сфера застосування, характер використання, призначення та ін. Крім того, фахівці навіть за однією ознакою виділяють різні типи інновацій. Так, за сферою застосування розрізняють економічні, організаційні, технологічні, товарні та громадські інновації, технічні та соціальні.

Залежно від глибини змін деякі автори поділяють інновації на радикальні (базові), поліпшуючі, модифікаційні (окремі).

З урахуванням сфер діяльності інновації можуть бути технологічними, виробничими, економічними, торговельними, соціальними, організаційними і т.п..

З причин виникнення інновації поділяють на реактивні і стратегічні. Реактивні – це інновації, які забезпечують виживання фірми в умовах конкуренції. Вони з'являються як реакція на нові перетворення з боку конкурентів, щоб завдяки їм фірма могла продовжувати існування на ринку. Стратегічні інновації – це нововведення, впровадження яких має випереджувальний характер з метою отримання конкурентних переваг у перспективі.

За характером потреб, які задовольняються, інновації можуть бути орієнтовані на існуючі потреби або на формування нових.

В основі інноваційного процесу лежить створення, впровадження та розповсюдження інновацій, необхідними властивостями яких є науково–технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через введення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями–спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми – усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розробляється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає».

Інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології. Таким чином, важливим є відділення в інноваційному процесі саме цих двох аспектів. На рис. 1. представлена загальна схема інноваційного процесу, яка дозволяє виділити вищезгадані аспекти.



Рис. 1 Схема інноваційного процесу
Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

• перша – створення нововведення;

• друга – його розповсюдження.

Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно–конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інноваційного продукту.

До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно–комунікаційні канали.

На другому етапі відбувається поширення інновації в нових умовах і в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кількість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого поширення інновації потрібна розвинена інфраструктура.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення і в утворенні нових його виробництв, сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару технології або послуги.

Щодо структури інноваційного процесу, то вона є складною і залежить від специфіки кожного окремого підприємства. Оскільки інноваційний процес є складовою інноваційної діяльності підприємства в цілому, то від його організації залежить здійснення всього комплексу інноваційних досліджень.

Інноваційні процеси на підприємстві, як і будь–які інші процеси, які вимагають фінансового забезпечення. Питання фінансування – це визначення необхідних обсягів фінансових коштів, джерел їх надходження та напрямки в рамках чіткого визначення меж та суб'єктів інноваційної діяльності. Відбувається воно через функціонування відповідного організаційно–економічного механізму.

Фінансове забезпечення інноваційних процесів грунтується на таких загальноприйнятих принципах:

– Чітка цільова орієнтація фінансового забезпечення, тобто забезпечення швидкого і ефективного використання сучасних інновацій;

– Логічність, обгрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів, які при цьому використовуються;

– Багатоканальність фінансування;

– Комплексність, тобто можливість охоплення широкого кола технічних і технологічних нововведень на напрямів їх практичного застосування;

– Адаптивність і гнучкість, передбачає постійну спрямованість фінансового забезпечення для підтримки максимальної ефективності.

Реалізація вищевказаних принципів може бути успішною за наявності фінансового механізму активізації інноваційної діяльності економічного розвитку країни, тобто сукупності методів і важелів фінансового впливу на розвиток інноваційних процесів.

Інноваційна діяльність сьогодні вимагає значних витрат, що обумовлено великою наукоємність інноваційних продуктів. Навіть великі корпорації не завжди мають достатньо коштів, щоб самостійно фінансувати створення і впровадження нового продукту або послуги. Кожне підприємство чи організація повинні розробляти оптимальну стратегію фінансування та своєчасне забезпечення надходжень коштів протягом періоду їх реалізації.

Сутність фінансового забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів з одночасним встановленням джерел їх фінансування для здійснення проектів, робіт, заходів інноваційної діяльності підприємств країни.

Планування інноваційних процесів передбачає визначення обсягу коштів, необхідних для здійснення всіх видів інноваційної діяльності та оцінки можливості підприємства акумулювати їх у тих часових рамках, які відповідають життєвому циклу інновації.

Висновки

Підсумовуючи результати вивчення світового досвіду регулювання інноваційних процесів, варто відзначити цілком реальну можливість застосування тих чи інших здобутків і у вітчизняній практиці використання ОІВ у господарському обороті. Зрозуміло, що розвиток ринку інтелектуальної власності – процес складний і довготривалий. Отже, поняття інтелектуальної економіки є відносно новим навіть для країн з розвинутими ринковими відносинами, у яких формуванню інтелектуальної економіки передував важкий та суперечливий етап розвитку ринкової економіки взагалі. Україні ще потрібно пройти складний шлях до повноцінного формування інноваційної економіки, і на цьому шляху міжнародний досвід може стати корисним матеріалом для створення власної оригінальної моделі економічного розвитку країни.

Перелік посилань

  1. Андросова, Череп; Харів; Покропивний; Балабанова Л.В. Маркетинг: Підручник. – Донецьк, 2002 – С.562
  2. Економіка та організація інноваційної діяльності: Навч.–метод. посібник для самост. вивч. дисц. / І. А. Павленко, Н. П. Гончарова, Г. О Швиданенко. – К.: КНЕУ, 2002. – 150 с.
  3. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 295 с.
  4. Волков О. І., Денисенко М. П., Гречан А. П. та ін. Економіка та організація інноваційної діяльності : підручник (третє вид.) / О. І. Волков, М. П. Денисенко, А. П. Гречан та ін. – К. : Центр учб. л–ри, 2007. – С. 442–483.
  5. Едвардес, Уоррен. Ключові фінансові інструменти : пер. з англ. – К. : Всеувито ; Наук. думка, 2003 (Сер. “Усе про менеджмент”). – С. 45–50.
  6. Инновационный менеджмент / под ред. П. Н. Завлина, А. К. Казанцева, Л. Э. Миндели. – М. : ЦИСТ, 1998.
  7. Новицький В. Імперативи інноваційного розвитку // Економіка України. – 2007. – № 2. – С. 46.
  8. Скрипник А. В. Інноваційні перспективи України // Фінанси України. – 2008. – № 5. – С. 103–114.
  9. Щурик М. В. Фінансове забезпечення інноваційного процесу макрорегіону // Фінанси України. – 2008. – № 3. – С. 34–42
  10. Цихан Т. В. О концепции технологических укладов и приоритетах инновационного развития Украины / Т. В. Циган // Теория и практика управления. – 2005. – № 1. – С. 33–46.