Мартиновська Юлія Сергіївна
Факультет: КІТА
Група: КСД-99а
Тема магістерскої роботи: Розробка методів і алгоритмів обробки УЗД-ехограмм печінки для діагностики гепатиту
Керівник: доц., к.т.н. Адамов В.Г.
E-mail: rtyett@mail.ru
ICQ: 153598924
Як і будь-яка людина, я народилася :)
10 жовтня 1982 року, у Донецьку. Якщо подумати, то життя моє почалося місяців за 9 до цього моменту, але те, що було до народження, не відомо нікому: я не пам'ятаю, а ніхто інший знати не може. Мало чого можу розповісти і про перші роки життя. Точно пам'ятаю, що ходила в дитячий садок, а потім довго гуляла з сестрою Анею і сусідськими дітьми. Іноді ми збиралися всім двором і влаштовували концерт для батьків: показували сценки, розповідали вірші і дарували мамам листівки. Про підписи в тих листівках дотепер ходять легенди. Улітку ми з сестрою багато часу проводили у бабусі. Улюбленою розвагою там було будівництво замків і містечок з піску. А коли до бабусі приїжджав ще і наш двоюрідний брат Вова (він на 4 роки мене старше), ми усі ставали страшенно неслухняними: видералися на горище і там вивчали вміст мішків зі старими речами, забиралися в зарості бузку і там ховалися від дорослих, залазили в собачу будку незрозуміло навіщо, увечері бігали навколо будинку і стукали у вікна - грали. Коли мені було ледь менше 6 років, народилася сестра Валя. Вона була краще всяких іграшок; я її багато чому навчила, а вона мене.
У 1989 році я пішла до ЗШ №66 м. Донецька. Навчання давалося легко, вільного часу було багато. Я використовувала цей час так, як мені подобалося: малювання, естрадні танці, гурток в'язання і навіть карате. Правда, з усього цього я повною мірою навчилася лише в'язанню. Як і раніше, багато гуляла з друзями і досягла значного успіху в двох мистецтвах: видертися на дерево вище і сховатися так, щоб ніхто не знайшов. У школі я провчилася до кінця 7 класу, і в 1995р. вступила до Донецького технічного ліцею. Десь у цей же час сусіди роз'їхалися хто куди; залишилося лише кілька людей, але вони були старші за мене і вже почали цікавитися речами, до яких я доросла тільки через пару років. Раннє дитинство скінчилося.
Та й вільного часу стало набагато менше: ліцейська система навчання сильно відрізняється від шкільної, а на заняття треба було їздити двома трамваями. Спочатку було досить важко вчитися, але я швидко звикла. Брала участь у безлічі олімпіад майже з усіх предметів. Це скоріше було свого роду розвагою, хоча з математики, хімії та інформатики брала участь навіть в обласних олімпіадах. У 1999 р. брала участь у конкурсі наукових праць школярів з фізики, який проводить МАН (мала академія наук) і зайняла 3-тє місце. У тому ж році я залишила стіни ліцею, прихопивши із собою трофейне золото.
Вибір професії був дійсно складним питанням. Я дуже хотіла вступити до медичного університету, але цій мрії не судилося здійснитися. Я прекрасно розуміла, що реальних шансів вступити туди я практично не мала, але все одно починаючи з 10 класу посилено займалася фізикою і ледь менш посилено біологією. А на останньому уже батьківських зборів мамі дали випуск "Донецького політехніка", у якому були представлені всі спеціальності ДонДТУ. Від нічого робити читаючи цю газету, мама вигляділа спеціальність "Спеціалізовані комп'ютерні системи" (спеціалізація - комп'ютерні системи діагностики в медицині і техніці), студенти якої навчаються в двох вузах: ДонДТУ та у Донецькому державному медичному університеті. Вона дала мені переглянути статтю, і моя подальша доля була вирішена. У 1999 р. я стала студенткою ДонГТУ. Я ніколи не шкодувала про свій вибір, хоча, зізнатися, була розчарована тими обсягами знань, які нам дійсно давали в медичному університеті. Тільки завдяки саме такому виборові я відкрила для себе яскравий світ програмування, баз даних, комп'ютерної графіки, Інтернету і ще безлічі цікавих речей, пов'язаних з комп'ютерами. А ще в стінах цього вузу я зустріла багато чудових людей, і деякі з них стали моїми друзями. У їхньому числі і моя найближча подруга Василиса Разумна.
Під час навчання в університеті я дуже захопилася фантастикою. Читати я завжди любила, а тут стало просто щось находити час від часу. У такі моменти мене практично неможливо побачити без будь-якої книги в яскравій обкладинці. Я читаю по дорозі до університету; на заняттях, поки не пишу конспект; на перервах; по дорозі додому, а якщо книга дуже цікава, то і вдома. Кілька місяців у такому темпі - і можна спокійно жити далі. До наступного нападу фантастичного голоду. Так, то в навчанні, то в читанні, то в розвагах із друзями майже непомітно і дуже швидко пройшли 4 роки. У кінцевому підсумку в 2003 р. я одержала диплом бакалавра з відзнакою і продовжила навчання в магістратурі.
Любов до медицини хоча й охолонула за час навчання, але не минула зовсім. І бажання хоча б небагато прискорити процес встановлення вірного діагнозу людині теж нікуди не зникло. Це зіграло головну роль при виборі теми магістерської роботи. Я сподіваюся, що в не дуже далекому майбутньому завдяки випускникам нашої спеціальності в Україні з'явиться діагностичне обладнання і діагностичні програми, які і лікарям життя полегшать, і дозволять почати лікування багатьох хвороб на більш ранніх стадіях. А лікування, почате вчасно, часто більш ефективно, ніж почате трохи пізніше, ніж треба.
Особисто мої перспективи? Як би нерозумно це не звучало, але я не поспішаю загадувати на майбутнє, адже наше життя складається з випадків та їх збігів. Поживемо - побачимо. Можу сказати лише те, що життя своє без комп'ютера не уявляю. Зараз хочу докладніше познайомитися з графічними пакетами. А далі - час покаже.
Біографія | Дисертація | Бібліотека | Посилання | Пошук