Русский  English
ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою випускної роботи

Вступ

Актуальність теми. У сучасних умовах господарювання основним джерелом розвитку і засобом підвищення конкурентоспроможності підприємства є успішне впровадження нововведень. В той же час в Україні інноваційною діяльність займається лише 17,4 % підприємств, питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової складає 3,3 %, питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП 0,8 %. В значній мірі такий стан інноваційних процесів пов’язаний з високим ступенем ризиків. Тому в таких умовах особливої важливості набувають питання управління ризиками.

Аналіз досліджень і публікацій

Слід зазначити, що проблемам управління ризиками в інноваційній діяльності приділяється багато уваги в роботах як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, а саме: Балдина К. В., Васіна С. М., Василенко В. А., Волкова О. І., Грачової М. В., Денисенко М. П., Ільяшенко С. М., Фатхутдінова Р. А., Хобти В. М., Шматько В. Г. та інших. В той же час потребують уточнення питання інформаційного забезпечення, обліку, оцінки ризиків та адаптація до сучасних умов господарювання.

Виходячи з усього вищесказаного, актуальність набуває подальше дослідження питань управління ризиками в інноваційній діяльності. Актуальність зазначених питань і необхідність їх вирішення зумовили тему магістерської роботи, її мету і завдання.

    Мета і завдання роботи

    Метою роботи є подальший розвиток теоретичних основ, методичних підходів і розробка практичних рекомендацій з управління ризиками в інноваційній діяльності.

    Виходячи з мети дослідження, небхідно вирішити наступні завдання:

    1. Проаналізувати інноваційну діяльність в Україні.
    2. Дослідити систему управління ризиками інноваційної діяльності.
    3. Виділити та обґрунтувати етапи управління ризиками.
    4. Сформувати комплексну систему ризик-менеджменту інноваційної діяльності.
    5. Надати характеристику методам управління, аналізу і оцінки ризиків.
    6. Розробити методичні рекомендації з комплексного управління інноваційними ризиками.
    7. Розробити комплекс заходів із вдосконалення процесу прогнозування інноваційної діяльності в системі управління ризиками.
    8. Подальший розвиток способів врахування величини ризиків при оцінці ефективності інноваційних проектів.

    Об’єкт дослідження – процес управління ризиками в інноваційній діяльності.

    Предметом дослідження є теоретичні підходи, методичні та практичні інструменти управління ризиками в інноваційній діяльності.

    Методи дослідження. Теоретичною основою роботи є фундаментальні положення економічної теорії, ризикології, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених.

    У процесі дослідження використовувалися методи аналізу і синтезу з метою уточнення сутності ризиків в інноваційній діяльності, методи системного підходу (при обгрунтуванні змісту процесу управління ризиками), методи економіко-математичного моделювання, діалектичний метод, а також методи абстракції і порівнянь.

    В якості джерел інформації використовувалися законодавчі акти Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, офіційні дані Державного комітету статистики України.

    Практичне значення отриманих результатів. Результати вирішення поставлених у роботі завдань являють собою методичну основу вдосконалення процесу управління ризиками в інноваційній діяльності. Дане дослідження дає можливість суб’єктам господарювання, які займаються розробкою і впровадженням інновацій, більш ефективно управляти ризиками в даній сфері, що сприяє підвищенню ефективності інноваційної діяльності (за рахунок зростання її прогнозованості).

    Апробація результатів роботи.

    1. Всеукраїнська науково – практична конференція студентів і молодих вчених «Сучасні проблеми управління інвестиційною та інноваційною діяльністю» (м. Донецьк, 2014 р.).
    2. II Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція (Донецьк, 2014 р.).
    3. «Україна – Чехія – ЕС: сучасний стан та перспективи» міжнародна науково-практична конференція, 2012 р.

    Основна частина

    Стан інноваційної діяльності в Україні більшістю науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинених країнах та потребам інноваційного розвитку. Стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково-технічного комплексу та відсутність дієвої державної науково-технічної політики не дають підстав для висновку про наявність реального підґрунтя для переходу до інноваційної моделі розвитку. Реформування науково-технічного комплексу побудовано за принципами частих змін цілей та завдань, без урахування загальновідомих факторів функціонування та розвитку науково-технічного потенціалу: активної та передбачуваної державної підтримки, формування попиту на наукові досягнення з боку реального сектора економіки, тощо.

    За останні роки не було реалізовано заходів у рамках інноваційної політики щодо поліпшення бізнес-середовища, стимулювання компаній до інновацій, розвитку різних інструментів підтримки технологічної модернізації, однак за наявності окремих поліпшень зберігається фрагментарність і нестійкість загального прогресу в даній сфері. До ключових проблем у формуванні й реалізації державної інноваційної політики в Україні належать такі [1]:

    • недостатня якість бізнес-середовища, збереження нерозвиненості умов для справедливої конкуренції на ринках, а також за одержання державної підтримки;
    • збереження значних бар’єрів для поширення в економіці нових технологій, обумовлених відсутністю державної технологічної політики й неефективним галузевим регулюванням, включаючи процедури сертифікації, митне і податкове адміністрування;
    • недостатність зусиль регіональної й місцевої влади щодо поліпшення умов для інноваційної діяльності;
    • взаємодія бізнесу й держави у формуванні й реалізації інноваційної політики поки що не має регулярного характеру, не забезпечує збалансованого вираження інтересів різних інноваційно-активних підприємств, особливо в нових секторах, що формуються;
    • недостатня ефективність інструментів державної підтримки інновацій: обмежена гнучкість, нерозвиненість механізмів розподілу ризиків між державою й бізнесом, слабка орієнтованість на стимулювання зв’язків між різними учасниками інноваційних процесів на формування й розвиток науково-виробничих та технологічних партнерств.

    В Україні сконцетровано великий науковий потенціал, є багато відкриттів і винаходів, напрацьовано багато інноваційних проектів в ресурсозбереженні, в біотехнології, у лазерній техніці тощо. Необхідно визначити найбільш проривні напрямки, в які, у відповідності до критичної точки фазового переходу, можна мінімально додати інвестиції у вигляді ресурсів і відбудеться перехід в нову якість – в інноваційний рентабельний бізнес, який буде формувати інфраструктуру для інших сфер діяльності [2].

    Проведений аналіз показав, що інноваційні процеси в країні не набули вагомих масштабів, стан інноваційної діяльності не відповідає сучасному рівню та потребам інноваційного розвитку у промислово-розвинених країнах. Тому актуальності набуває прискорення інноваційних процесів, основним стримуючим фактором яких є ризики. Все це обумовлює необхідність подальшого вивчення матеріалу з управління ризиками інноваційної діяльності і формування системи управління ризиками.

    У теорії та практиці менеджменту виділяють такі основні підходи до управління:

    • ситуаційний підхід;
    • процесний підхід;
    • комплексний підхід.

    Дані підходи управління застосовуються і при побудові системи управління ризиками на підприємствах (рис 1).

    Підходи до побудови системи управління ризиками

    Рисунок 1 – Підходи до побудови системи управління ризиками

    Система управління інноваційними ризиками (СУІР) є фундаментом, на якому будується система управління ризиками (СУР) організації. Це найважливіша і, разом з тим, найскладніша для впровадження з всіх підсистем. Процеси управління ризиками пропонується здійснювати наступним чином.

    На етапі планування визначається політика, контекст і методологія управління ризиками, формуються профілі загроз і вразливості, оцінюється ефективність контрзаходів і проводиться обробка ризиків. Керівництво організації приймає відповідне рішення і затверджує план обробки ризиків.

    Наступним кроком у процесі управління ризиками є ідентифікація доцільних заходів з обробки ризиків для кожного з ризиків, ідентифікованих в ході оцінки ризиків. Управляти ризиками можна шляхом комбінування превентивних і детектирующих механізмів контролю, тактики уникання, страхування та/або простого прийняття (збереження) ризиків. Після того як ризик був оцінений має бути прийняте рішення про реалізацію необхідних заходів. У всіх випадках це рішення має бути економічно обґрунтованим і зрозумілим для керівників і власників бізнесу, в чию компетенцію входять прийняття або оспорювання даного рішення [6].

    На рис. 2 зображений цикл управління ризиками та показані взаємозв'язки процесів у рамках цього ризику. Процес управління ризиками інноваційної діяльності включає визначення контексту, оцінку ризиків, обробку ризиків, прийняття ризиків, комунікацію ризиків, а так само моніторинг і перегляд ризиків.

    Взаэмозв'язок процессів управління ризиками

    Рисунок 2 – Взаэмозв'язок процессів управління ризиками
    (анімація: 8 кадрів, ,безперервний цикл повторення, 178 кілобайт)

    Як показано на рис. 2 цей процес може носити циклічний характер для діяльності з оцінки та/або обробки ризиків. Циклічний підхід до проведення оцінки ризиків дозволяє зробити її більш глибокої і деталізованої при кожній наступній ітерації. При цьому повинен забезпечуватися баланс між мінімізацією часу і зусиль, витрачених при визначенні механізмів контролю та забезпеченням належної оцінки високих ризиків.

    Спочатку визначається контекст. Потім проводиться оцінка ризиків. Якщо в результаті цього отримано достатньо інформації для ефективного визначення заходів, які необхідно прийняти для зменшення ризиків до прийнятного рівня, то завдання виконане і можна переходити до обробки ризиків. Якщо інформації недостатньо, проводиться черговий цикл оцінки ризиків в переглянутому контексті, можливо для окремих частин області оцінки (див. на рис. – «Точка прийняття рішень з ризиків 1»).

    Ефективність обробки ризиків залежить від результатів їхньої оцінки. У разі, якщо обробка ризиків не призведе до прийнятного рівня залишкового ризику, може знадобитися черговий цикл оцінки ризиків, після чого може проводитися додаткова обробка ризиків (див. на рис. – «Точка прийняття рішень з ризиків 2») [7].

    На етапі реалізації проводиться впровадження необхідних механізмів безпеки та інші дії по реалізації плану обробки ризиків, які можуть включати в себе, наприклад, укладення договорів страхування, угод про рівень сервісу і навіть коригування планів і уникнути певних ризиків.

    Після прийняття рішень з обробки ризиків і впровадження обраних механізмів контролю повинна проводитися безперервна дія з управління ризиками. Ця дія включає в себе процес моніторингу ризиків та ефективності СУІР, що дозволяє гарантувати, що впровадження механізмів контролю функціонує належним чином.

    На етапі перевірки відстежується функціонування реалізованих механізмів безпеки, контролюється зміна факторів ризику, проводяться аудити і виконуються різні контролюючі процедури.

    На етапі дії здійснюється вдосконалення процесів управління ризиками за результатами моніторингу та аудиту, у разі необхідності розглядаються певні ризики, використовувані підходи і методи їх оцінки, вносяться зміни у нормативну і операційну документацію, уточнюється контекст управління ризиками. Постійне вдосконалення є суттєвою частиною безперервних дій з управління ризиками, що вживаються з метою підвищення ефективності впроваджених механізмів контролю для досягнення цілей, які були встановлені для СУІР.

    Далі описаний цикл управління переходить на новий виток, знову проходячи стадії планування, реалізації, моніторингу та вдосконалення. Процес функціонування, розвитку і вдосконалення СУІР реалізується по спіралі. Зрештою всі чотири групи процесів виконуються паралельно і безперервно. Вихідні дані одних процесів поступають на вхід інших [5].

    Висновки

    Інноваційні процеси в економіці не набули вагомих масштабів, кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить зараз 17,4 %, що менше в 3–4 рази, ніж в інноваційно розвинутих економіках. Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3 %, що на порядок менше від світового рівня. При цьому майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, в той час як на придбання прав на нову інтелектуальну власність або на проведення НДДКР витрати на порядок менші. Майже половина з інноваційних підприємств взагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва наукових досліджень [3].

    Таке становище обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дійової державної системи стимулювання інноваційної діяльності, зачатки якої були поступово скасовані щорічними в останні 5 років поправками до відповідних бюджетних та інших законів. Переміщення України сходинками інноваційного розвитку вимагатиме величезних зусиль, ресурсів, політичної волі і високої мобілізованості суспільства [4].

    Система управління інноваційними ризиками (СУІР) є фундаментом, на якому будується СУІР організації і представляє собою:

    1. Сукупність взаємопов'язаних формалізованих процесів, які забезпечують аналіз, планування, реалізацію, експлуатацію, моніторинг і аудит, коригування та вдосконалення механізмів управління інноваційними ризиками.
    2. Стандарти і технології управління ризиками, представлені у вигляді нормативної та робочої документації СУІР, що включає в себе політику управління ризиками та методологію оцінки ризиків.
    3. Організаційну структуру управління інноваційними ризиками і відповідним чином підготовлений персонал.

      4. При написанні даного реферату магістерська робота ще не завершена. Остаточне завершення: січень 2015 року. Повний текст роботи та матеріали по темі можуть бути отримані у автора або його керівника після вказаної дати.

      Перелік посилань

      1. Федулова Л. Концептуальна модель інноваційної стратегії України / Л. Федулова // Економіка і прогнозування. – 2012. – № 1. – c. 87–100.
      2. Ключник А. В. Організаційно-економічне забезпечення залучення іноземних інвестицій в аграрний сектор економіки Миколаївської області / А. В. Ключник, М. Д. Бабенко // Вісник аграрної науки Причорноморя. – 2008. – вип. 1. – c. 31–37.
      3. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.
      4. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів [Електронний ресурс] Режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/doccatalog/list?currDir=48718.
      5. Инновационный менеджмент. Учебник / Под ред. С. Д. Ильенковой, – М.: Юнити, 1997 г.
      6. . Економіка АПК, 2009, № 5 Система управління ризиками інноваційної діяльності – В. І. Покотилова, кандидат економічних наук, доцент Херсонський економічно—правовий інститут.
      7. Кобиляцький Л. С. Управління проектами: навч. посібник. – К.: МАУП, 2002. – 200 с.