Автореферат магістерської дисертації

Вступ

Перехід до ринкової економіки збільшив значення активізації інноваційної діяльності, проблем формування інноваційного потенціалу країни, що дозволяє реорганізувати економіку, прискорено розвивати наукомістке виробництво, що повинно стати найважливішим фактором виходу з економічної кризи і забезпечення умов для економічного росту.

Між економічними відносинами, що існують у процесі здійснення інноваційної діяльності, мірами їхнього господарського регулювання і самими інноваційними процесами у національній економіці існують складні взаємозв'язки. Це об'єктивно вимагає теоретичного аналізу сутності і тенденцій розвитку інноваційної діяльності. Відсутність таких досліджень є однією з причин неможливості сформувати раціональний механізм стимулювання інноваційної діяльності і відставання українського виробничого потенціалу від аналогічних потенціалів інших країн.

Особливу значимість для нашої країни має творче використання досвіду розвинених країн по реалізації мір державної підтримки інноваційних процесів в економіці, що дозволить сформувати діючу вітчизняну систему стимулювання інноваційної діяльності. Актуальність дослідження даних питань зростає в зв'язку з тим, що українська економіка прагне до гідного й органічного входження у світове співтовариство. Подолання відставання практично у всіх галузях і виробництвах припускає посилення інноваційного характеру підприємницької діяльності, формування особливої інноваційної сфери.

Усе вище сказане визначає практичну і теоретичну значимість проблеми, а, отже, і актуальність даного дослідження.

Дослідженням практичних і теоретичних проблем здійснення інноваційної діяльності займалися багато вітчизняних фахівців-теоретиків (Т.У.Буніч, П.Н.Завлін, А.С.Кулагін, Л.И.Леонтьєв, А.Ю.Юданов та ін.). Закордонні дослідники В.Беренс, Р.Друккер, Д.Кларк, Р.Портер, Й.Шумпетер й ін. розвили сучасну теорію економічних відносин, які відображають інноваційний характер підприємництва у виробничій сфері. Однак велика частина робіт цих учених носить переважно загальнотеоретичний характер чи присвячена рішенню окремих аспектів проблем.

Метою даної магістерської роботи є вивчення як теоретичних основ і особливостей стимулювання інноваційної діяльності підприємств, так і практичного застосування мір і механізмів стимулювання інноваційної активності як підприємства в цілому, так і окремо узятих працівників, які і є основним джерелом інновацій на всіх рівнях здійснення підприємницької діяльності. При цьому особлива роль приділяється дослідженню закордонного досвіду державної підтримки інноваційної діяльності і механізму її стимулювання на рівні підприємства.

Як метод дослідження обраний метод якісного аналізу.

До початку сторінки

1 Аналіз стану інноваційної діяльності в Україні

В умовах трансформації економіки України науково-технічний прогрес, стрижнем якого є інноваційна діяльність, перетворюється на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку і відіграє провідну роль у вирішенні економічних, екологічних, соціальних та культурних завдань. Недооцінювання його загрожує швидкою втратою позицій на світовому ринку, спадом виробництва, банкрутством підприємств та переходом виробничих проблем в соціально-економічні й політичні. Проте, незважаючи на загальновизнану думку про соціальну роль інноваційної діяльності в забезпеченні зростання випуску продукції та продуктивності праці, майже в усіх регіонах і галузях нашої країни, як показали результати аналізу, відстежується тенденція її поступового зниження. Найгіршим є те, що негативних змін зазнали і базові підприємства промисловості.

Дослідження інноваційної діяльності промислових підприємств України 1993-2000 р. Свідчать, що темпи росту основних показників підприємств всіх форм власності мають стійку тенденцію до зниження майже за всіма регіонами та галузями промисловості. Про незадовільний стан інноваційної діяльності зокрема таких базових вітчизняних підприємств, як машинобудівні, свідчать такі її критерії:

1) зменшення витрат на науку та науково-технічні вироби, в т.ч. за рахунок держбюджету, що погіршує матеріально-технічне забезпечення науки, призводить до старіння наукового устаткування та обладнання, а також негативно позначається на кількісному та якісному віковому складі фахівців, які виконували науково-технічні розробки. Скорочується їх чисельність через еміграцію в інші країни з більш привабливими й сприятливими умовами праці та перехід талановитої молоді до краще оплачуваних сфер діяльності, результатом чого стає втрата фахівців інноваційно-репродукційного віку;

2) рівень експортабельності та конкурентоспроможності товарів та послуг залишається низьким – тенденцію скорочення має рівень експорту оновленої продукції від 4% в 1998 році до 1,48% в 2000 році, причому незначною є питома вага поставленої на експорт ліцензійної продукції, велика частка якої надходить в країни СНД і не знаходить достатнього попиту в країнах близького та далекого зарубіжжя. Понад 70% підприємств, що освоїли нову техніку, реалізували її на внутрішньому ринку;

3) обсяги оновленої продукції машинобудування характеризуються тенденцією скорочення. Так, виробництво продукції, розпочате вперше в Україні в звітному році, знизилось (4,1% в 2000 р.; 4,3% в 1999 р.; 6,7% в 1990 р. до загального обсягу виробництва), менше одного відсотка створених зразків нових типів техніки за своїм технічним рівнем перевищували кращі світові аналоги (0,9% в 2000 р.; 0,75% в 1999 р.; 3,9% в 1990 р.). Разом з тим частка принципово нової продукції машинобудування має мінливий характер (2000 р. – 3,1%; 1999 р. – 3,3%; 1998 р. – 9,5%; 1995 р. – 1,8%; 1993 р. – 4,9%), що доводить розуміння керівниками підприємств важливості й ролі нововведень в системі господарського механізму, а також намагання застосувати її переваги у виробництві, але неспроможність щодо її ефективного здійснення;

4) система сертифікації в Україні діє як засіб захисту споживача від неякісної продукції, але не забезпечує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, що свідчить про недостатній рівень якості [2].

Отже, інноваційна діяльність підприємств України в період реформування економіки зазнала негативних змін, які обумовлені впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. До числа зовнішніх факторів слід віднести:

До внутрішніх факторів, які вплинули на інноваційну діяльність, слід віднести: скорочення показників зняття з виробництва застарілих видів техніки, введення в дію механізованих та автоматизованих ліній, недостатній обсяг проведених маркетингових досліджень, відсутність належного заохочення винахідника і раціоналізатора, низький рівень інноваційної культури тощо. Це – наслідок недосконалості та відсутності ефективної системи стимулювання інноваційної діяльності підприємства взагалі [2].

Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, антимонопольного, патентно-ліцензійного та кон’юнктурного регулювання технологічного оновлення виробництв. Українським законодавством визначено лише одну пільгу для інноваційної діяльності – оподаткування в розмірі 50% від чинної ставки прибутку від реалізації інновацій інноваційними центрами, занесеними до державного реєстру. Тобто всі підприємства фактично позбавлені пільг в інноваційній діяльності, якщо вони не зазначені інноваційними центрами, що припиняє їх наукові та проектно-конструкторські роботи, освоєння і впровадження нових технологій та виробництво нової продукції. Пільги, які існували в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств і організацій” 1992 року, дозволяли стимулювати творчу інноваційну діяльність, розробляти конкурентоспроможні новації, що забезпечувалось звільненням від оподаткування їх прибутку. Абсолютне вилучення цих пільг фактично ліквідувало вcі стимули для існування інноваційної діяльності на підприємствах [7].

Проведений аналіз дозволив зробити висновок, що незадовільний стан підприємств майже всіх галузей обумовлений відсутністю протягом тривалого часу, аж до 1999 р., стратегії управління інноваційною діяльністю, а також дійового механізму інноваційного розвитку, який би забезпечив умови для безперервного створення, розвитку й розповсюдження нововведень і став основою економічного розвитку господарства. В основі його створення повинні лежати інтереси людини як головної складової соціально-економічної системи, що сприятиме заохочуванню вітчизняних винахідників й раціоналізаторів, стимулюватиме їх до реєстрації своїх винаходів в Держпатенті України, а не в зарубіжних відомствах, і створить умови, більш привабливі для реалізації творчих здобутків, що зміцнить науково-технічний потенціал держави та забезпечить інноваційний шлях.

До початку сторінки

2 Теоретичні основи стимулювання інноваційної діяльності

Успіх інноваційного процесу багато в чому залежить від того, у якому ступені його безпосередні учасники зацікавлені у швидкому й економічно ефективному впровадженні результатів НДДКР у виробництво. Вирішальне значення набуває трудова мотивація працівників і стимулювання їхньої високопродуктивної праці з боку керівництва підприємством.

Задача стимулювання науково-технічної праці дуже складна в силу специфіки цього виду діяльності. По-перше, необхідно домогтися підвищення розумової активності, стимулювати пошук нестандартних рішень, створити і підтримувати атмосферу творчості. По-друге, в умовах ринкової економіки важливий не сам по собі інноваційний процес, а його комерційний результат, що виражається в конкретних показниках ефективності: зростанні прибутку, зниженні витрат, підвищенні якості продукції. Комерційний критерій відіграє вирішальну роль і в оцінці значимості праці інноваторів. Таким чином, підхід сучасних компаній до стимулювання праці в інноваційному процесі визначається двома головними моментами – прагненням максимально активізувати творчу особистість і направити цю активність на досягнення конкретного економічного результату.

При рішенні цієї задачі важливо виділити кілька загальних найбільш істотних моментів: 1) використання великого числа матеріальних і нематеріальних стимулів і спроби створення взаємодоповнюючої системи стимулювання праці в інноваційному процесі; 2) широке застосування організаційних і психологічних стимулів, орієнтованих на потреби вищого порядку (у самовираженні, реалізації індивідуальності і т.д.); 3) додання стимулюванню праці в інноваційному процесі постійного характеру, а не одиничної акції чи тимчасової кампанії [3].

Необхідно розуміти, що організаційні й адміністративно-примусові методи стимулювання інноваційності є переважно методами прямої безпосередньої дії. Методи економічного й морального стимулювання є переважно методами опосередкованого діяння, що спонукають людину до визначеної поведінки. Робітник має можливість як прийняти певні вигоди, пов’язані із стимулюванням, так і відмовитись від їх отримання.

Принципово важливо використовувати всі групи методів стимулювання інноваційної діяльності в комплексі (рис 1). Звісно, що окрема їх частина буде мати пріоритет на конкретному підприємстві в залежності від багатьох параметрів.

Рис.1 – Методи стимулювання інноваційної діяльності

Організаційні методи стимулювання інноваційних процесів є первинними по відношенню до інших. Пояснюється це наступними причинами. Підприємство, яке має чітку й адаптовану до особливостей своєї діяльності й зовнішнього середовища структуру, концентрації інформації, прийняття управлінських рішень, оплати праці, більш підготовлене до впровадження новшеств у своїй діяльності, ніж підприємство, що має неефективну організаційну структуру.

Так прикладом організаційного стимулювання інноваційної діяльності можна вважати метод виділення в окремий структурний підрозділ тих участків, що у найбільшій мірі потребують провадження інноваційних рішень у технічній, технологічній сферах. Також застосовується метод поєднання різних структурних підрозділів. Доцільність використання настільки різних підходів обумовлена специфікою кожного конкретного підприємства. Як окремий метод стимулювання і інноваційної діяльності на підприємстві можна виділити метод створення тимчасових творчих колективів.

Інша група методів стимулювання інноваційності підприємства – адміністративно-примусового характеру – тими чи іншими варіаціями існують в кожній економічній системі. Із розвитком промислового виробництва їх значення повільно знижується, але вони повинні бети в арсеналі кожної крупної корпорації, що прагне розвитку. Це внесення до Положень про структурні підрозділи і посадових обов’язків записів про необхідність участі в інноваційній роботі, а також створення механізму аналізу й оцінки дій відповідних підрозділів і керівників.

Незаслужено забутими у пострадянські часи виявилися методи морального стимулювання розробки й використання інновацій. Серед них можна виділити участь у прийнятті управлінських рішень, визначення кращих спеціалістів різних професій, кращих структурних підрозділів за різними показниками роботи, в тому числі за здійснення інноваційної діяльності, формування атмосфери єдиного трудового й творчого колективу.

Найважливіший засіб активізувати інноваційну діяльність – заохотити й дати можливість її реалізувати. В умовах стабільного функціонування економіки об’єктивно підвищується роль економічної зацікавленості у результатах своєї праці. Методи економічного стимулювання інноваційної діяльності більш складні в розробці, але зустрічають менший опір при їх застосуванні. У їх основі завжди знаходиться прагнення керівників підприємства використати зацікавленість працюючих у підвищенні свого матеріального добробуту для стимулювання виконання необхідних задач.

У своїй масі стимулюватися повинна якісна, ефективна робота персоналу. Економічне стимулювання робітників на здійснення інноваційної діяльності повинно відбуватися саме через заробітну плату, в тому числі через її змінну частину – преміювання.

Основними формами економічного стимулювання технічної творчості й інноваційної діяльності є:
- премії за підвищення індивідуальної продуктивності праці, професійні якості, ініціативність виконавця;
- премії за підвищення якості продукції і технології виробництва;
- премії за участь у розробці, впровадженні й освоєнні нової техніки, виконанні організаційно-технічних заходів, застосуванні передових заходів та методів праці;
- виплата винагород авторам раціоналізаторських пропозицій й винаходів;
- спрямування у творчі відрядження, на навчання за рахунок підприємства та ін.

Конкретна система матеріального стимулювання інноваційної діяльності передбачає економічне обґрунтування преміальних виплат. Найважливішим показником ефективності дії системи матеріального заохочення є співвідношення реально отриманого ефекту від використання певного методу стимулювання й витрат на його проведення. Згідно цього показника ефективною стає система матеріального стимулювання, що дає змогу одержати додатковий ефект, який перевищує за розмірами преміальні виплати. Критерій ефективності можна подати у вигляді рівняння:

Різниця між цими двома показниками являє собою додатковий абсолютний прибуток підприємства, отриманий унаслідок дії системи матеріального стимулювання. Розрахувати його можна за допомогою рівняння:

У кожному конкретному випадку досягнення критерію ефективності системи матеріального стимулювання є результатом економічно обґрунтованого вибору показників, умов і нормативів преміювання [5].

У механізмі стимулювання інноваційної діяльності повинні бути закладені, крім позитивних, і негативні стимули, зокрема фінансові. Останні – це сукупність стимулів штрафного характеру, дія яких спрямована на тих працівників, які з суб’єктивних причин не підкоряються вимогам організації виробничого і творчого процесу. Негативні стимули, як і позитивні, поділяються на економічні й моральні, що пояснюється необхідністю комплексного впливу на всю сукупність інтересів працівника.

До початку сторінки

3 Зарубіжний досвід державної підтримки і стимулювання інноваційної діяльності

Велике значення для стимулювання винахідництва має система державних заходів, спрямованих на надання пільгового податкового режиму для дослідницьких організацій і винахідників, різного роду позичок, дотацій, цільове фінансування досліджень, пільгова митна політика й ін.

Істотну роль серед них відіграє податкова політика. Підвищення питомої ваги пільг, що забезпечують сприятливий інноваційний клімат, є загальною тенденцією. У США нараховується більше сотні пільг, що активізують науково-технічний прогрес (НТП). Головна перевага податкової підтримки полягає в тому, що пільги надаються не авансом, а як заохочення за реальну інновацію. Примітно, що в США сума недоотриманих у виді податків коштів приблизно відповідає внескам фірм в інноваційний процес.

Головний принцип західної системи полягає в тому, що податкові пільги надаються не науковим організаціям, а підприємствам і інвесторам. Пільги плюс конкуренція забезпечують високий попит на дослідження й інновації. Регулярний перегляд пільг дозволяє державі цілеспрямовано стимулювати інноваційну активність у пріоритетних галузях, впливати не тільки на структуру і чисельність наукових і інноваційних організацій, але головне - на структуру виробництва.

Уряд Німеччини надає допомогу в проведенні досліджень переважно дрібним і середнім фірмам у вигляді часткової оплати праці дослідницького персоналу - у середньому до 40% відповідного фонду заробітної плати, а також шляхом прямого фінансування до 30-40% кошторисних витрат на НИОКР, здійснювані по державних замовленнях. Крім того, розповсюдженою є практика надання їм безоплатних позичок, що досягають 50% витрат на впровадження нововведень.

У ряді заходів державної підтримки нових починань у Великобританії велике місце займає конкурсне фінансування розробки найбільш перспективних новаторських ідей, проведене урядовими міністерствами техніки, торгівлі і промисловості. Кошти, одержувані за рахунок призових нагород, дозволяють покрити 50-75% витрат на розробку і збут нововведення.

Досягненню високих показників сприяє найбільшою мірою державна підтримка. Так, доля малого і середнього підприємництва в державних субсидіях у Німеччині на винахідництво в промисловості (навіть без обліку податкових пільг і премій за наукові розробки) складає 29%.

Крім цих заходів державного фінансування в деяких країнах невеликим компаніям виявляється допомога в патентній діяльності. У США, наприклад, за рахунок бюджетних коштів у такий спосіб оплачується до 50% усіх витрат, зв'язаних з одержанням охоронних документів. Подібні дії є серйозним стимулом - на відповідних фінансових умовах у країні видається 25% усіх патентів.

У ряді заходів, що складають державну систему стимулювання винахідництва, важливе місце належить установленню пільгового порядку сплати мита у залежності від важливості винаходу і статусу винахідника. У США діє 50%-ве зниження мита для незалежних винахідників, некомерційних організацій і малих фірм.

Установлення митних пільг для винахідників-одинаків свідчить про зростаючу увагу в країнах, що використовують патентну систему охорони винаходів, до їхнього стимулювання. Визнаючи зростаюче значення і перспективність їхньої діяльності, патентна система за допомогою надання різного роду пільг створює режим найбільшого сприяння для заохочення діяльності незалежних винахідників і дрібних ризикових фірм.

Ефективним методом стимулювання інноваційної діяльності є амортизаційна політика. Вона часто розглядається як частина податкової політики. Установлення нормативів зниження вартості капітальних і нематеріальних активів і порядку віднесення їх або на виробничі витрати, або на витрати періоду, зрозуміло, безпосередньо впливає на величину прибутку і, відповідно, податку. Однак в останні десятиліття в розвинених країнах усе ширше стали застосовуватися нормативні обмежники: норматив визначає граничні терміни експлуатації відповідного чи устаткування використання відповідних технологій. Причому такі обмежники можуть установлюватися не тільки для виробників, але і в окремих випадках для споживачів. Ці позаподаткові методи також прийнятий вважати частиною амортизаційної політики [6].

Прямі бюджетні дотації виділяються або підприємствам, що освоюють нову продукцію, або споживачам цієї продукції. Часто ці дотації погоджуються з постачаннями товарів для державних нестатків. Зокрема, у США розмір такої дотації на проведення нових перспективних НДДКР може досягати 15 відсотків вартості державного замовлення. У Бельгії бюджетні кошти (до 150 млн. євро) для трансферту технологій залучаються через університети і НДІ. Європейський Союз передбачає виділення 363 млн. євро протягом 4 років для створення інформаційної програми інноваційної системи, створення інноваційних центрів. У Німеччині трансферт технологій стимулюється можливістю використання бюджетних коштів через університети при створенні разом із приватним капіталом інноваційних компаній.

Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що в зарубіжних країнах держава є могутнім спонсором інноваційної діяльності, що постійно удосконалює систему стимулювання винахідництва, засновану на використанні патентної форми правової охорони винаходів. При цьому важливо помітити, що програми державної підтримки винахідництва ґрунтуються на використанні механізму економічної зацікавленості в науково-технічному розвитку і прискоренні впровадження його досягнень у виробництво. Створення такого механізму в нашій країні послужило би базою для подолання економічної кризи і подальшого підйому економіки.

Важливим моментом активізації інноваційної діяльності є розробка механізму стимулювання творчої праці на підприємстві.

Як заохочення винахідників роботодавцями найбільше часто використовується механізм збільшення заробітної плати, доплат до неї, підвищення в посаді, визнання заслуг авторів. Для службовців, у чиї службові обов'язки входить винахідницька діяльність, основною формою матеріального стимулювання є встановлення підвищеного окладу в порівнянні з іншими групами персоналу фірми.

Традиційною формою спеціальної винагороди є преміювання осіб, що створили винахід. Такі нагороди надзвичайно різноманітні по масштабах, цілям і обсягам. Вони поширюються і на об'єкти (наприклад, секрети виробництва), що не патентується. Існують ще більш широкі програми преміювання, що застосовуються до адміністративно-організаційних, комерційних пропозицій, як, наприклад, у компаніях "Дженерал електрик" чи "Дюпон де Немур".

Преміювання відповідно до цих видів програм винагород здійснюється у виді наявних виплат, а також дивідендів на видані акції компанії. При цьому за нагородженими службовцями зберігається право продажу чи переуступки отриманих акцій. Шляхом включення винахідників у число акціонерів компанії ці фірми проводять політику зближення інтересів службовців і акціонерів компанії, проголошуючи, що винагорода у виді частки в акціонерному капіталі більш відповідає цілям заохочення акціонерної власності і стимулювання винахідників, чим наявні виплати. Однак преміювання винахідників у формі наявних фіксованих виплат на різних стадіях створення і патентування винаходу залишається традиційним. Виплачувані в цих випадках авторам суми винагород можуть значно розрізнятися, але, як правило, рідко перевищують величину в декілька сотен доларів безвідносно до дійсної цінності винаходу, що уступається.

Істотні стимули для винахідників містять заохочувальні програми компаній, що намагаються поставити величину грошової винагороди в залежність від одержуваного економічного ефекту. Так, у ряді великих концернів установлені нормативи виплат винагороди за винаходи в розмірі 10-25% від економічного ефекту протягом першого року його використання, а у випадку особливо важливих - 10% і в наступному році. Якщо винахід не створює економії, а його цінність полягає, наприклад, у підвищенні якості продукції, що в результаті приводить до збільшення її ціни, то винагорода може виплачуватися в залежності від збільшення прибутку компанії.

Однак формальне недиференційоване встановлення залежності форм матеріального стимулювання винахідництва від кінцевого результату може призвести до небажаних відхилень у винахідницькій діяльності, а саме: прагненню не розробляти нові, ризиковані ідеї, а займатися доробкою, удосконалюванням існуючих об'єктів.

Заслуговує на увагу аналіз систем стимулювання, застосовуваної японською фірмою "Тошиба", яка представляє собою комбінацію перерахованих вище механізмів. Там розроблені і застосовуються наступні правила винагороди винахідників. Невелика винагорода виплачується винахіднику при подачі заявки на патент. Більша за розміром винагорода виплачується винахіднику, коли на винахід отриманий патент. Винагорода виплачується винахіднику, якщо фірма використовує його винахід. Спеціальна комісія оцінює його і відносить до одному з 6 розрядів відповідно до ефекту від його використання з щорічною виплатою винагороди від 6 тис. до 200 тис. ієн і більше. Винагорода за продану ліцензію виплачується щорічно, а за обмін ліцензіями - раз у п'ять років. Особлива винагорода виплачується у випадку, якщо винахід приніс великий дохід фірмі.

Що стосується службових винаходів, що створюють економію, то винагорода за них виплачується однократно, у залежності від техніко-економічної значимості винаходу. На відміну від такої системи в Японії застосовується виплата винагороди винахіднику за національний патент (власником якого є держава) у фіксованому розмірі 3 тис. ієн, відповідно до затвердженого в 1980 р. стандарту.

Підприємство повинно надавати новатору оптимальні умови для здійснення інноваційної діяльності: за сталого графіку – 10-20% робочого часу для занять на вибір; можливість з’являтися в інших цехах і відділах, заходити на будь-який поверх і до будь-яких кімнат; допомога в експериментах і обчислювальних роботах; сприяння підвищенню кваліфікації.

Важливим засобом стимулювання творчої активності персоналу є виплата винагороди не тільки за пропозиції, що дають помітний ефект, але і за ті, що свідчать про творчий підхід та ініціативність автора, якщо навіть вони не мають значної цінності. Заохочення таких пропозицій розраховано на майбутню віддачу. В США винагорода за них, яку називають мінімальною або символічною, досягає 20 і більше доларів. Вона виплачується і в тому випадку, якщо сама ідея виглядає досить перспективною, однак не може бути впроваджена в життя з тих чи інших практичних міркувань, що не залежать від самої ідеї.

Істотне значення для стимулювання винахідництва має моральне заохочення авторів. Найпоширенішими моральними стимулами є присудження спеціальних почесних звань, включення в члени винахідницьких клубів, видача винахідникам посвідчень, грамот, медалей і інших знаків відзнаки, публікації про авторів і створені винаходи в центральних, галузевих чи власних друкованих органах фірми. Корпорації ИБМ, "Редіо корпорейшн оф Америка" присуджують винахідникам спеціальне звання "Член наукового товариства". Та ж форма заохочення використовується і деякими іншими компаніями, наприклад, "Міннесота майнінг энд меньюфекчюринг компані", що заснували статус наукового товариства чи клуба винахідників, членство в якому покликано не замінити, а доповнити грошову винагороду. Для одержання звання "Член наукового товариства" і вступу в такий клуб службовцю необхідно набути в компанії стійку репутацію дослідника, що має успішні результати у вигляді подачі заявок на винаходи, одержання патентів, активного сприяння науковому і виробничому процвітанню фірми.

Певним моральним стимулом для винахідників є наукові публікації. Однак звичайно роботодавці не включають у систему авторських винагород які-небудь виплати за публікації. Іншими моральними стимулами являються визнання особистих досягнень, творча самореалізація, задоволене відчуття справедливості, причетності до життя підприємства і процесу прийняття рішень. Мотивацією виступають також підвищення безпеки, турбота про благоустрій робочого місця.

Останнім часом все більше раціоналізаторських пропозицій надходить від працівників, що об’єдналися в невеликі групи (аналог наших творчих бригад). Перевага таких груп у тому, що спільні знання і досвід дозволяють їм генерувати більше ідей та ефективніше доводити їх до впровадження. Сама атмосфера в таких групах стимулює творчу активність. За дослідженням 52% американських компаній мають групи або гуртки раціоналізаторів [1].

Підводячи підсумки аналізу різних форм стимулювання винахідництва в зарубіжних країнах, що використовують патентну форму охорони, можна зробити наступні висновки. Практика застосування роботодавцем різноманітних форм заохочення винахідників-службовців, таких як підвищення заробітної плати, просування по службі, спеціальні премії, нагороди і пільги, винагорода у вигляді акцій фірми, частини платежів роялті, що відповідають форми визнання заслуг і т.д., свідчать про те, що в більшості випадків вони є більш гнучкими і керованими важелями стимулювання винахідництва й оцінки творчого внеску автора, ніж безпосереднє одержання прав на винахід.

До початку сторінки

4 Рекомендації щодо вдосконалення стимулювання інноваційної активності в Україні

Заходи для стимулювання інноваційної діяльності повинні утворювати цілий комплекс взаємозалежних заходів, що заохочують винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, комерціалізацію винаходів як об'єктів права інтелектуальної, у т.ч. промислової, власності й інноваційне підприємництво в цілому.

У залежності від суб'єктів винахідницької діяльності, на яких спрямований відповідний вплив, заходи можна підрозділити на безпосередньо стимулюючі винахідників як творців об'єктів промислової власності, а саме: заходи, направлені на стимулювання винахідницької діяльності найманих службовців, службові обов'язки яких включають винахідництво; заходи, направлені на стимулювання діяльності незалежних винахідників, чи винахідників, у коло службових обов'язків яких не входить винахідництво взагалі чи в конкретній галузі зокрема; заходи непрямого стимулювання щодо юридичних і фізичних осіб, що сприяють винахідництву, що включають: заходи, направлені на стимулювання підприємців, підприємств і організацій у сфері комерційної реалізації винаходів і інших результатів інтелектуальної діяльності і в остаточному підсумку на стимулювання створення і виробництва продукції на базі винаходів, ноу-хау, корисних моделей і т.д.; заходи, спрямовані на стимулювання надання винахідникам і правовласникам таких специфічних послуг, як проведення патентних і маркетингових досліджень, юридичне представництво інтересів перед патентним відомством і судом, юридичні й економічні консультації, послуги по аудиту, по оцінці винаходів й інвестиційному проектуванню.

До заходів, що безпосередньо стимулюють винахідництво, можна віднести врегулювання виплат авторської винагороди, пільгове оподаткування доходів винахідників, дотримання регулярності виплат по ліцензійних і інших договорах, зниження розмірів патентного мита, моральні стимули й інше.

Істотне значения для стимулювання інноваційної діяльності має моральне заохочення авторів. У зв'язку з цим можна рекомендувати: присудження спеціальних почесних звань, включення в члени винахідницьких клубів, видачу винахідникам посвідчень, грамот, медалей і інших знаків відзнаки, публікації про авторів і створені винаходи в центральних, галузевих або власних друкованих органах фірми, присудження винахідникам спеціального звання "Член наукового товариства підприємства", "Член винахідницького клуба", членство в який покликано не замінити, а доповнити грошову винагороду. Для одержання звання "Член наукового товариства" і вступу в такий клуб служдовцеві необхідно набути в компанії стійку репутацію дослідника, що має успішні результати у вигляді подачі заявок на винаходи, одержання патентів, активного сприяння науковому і виробничому процвітанню фірми.

Певним моральним стимулом для винахідників є наукові публікації. Можна запропонувати фірмам виплачувати спеціальну винагороду автору за прийняту публікацію в друкованому органі. У даному випадку фірма може керуватися наступними міркуваннями: оскільки в публікаціях службовців практично завжди міститься інформація про участь компанії в дослідженнях, що підвищує її престиж у науковому співтоваристві, у теперішніх і майбутніх клієнтів, то автори таких публікацій заслуговують відповідної винагороди. При цьому важливо, що наукові і технічні публікації є вагомою частиною заслуг службовців-винахідників.

Можна рекомендувати підприємствам розробити і затвердити наступні документи по стимулюванню авторів і осіб, що сприяють винахідництву: положення про постійно діючий конкурс на кращий цех, відділ по винахідницькій і раціоналізаторській роботі; про присудження категорій винахідникам; умови огляду робіт з винахідництва; умови конкурсу й умови присвоєння затвердженого на підприємстві звання.

Авторам винаходів, заявлених від імені підприємства і, що використовувалися в перебіг року, доцільно надавати право вибору часу чергової відпустки. Якщо ж кількість таких винаходів бути не менше трьох, то надавати ще і можливість одержати пільгову путівку до чергової відпустки. Коли економія від використання у виробництві нововведення з розрахунку авторської долі у винаході досягає значної величини, його автора нагороджувати Почесною грамотою і преміювати.

Для роботодавців службовців, у чиї службові обов'язки входить винахідницька діяльність, можна рекомендувати встановлення підвищеного окладу в порівнянні з іншими групами персоналу фірми, як основну форму матеріального стимулювання. Автору винаходу, на який були видані відповідні охоронні документи, премія за підсумками року може бути збільшена до 15%. За одержання трьох і більш позитивних рішень у рік це збільшення може зростати до 25%. Представляється також доцільним у трудових угодах, контрактах передбачати диференційовану компенсацію працівнику за його роботу як найманого службовця й окремо за його згоду уступити роботодавцю патенти на створені винаходи. При цьому необхідно враховувати ризик з боку роботодавця, що, сплачуючи високі оклади службовцем - винахідникам, як би видає аванс за винаходи, що можуть бути ними створені. Роботодавець повинний прагнути створити сприятливі умови роботи для винахідників, забезпечити їм необхідні матеріальні, технічні й інформаційні засоби. При дотриманні зазначених умов роботодавець може пред'являти права на винаходи, створені на гроші його фірми і з її допомогою. У зв'язку з цим "достатня" компенсація винахідникам може не припускати плату за винахідницьку діяльність, що вже була оплачена створенням відповідних умов.

Пропонується застосовувати преміювання осіб, що створили винахід, не тільки у вигляді наявних виплат, але й у вигляді дивидендів по виданих акціях компанії. При цьому за нагородженими службовцями повинне зберігатися право продажу чи переуступки отриманих акцій. Включаючи винахідників у число акціонерів, компанії зможуть проводити політику зближення інтересів службовців і акціонерів.

Істотні стимули для винахідників будуть містити заохочувальні програми компаній, що намагаються поставити величину грошової винагороди в залежність від одержуваного економічного ефекту. Так, можуть бути встановлені нормативи виплат винагороди за винаходи в розмірі 10-25% від економічного ефекту протягом першого року його використання, а у випадку особливо важливих - 10% і в наступному році використання винаходу. Якщо винахід не створює економії, а його цінність полягає, наприклад, у підвищенні якості продукції, що в результаті приводить до росту доходу підприємства, без збільшення її ціни, то винагорода може виплачуватися в залежності від збільшення прибутку компанії. При цьому: 1) невелика винагорода виплачується винахіднику при подачі заявки на патент; 2) більша за розміром винагорода виплачується винахіднику, коли на винахід отриманий патент; 3) винагорода виплачується винахіднику, якщо фірма використовує його винахід; спеціальна комісія оцінює винахід і відносить до одному з установлених розрядів (відповідно до ефекту від його використання) із щорічною виплатою винагороди від мінімального до максимального розмірів; 4) винагорода за продану ліцензію виплачується щорічно, а за обмін ліцензіями - раз у п'ять років; 5) особлива винагорода виплачується у випадку, якщо винахід приніс великий доход фірмі.

Доцільно рекомендувати фірмам виплачувати винагороди навіть за винаходи, що безпосередньо промислово не використовуються. Мова йде про службові винаходи, на яких видані патенти, що блокують, тобто перешкоджаючі реалізації аналогічної продукції яким-небудь конкурентом, а також про перспективні винаходи. Фактично вони приносять чи можуть принести підприємству додатковий доход і, отже, є корисними.

Представляється доцільним створення таких структур, що надавали би винахіднику субсидії на всіх етапах інноваційного процесу, аж до збуту продукції на ринку, шляхом надання з державних коштів чи фондів, що підтримують технічний прогрес, фінансової допомоги головним чином "ризиковому бізнесу" - малим дослідницьким фірмам і окремим незалежним вченим і винахідникам. При цьому етапи аж до проведення іспитів можуть фінансуватися цією структурою в розмірі 25% витрат, а при впровадженні - 50%. У ряді заходів державної підтримки нових починань важливе місце повинне займати конкурсне фінансування розробки найбільш перспективних новаторських ідей, проведене урядовими міністерствами. Кошти, одержувані за рахунок призових нагород, дозволять покрити 50-75% витрат на розробку і збут нововведення.

Пропонується також створювати і розвивати структури по комерційній реалізації винаходів із залученням винахідників до подальшої доробки (за відповідне винагороду) їхніх винаходів до стадії промислового використання.

Як заходи, що побічно стимулює винахідницьку діяльність і спрямованих на використання плодів винахідницької творчості підприємцями, підприємствами й організаціями, можна назвати життєво необхідне полегшення податкового тягаря у співвідношенні підприємців і підприємств, що використовують на законній підставі винаходу у виробництві з певним комерційним успіхом. Найбільш ефективним може виявитися зниження ставки податку на прибуток не тільки на частину прибутку, отриманої в результаті застосування винаходів, але і на весь прибуток у цілому, отриманим таким суб'єктом, що хазяює. Свою роль може зіграти і звільнення від обкладання ПДВ ряду платежів, зв'язаних з винахідництвом.

Уряд може надавати допомогу в проведенні досліджень переважно дрібним і середнім фірмам у виді часткової оплати праці дослідницького персоналу - у середньому до 40% відповідного фонду заробітної плати, а також шляхом прямого фінансування до 30-40% кошторисних витрат на НДДКР, що здійснювалися за державними замовленнями. Крім того, має потребу в поширенні практика надання їм безплатних позичок, що досягають 50% витрат на впровадження нововведень. Одним з ефективних стимулів, безумовно, є кредитування державними і приватними структурами відповідних інноваційних робіт за зниженими процентними ставками.

Вищезгадані міри пропонується сполучати з загальними заходами для стимулювання реального сектора економіки (зниження оподатковування виробництва) і стабілізації фінансової сфери, з розширенням масштабів інвестиційних конкурсів, розвитком страхування інноваційного підприємництва і сфери інформаційних і консультаційних послуг за доступні ціни.

Слід зазначити, що саме по собі застосування діючих на даний момент в Україні виплат винагород не може істотно стимулювати винахідників на підприємствах, фірмах, організаціях. Тому необхідно налагодити механізм виконання законодавчих норм, зобов'язань і договорів. Пропоноване вище додаткове стимулювання винахідницької й особливе інноваційної діяльності здатно, на наш погляд, кардинально поліпшити інноваційний "клімат" і допомогти в подоланні кризи в економіці України.

До початку сторінки

Виводи

В роботі досліджено основні проблеми здійснення інноваційної діяльності. Що стосується стану інноваційної діяльності в Україні, то як показали результати аналізу, відстежується тенденція її поступового зниження. Серед основних критеріїв, що свідчать про незадовільний стан інноваційної діяльності в Україні, виділені наступні: зменшення витрат на науку та науково-технічні вироби, низький рівень експортабельності та конкурентоспроможності товарів та послуг, обсяги оновленої продукції характеризуються тенденцією скорочення. Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, антимонопольного, патентно-ліцензійного та кон’юнктурного регулювання технологічного оновлення виробництв.

За цих умов доцільним стає вивчення теоретичних основ стимулювання інноваційної активності працівників підприємств як основного джерела інновацій та особливостей державної підтримки інноваційної діяльності. Підхід сучасних компаній до стимулювання праці в інноваційному процесі визначається двома головними моментами – прагненням максимально активізувати творчу особистість і направити цю активність на досягнення конкретного економічного результату. Серед основних методів стимулювання інноваційної діяльності виділено такі: організаційні й адміністративно-примусові методи та методи економічного й морального стимулювання. Принципово важливо використовувати всі групи методів стимулювання інноваційної діяльності в комплексі.

Основними формами економічного стимулювання технічної творчості й інноваційної діяльності є: премії за підвищення індивідуальної продуктивності праці, професійні якості, ініціативність виконавця; премії за підвищення якості продукції і технології виробництва; премії за участь у розробці, впровадженні й освоєнні нової техніки, виконанні організаційно-технічних заходів, застосуванні передових заходів та методів праці; виплата винагород авторам раціоналізаторських пропозицій й винаходів; спрямування у творчі відрядження, на навчання за рахунок підприємства та ін.

При цьому актуальною стає необхідність оцінки ефективності дії системи матеріального заохочення як співвідношення реально отриманого ефекту від використання певного методу стимулювання й витрат на його проведення. У механізмі стимулювання інноваційної діяльності повинні бути закладені, крім позитивних, і негативні стимули.

Аналіз зарубіжного досвіду стимулювання інноваційної діяльності дозволив зробити наступний висновок. Практика застосування роботодавцем різноманітних форм заохочення винахідників-службовців, таких як підвищення заробітної плати, просування по службі, спеціальні премії, нагороди і пільги, винагорода у вигляді акцій фірми, частини платежів роялті, що відповідають формі визнання заслуг і т.д., свідчать про те, що в більшості випадків вони є найбільш гнучкими і керованими важелями стимулювання винахідництва й оцінки творчого внеску автора.

На основі цієї ідеї зроблені рекомендації щодо організації ефективної системи стимулювання на українських підприємствах та з боку українського законодавства. При цьому заходи для стимулювання інноваційної діяльності повинні утворювати цілий комплекс взаємозалежних заходів, що заохочують винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, комерціалізацію винаходів як об'єктів права інтелектуальної, у т.ч. промислової, власності й інноваційне підприємництво в цілому.

Механізм стимулювання інноваційної діяльності має складатися з наступних обов’язкових заходів:
моральне заохочення авторів: присудження спеціальних почесних звань, включення в члени винахідницьких клубів, видачу винахідникам посвідчень, грамот, медалей і інших знаків відзнаки, публікації про авторів і створені винаходи;
авторам винаходів, заявлених від імені підприємства і, що використовувалися в перебіг року, доцільно надавати право вибору часу чергової відпустки;
рекомендувати встановлення підвищеного окладу в порівнянні з іншими групами персоналу фірми, як основну форму матеріального стимулювання винахідників;
автору винаходу, на який були видані відповідні охоронні документи, премія за підсумками року може бути збільшена до 15%;
пропонується застосовувати преміювання осіб, що створили винахід, не тільки у вигляді наявних виплат, але й у вигляді дивидендів по виданих акціях компанії;
можуть бути встановлені нормативи виплат винагороди за винаходи в розмірі 10-25% від економічного ефекту протягом першого року його використання, а у випадку особливо важливих - 10% і в наступному році використання винаходу.
доцільно рекомендувати фірмам виплачувати винагороди навіть за винаходи, що безпосередньо промислово не використовуються.

Як заходи, що побічно стимулюють винахідницьку діяльність з боку держави і спрямовані на використання плодів винахідницької творчості підприємствами можна назвати життєво необхідне полегшення податкового тягаря у співвідношенні підприємств, що використовують на законній підставі винаходи у виробництві з певним комерційним успіхом. Найбільш ефективним може виявитися зниження ставки податку на прибуток не тільки на частину прибутку, отриманої в результаті застосування винаходів, але і на весь прибуток у цілому, отриманим таким суб'єктом. Свою роль може зіграти і звільнення від оподаткування ПДВ ряду платежів, пов'язаних з винахідництвом.

Пропоноване вище додаткове стимулювання винахідницької й особливо інноваційної діяльності здатно кардинально поліпшити інноваційний "клімат" і допомогти в подоланні кризи в економіці України, а також підвищити конкурентоспроможність підприємств на вітчизняних і світових ринках.

Література

До початку сторінки