Артюшкова Ганна Володимирівна

"Куди зникає дитинство..."

Моє життя почалося 7 листопада 1982 року. Народилася в улюбленому місті Донецьку, де і живу дотепер. Родина моя невелика - мати, батько, молодший брат Олександр і бабуся Ганна Іларіонівна. Це найдорожчі мені люди в світі. Моя мати, Ольга Миколаївна, фармацевт за фахом, розумна, добра і турботлива жінка, справжня охоронниця сімейного очага. Батько, Володимир Миколайович, слюсар V розряду, працює в тепломережі Київського району, знає всі сорти фруктових дерев, і, напевно, незабаром усі вони будуть цвісти в нашому саду. Батько - це наша підтримка й опора.

Дитинство моє було розділено на два полюси: перший - це дитячий сад (точніше, три дитячих сади) у Донецьку, а другий - у бабусі в селі в Курській області. З дитячими роками пов'язані також спогади про дідуся Миколая Олександровича. Коли я просила його намалювати що-небудь для мене, зазвичай це був наш будинок або профіль жінки з паруючою сигаретою в роті. У дитинстві я була оточена хлопчиськами. Моїми дворовими друзями були Тимка і Віталька. Таким чином поряд із ляльками я успішно освоювала ази військової майстерності і стрілянини з водяних пістолетів. Дитячі сади мені не подобалися. Грати і спілкуватися з іншими дітьми я любила, але спати вдень і їсти те, що приготувала не моя мама, було не до вподоби. Тому часто, коли всі діти вже сопіли на сонному часі, я усе ще сиділа над тарілкою, міркуючи на вільні теми. Єдине, по з’їданню чого я займала перше місце завжди і скрізь - це манна каша, таємна пристрасть до якої в мене ще з пелюшок.

«Шкільна пора»

Я завжди хотіла ходити до школи. Портфель мені купили ще в середній групі дитячого саду. Я пішла у 1-д клас ЗШ № 43 і вже тоді зрозуміла, що гризти граніт науки не легко, але дуже захоплююче. Найважчим було виписувати букви в прописах. Дотепер зі здриганням у серці пишу великі букви «Е» і «З». А от математику полюбила відразу. Ще до школи вивчила таблицю множення чисел 2, 3, 5 і 10 разом зі старшим двоюрідним братом Сергієм. Завжди було прагнення до точних наук, мова цифр виявилася найбільш зрозумілою. А от що ніяк не давалося – це читання. Читати не любила ніколи, хоча і розуміла, що книга – це кращий друг. Навіть єдину двійку в школі я одержала в 3-му класі з техніки читання, хоча всю шкільну програму я читала в повному виданні, не виключаючи чотиритомника Л.Н.Толстого «Війна і світ».

Як факультатив з 5-го класу відвідувала уроки інформатики і зайняла 1-е місце в конкурсі комп'ютерного малюнка «ЕОМ – мій друг» (з використанням мови програмування Бейсик). Також багаторазово брала участь в олімпіадах. У 9-му класі зайняла 2-е місце в районній олімпіаді з фізики. Мови також стали моєю сильною стороною. Писала розбірливо і грамотно. У старших класах перевіряла хлопчиськам твори, у результаті чого за грамотність вони нерідко одержували відмінні оцінки. Сама ж я ніколи не прагнула бути відмінницею - просто хотілося усе зрозуміти і в усьому розібратися. Цього виявилося достатньо для того, щоб одержувати п'ятірки. Взагалі в школі я завжди була активісткою. Крім того, що була старостою класу, жодний шкільний конкурс не проходив без моєї участі. Дуже любила щорічні сорокахвилинні танцювальні марафони, брала участь у шкільному театральному гуртку: була і відьмою з гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки», і східною красунею-бранкою зі «Слова о полку Игореві». Любила просто грати, любила ту атмосферу, в якій проходили репетиції і виступи, полюбила і сцену. Участь у команді КВК і вихід до півфіналу районного фестивалю також залишили свій відбиток на моєму формуванні як особистості. А потім був випускний, підпис стрічечок на пам'ять, вручення золотої медалі, прощальний виступ і зустріч світанку в парку Ленінського комсомолу – найяскравіша подія того вечора, що назавжди залишиться в душі як символ зовсім нового життя.

«Маю вчитися в університеті»

Дитинство закінчилося. Все ж таки школа – це одна велика родина, і ми – її діти. Залишаючи її стіни, я повинна була прийняти дуже важливе рішення – куди поступити і як цього домогтися? Матеріальне становище моєї родини не залишало мені великого вибору: поступити я повинна була тільки на бюджет. І отут мене врятували мої здібності і моя любов до математики. У тому, що я повинна вчитися в університеті, я була впевнена і думки не допускала, що можуть бути інші варіанти. Але питання полягало, в якому? І от я прийшла до порогу ДонНТУ(тоді ще ДДТУ) – вузу, що протягом десятків років є авторитетним у нашій країні і за кордоном, що прославився сильним кваліфікованим викладацьким складом, а також рівнем знань, що одержують його випускники. Я хотіла навчатися на факультеті «Економіки і менеджменту» й обрала спеціальність «Економіка підприємства». Вступний екзамен з математики я склала на «4». Пам'ятаю відчуття в той момент: жахливе хвилювання, радість, страх, щастя - усе разом. Напевно, це почуття було сильніше, ніж коли я побачила своє прізвище у списку зарахованих. Так я стала студенткою Донецького національного технічного університету факультету «Економіки і менеджменту» спеціальності «Економіка підприємства» і з того моменту жодної секунди про це не пошкодувала.

Дуже яскраво пам'ятаю перший день, коли я зайшла у центральний вхід 3-го навчального корпусу. У фойє було багато першокурсників з палаючими очима, які так само, як і я, бігали в пошуках аудиторій і ще не знали, що їх чекає в стінах цієї будови. В університеті я також не прагнула учитися на «5», але за золотою медаллю послідували одна за іншою здані на відмінно сесії, і в підсумку червоний диплом бакалавра із середнім балом 5,0.

На відміну від більшості сучасних студентів, що таке бібліотека , я довідалася вже протягом перших тижнів занять, тому що брала активну участь практично у всіх семінарах, а також самостійно писала реферати й курсові роботи. Так почалася моя наукова діяльність. Першу статтю я написала разом із асистентом кафедри «Економіка підприємства» Юр'євою О.А.. Потім брала участь у Регіональній олімпіаді з менеджменту у виробничій сфері і зайняла 2-е місце. На третьому курсі їздила до м.Хмельницького на Всеукраїнську студентську олімпіаду з дисципліни «Керування трудовими ресурсами» і стала володарем диплому третього ступеня. Крім цього я брала участь у наукових конференціях у Донецьку «Молодь і підприємництво» (ДонДУЕТ), «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання » (ДНУ), а також у м. Тернополі ”Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства”.

Поряд із важкими навчальними буднями не упускала можливості відпочити у веселій компанії. Улітку ми їздили до «Буревіснику» (сел.Ялта, Азовське море), а узимку – до «Червоної гвоздики» (м. Слав’яногірськ). Після цього Слав’яногірья стало моїм улюбленим місцем на землі. Велич сосен, мудрість дубів, святість і таємничість гір скорили моє серце назавжди. У студентські роки збулася одна моя заповітна мрія – займатися танцями. З величезним задоволенням відвідую танцевальний клуб «Браво» (європейський і латино-американський напрямки). Вступ до магістратури для мене був закономірним. Щоб стати висококваліфікованим фахівцем, необхідно, у першу чергу, мати великий запас знань і здатність знаходити вихід і швидко приймати рішення в нестандартних ситуаціях. Освоїти останнє і є задачею номер один у магістратурі. Планую також продовжувати брати участь у наукових конференціях і, звичайно, написати магістерську дисертацію.

З Чумаченко О.В. ми познайомилися ще у Хмельницькому і так сталося, що саме вона була моїм керівником НДРСу, а тепер і магістерської роботи. Тема моя повинна була бути пов'язана з оплатою праці, і хотілося, щоб це було щось нове і цікаве. А що може бути новіше самих нововведень і цікавіше, ніж сама людина. Тому тема моєї магістерської роботи звучить - «Стимулювання інноваційної діяльності». У ній я постараюся вивчити особливості здійснення інноваційної діяльності в нашій країні, порівняти їх із закордонним досвідом стимулювання, а також на цій основі розробити методику стимулювання творчої активності людини як джерела інновацій на рівні окремого підприємства і держави в цілому.

Що стосується планів на майбутнє, важко сказати напевно. Можливо, логічним є поступити до аспірантури і присвятити своє життя науці, і я думала про це. Але по натурі я все ж таки практик і хочу пізнати, що таке економіст у дії. Нажаль, програма виробничої практики зводиться до одержання різного роду інформації і документації, що стосується діяльності підприємства, а не до придбання певних навичок і досвіду роботи зі спеціальності. Тому хочу працювати економістом на великому заводі, щоб можна було довідатися про всі нюанси моєї професії. Звичайно, сподіваюся зробити кар'єру, а, можливо, згодом відкрити свою справу, а головне - це знайти себе і самореалізуватися як на роботі, так і в житті.

До початку сторінки