Мене звати Дружинін Олексій. Я народився  6 квітня 1984 року в місті Донецьк. Моїх батьків звати Дружинін Ігор Борисович та Багрянцева Лідія Григорівна. Мій батько за фахом – лікар, а мати – економіст. 

З 1992 та й до 1999 року я навчався в загальноосвітній школі № 19 з I по VIII клас. Починаючи з IX та й по XI клас вчився в Донецькому колежі. У X класі переміг на міській олімпіаді з математики. Роки, що я провів у Донецькому колежі, на мій погляд, зробили великий внесок в формування мого світогляду.

Тому що колеж є навчальним закладом нового типу, він завжди є націленим на те, щоб найбільш різнобічно розвити особистість кожного учня, надати йому вичерпний базис, який можна буде потім використати не тільки в науці, але й у житті. Крім цього, учні Донецького колежу мають великі шанси з успіхом вступити до Донецького національного технічного університету, тому що підготовка до вступних іспитів до поданого навчального закладу є ключовим моментом у навчальній програмі колежу.

Під час навчатися в колежі я займався важкою атлетикою, а також відвідував секцію спортивного бриджу, де отримав третій розряд за поданим видом спорту.

У 2001 році почав навчання у Донецькому національному технічному університеті. Вибір цього навчального закладу був, так би мовити, передбаченим для мене (дивитись вище інформацію про Донецький колеж). Я подав пакунок документів до спеціальності “Системне програмування” факультету Обчислювальної техніки та інформатики (куди врешті решт мене було зараховано).

Чому саме на цю спеціальність? Мабуть, мої чисельні колеги в цьому місці біографії напишуть, що спеціальність “Системне програмування” (СП) є на теперішній час найбільш передовою в нашому регіоні, а, може бути, й у цілому світі. Але,.. я обрав її, тому що... сам не знаю чому... Просто прочитав у брошурі стислий її опис. Там значилося, що навчальна програма СП містить в собі найбільш вдалі моменти двох інших досить видатних спеціальностей “Обчислювальна техніка” та “Програмне забезпечення”, а також надає найбільш широкий світогляд у галузі комп'ютерних наук. “Два в одному!”, - подумав я, - “Те що треба!”

Після чотирьох років навчання я скінчив курс бакалавра за напрямком “Комп’ютерна інженерія”, маючи при цьому тільки відмінні оцінки. Також, в цьому ж 2005 року я брав учать у зустрічі ректора з передовиками навчання. В 2004 та 2005 роках протягом одного та двох місяців відповідно проходив стажування у польському відділенні фірми “Aldec”.

На п'ятому курсі для мене постало питання вибору теми магістерської роботи. Я вирішив зайнятися розробкою багатопроцесорних систем, що базуються на FPGA-технологіях, тому що я вважаю здійснення досліджень в цій галузі досить корисними для мого професійного розвитку.

Обрана тема магістерської роботи раніше ніким  на кафедрі не розглядалася в поданому ракурсі, тому що паралельність в роботах представників кафедри забезпечувалася  в основному за рахунок кластерної організації обчислювальних середовищ. Створення паралельних ЕОМ на апаратному рівні досі детально не розглядалося. Головним спеціалістом за паралельним програмуванням на кафедрі, де я навчаюся, є професор Святний В. А., FPGA-технологіями займається доцент Зінченко Ю. Є.

Я вважаю, що моя магістерська робота стане початком цілої низки подібних магістерських робіт, які будуть присвячені розробці паралельних апаратурних засобів за допомогою  FPGA та системного програмного забезпечення для них.

Тут дуже хотілося би відійти від загального опису моїх успіхів та прагнень й трохи поміркувати на тему: факультет Обчислювальної техніки та інформатики – це “добре” або “погано”... Рік потому я б однозначно сказав би, що “погано”: якимось “холодним вогким повітрям” від нього іноді віє в очі студентів. Але зараз я можу однозначно відповісти:  факультет ОТІ – це добре.

Звідки така зміна думок? Тому, що я почав дивитися на навчання у ВУЗі під іншим кутом зору в порівнянні з попереднім часом... Не є правими ті, що кажуть: “Університет повинен надавати вичерпні, затребувані та сучасні знання у конкретній галузі.” На мій погляд, подана думка є помилковою.  Я вважаю, що ВУЗ дозволяє навчитися долати труднощі, здобувати самостійно потрібну інформацію, покращує особистість взагалі. Коли ти - студент, ти не маєш доступу до матеріальних цінностей, в тебе завжди обмаль часу і таке інше.

Але ти будуєшь власне майбутнє, майструєш власне “весло”, яке дозволить тобі легко обходити “життєві мілини та каміння”, плисти не за течією, а туди – куди потрібно. Та якщо дивитися на університет саме таким чином, то кращих “вчителів школи життя” ніж команда викладачів факультету ОТІ нема.  

Завдяки всім умінням, отриманим мною під час навчання в Донецькому національному технічному університеті, в наступному році я отримав можливість працювати в донецькому відділенні суспільного українсько-мериканського підприємства “Aldec-Donetsk”.

Зараз я знаходжуся в польському місті Катовіце, де проходжу випробувальний термін у відділенні фірми “Aldec” та з надією дивлюся у власне майбутнє, тому що для студента ОТІ не існує в житті нічого більш важного ніж  перемога.