Середній бал в період навчання в університеті склав 4,96. Вільно володію російською, українською мовами.
У об'ємі, достатньому для читання і листування, володію англійською мовою.
Вміння й навички: користувач ПК: MS Office, Visio, Autocad, Mathcad. Захоплення: подорожі, малювання, читання.
Народилася я одного теплого літнього вечора 19 липня 1984 року. Моїй появі у родині дуже зраділи, особливо мій братик, якому відтепер належало проводити увесь вільний час не з друзями, а зі мною. Але оскільки хлопчиком він був достатньо дорослим (Сергій старший за мене на 13 років), то він швиденько знайшов вихід із ситуації, що склалася: моїм вихованням зайнявся не лише він, але й всі його друзі. Але, дякуючи Богові, роль вихователів переходила до батьків, коли вони поверталися з роботи, завдяки чому із тієї малечі виріс не хлопчик-шибеник, а власне я. За що їм велике спасибі! Коли я була маленькою, я знала, що завжди можу на них покластися. Я знала, якщо вони поруч, то все буде добре, щоб не трапилося… Коли я була підлітком, я не завжди могла їх зрозуміти, і траплялося так, що ми сварилися. Але я завжди була впевнена у тому, що вони люблять мене і вірять в мене, незважаючи ні на що. І лише зараз, коли я стала дорослою, я почала розуміти, як багато вони для мене зробили, скільки сил віддали і від чого відмовилися заради мого щастя. Дякую їм за все, що вони для мене зробили і надалі роблять, дякую їм за всю любов, яку можуть дати лише вони, тому що вони мої батьки… і мої найкращі друзі.
Моя мама, Поварьонкіна Олександра Миколаївна, на той час працювала вихователем у дитячому садку (зараз мати – соціальний працівник територіального центру обслуговування), а батько, Поварьонкін Володимир Вєніамінович, - комбайнером (зараз – машиніст КП «ДРСУ»). У свої майже два роки я ніяк не могла зрозуміти, чому моя мати майже увесь день проводила з іншими дітьми, а не зі мною, і цей факт дуже сильно обурював мене. Але оскільки це була мамина професія, то я вирішила, що це, швидше за все, одна з найкращих професій і в майбутньому мені неодмінно треба бути або вихователем, або вчителькою. Але з часом, а точніше доки я навчалася в школі, я відмовилася від цієї думки.
Доречі, народилася я не в Донецьку, а в славному місті-герої Волгограді. У Донецьк, а точніше у місто Моспіне, ми переїхали у 1987 році. Того ж року я пішла до дитячого садочку «Сонечко». На його базі функціонував місцевий ансамбль пісні і танцю, який складався насамперед із вихованців «Сонечка». Наші виступи не обмежувались новорічними дитячими ранками – наш ансамбль був почесним гостем усіх закладів, що мали місце у Домі Культури. Однак в подальшому, як прийнято казати – за сімейними обставинами, я не мала змоги відвідувати підготовчу групу і моєю підготовкою до школи займалася мати.
Шкільні
роки
І ось 1 вересня 1991 року відбулася, мабуть, найважливіша подія у моєму житті: я пішла до першого класу школи №151 м.Моспіно. Цього дня в мене, як і в усіх, від тоді вже учнів 1-Б класу, з’явилась ще одна мати – Трубнікова Ніна Миколаївна. І я не збільшую, оскільки ця дивовижна жінка на протязі наступних десяти років була поруч: і в горі, і в радощі. Вона намагалася передати нам не лише усі свої знання, але й доклала всі свої зусилля, щоб із кожної дитини зробити «справжню людину», яка б вміла не лише розв’язувати задачки з математики, але й допомагати ближньому, яка б знала значення слів «дружба», «повага», «щирість», «сумління»…
В подальшому були: прощання з букварем; виступи на шкільних святах; екскурсії по рідному місту; випускний бал, який влаштували батьки для 3-Б із врученням медалей, атестатів, «солодким столом»; п’ятий клас, новий класний керівник, нові вчителя.
У цей час я випробовувала свої сили в мистецтві фотографії (цим почав займатися мій братик і я вирішила ні в чому від нього не відставати). Це зайняло увесь мій вільний час: безпосередній пошук об’єкта, який можна було б сфотографувати, сам процес створення фотографії, починаючи з прояви фотоплівки і закінчуючи появою зображення на папері, що лежить начебто у звичайній воді. Оскільки я ще не достатньо добре орієнтувалася у відповідних питаннях хімії та фізики, то цей процес здавався мені справжнім дивом. І чомусь фотографії зроблені братом завжди виходили кращими за мої. І після декількох не зовсім вдалих спроб створення власних шедеврів, я мала визнати свою поразку і надалі виступати лише в ролі спостерігача.
Серед моїх захоплень, яке з’явилося в мене ще в ранньому дитинстві та яке з часом лише посилювалось, треба виділити любов до подорожей. А якщо точніше, то більш за все мені до вподоби безпосередньо сам процес поїздки: майоріючі за вікном пейзажі, міста та люди, що пропливають поруч… Все це захоплює, примушуючи забути про неприємності та невдачі, що трапилися в житті, і в такі хвилини розумієш, що ти – всього-на-всього пісчинка у безмежному океані життя.
Але повернемося до школи… А життя в нашому класі кипіло: виступи у складі лялькового театру, музичного кружка, відвідування театрів, музеїв, поїздки до цирку, участь у КВК… Але крім відпочинку і розваг мав місце безпосередньо сам процес навчання. Я з першого класу навчалася лише на «5». До числа найулюбленіших предметів можна віднести українську літературу, малювання, фізику, хімію, історію, яка стала улюбленою лише завдяки бажанню й наполегливості нашої викладачки історії Чмирь Олени Анатоліївни. Я також брала участь у шкільних та районних олімпіадах з історії, хімії, української мови та літератури (по першим двом я навіть займала призові місця). Взагалі навчалася я достатньо добре і школу закінчила з золотою медаллю.
Університет
Залишилась позаду хвилююча пора іспитів, пролунали слова подяки учителям, які озброїли нас необхідними в житті знаннями, навчили трудитися, критично ставитися по відношенню до себе, ставити перед собою великі цілі і досягати їх. І я, розпрощавшись зі школою, зрозуміла, що настав час визначатися щодо майбутньої професії. Я певно знала, що в мене не має великого бажання займатися гуманітарними науками, незважаючи на те, що їх вивчення давалося мені достатньо легко. Тому, порадившись зі своїми знайомими, я зупинила свій вибір на найкращому технічному вузі Донбасу – Донецькому Національному Технічному Університеті. Поступати я збиралася на спеціальність «Екологічна геологія», але за збігом обставин, після проходження співбесіди з математики, вже п’ятий рік навчаюсь на електротехнічному факультеті – і не шкодую з цього приводу.
Моє знайомство з універом розпочалося не першого вересня, а дещо раніше. Як усім відомо, на початку серпня усі студенти-першокурсники проходять так звані «отработки». Ось і зі мною це трапилося: «всього-на-всього» три тижні знадобилося мені і моїй майбутній одногрупниці, а за сумісництвом і найкращій подрузі, щоб привести до ладу третій поверх восьмого корпусу. А потім нарешті настало довгоочікуване 1 вересня і понеслося: знайомство з новими людьми, нескінченні лекції, лабораторні роботи, проработки, поїздки з корпуса в корпус, консультації на п’ятих парах, курсові роботи, іспити, виробнича практика і таке інше. Але все це не завдавало клопоту, навпаки додавало сили, підіймало настрій (оскільки і не могло бути інакше, бо весь цей час я проводила разом зі своїми друзями).
До особливих успіхів і досягнень у період навчання в університеті я б віднесла участь в олімпіадах з основ метрології та вимірювальної техніки (я зайняла 3 місце) і з електричних машин (1 місце), отримання «червоного» диплома бакалавра, безпосередньо вступ до магістратури і можливість працювати з доктором технічних наук, професором, лауреатом премії Національної академії наук України, членом IAEE (Міжнародної асоціації енергетичної економії), членом Спеціалізованої ради з захисту докторських диссертацій при Інституті електродинаміки НАН України, консультантом з надійності та електрозбереженню АТ "Концерн Стірол" , спеціалістом у галузі статистичної динаміки систем електрозбереженню та просто гарною людиною Курінним Едуардом Григоровичем.
Плани на
майбутнє
У найближчому майбутньому я планую зробити і сподіваюсь вдало захистити магістерську роботу «Моделювання стаціонарного режиму енергоспоживання» і, звісно, працевлаштуватися за обраною професією.
А що до моєї дальньої мети – нехай це буде моєю невеликою таємницею…
| ENG
| ДонНТУ | Портал магістрів ДонНТУ
