|
|
Резюме
Середній бал за період навчання в університеті склав 4,9. Отримано диплом бакалавра з відмінністю за фахом "Комп'ютерна інженерія".
Досвід роботи: 1 рік комп'ютерна фірма "SOS Computer", викладач курсу "Використання персонального комп'ютера".
Працюю з операційною системою Windows 98/2000/XP/Vista, маю навички роботи з Linux, також працюю з додатками Microsoft Office, OpenOffice, ERwin, NetCracker, Matlab, MathCAD, R, із графічними пакетами Photoshop, CorelDraw, Macromedia Flash MX; володію мовами програмування Borland Pascal, C, Borland C++, C#, Visual Basic, HTML; засобами роботи з базами даних Microsoft Access, MS SQL Server, Visual FoxPro.
Вільно володію російською й українською мовами. В обсязі достатньому для читання та листування володію англійською мовою.
Прагну у всякій роботі сполучати аналітичний підхід і творчу фантазію, відповідальна, цілеспрямована.
Громадянка України. Незаміжня.
Творча автобіографія
Я народилася 20 січня 1986 року в м. Житомирі у родині театрального режисера – Грінченко Анатолія Петровича (1950 року народження) і акторки – Грінченко Зої Іванівни (1948 - 2007). У наш час батько працює в ТОВ ІРК "Виробник України" режисером, оператором і відеоінженером. Ще участь у моєму вихованні приймав старший брат Грінченко Артем Анатолійович, народився він теж 20 січня, але 1972 року, зараз працює системним інженером у великій телекомунікаційній компанії в Торонто і живе в Канаді. Переїхали ми в Донецьк коли мені було 4 місяці, а моєму братові 14 років, так що про своє безхмарне дитинство в місті Житомирі не пам'ятаю рівно нічого. Знаю тільки по розповідях, що коли рванув Чорнобиль ми швидко зібрали речі та переїхали куди подалі, тобто в Донецьк, який по праву вважаю своїм рідним містом.
Як ви вже здогадалися, усе моє дитинство пройшло в театрі та на гастролях. Коли батьки брали участь у спектаклях мене нянчили актори, гримери, костюмери... Вже в чотири роки я знала напам'ять ролі червоної шапочки, гномиків, зайчиків і інших казкових персонажів. Іноді мене відправляли до бабусі, коли батьки їхали на особливо тривалі гастролі. Саме у бабусі в селі я зрозуміла, що боюсь гусениць, черв'яків та іншої повзучої гидоти, інші ссавці викликали лише непідроблений інтерес. Років у шість (у 1992 році) батьки вирішили що пора б мене віддати в садок "Белоснежка", хоч на останній рік. Пам'ятаю що дуже не любила гороховий суп, сонну годину та дівчинку Іринку (вона була щось начебто місцевого авторитету). Ну звичайно, не можу не згадати про першу любов – це був на той час високий брюнет з карими очима, його ім’я було Сашко, але наші дороги розійшлися…У садку я захоплювалася самодіяльністю: танці, пісні, спектаклі, усе як треба.
У 1993 році я вступила в загальноосвітню школу №32. До другого класу вчилася на трієчки, хоча була досить розвиненою дитиною – добре читала, рахувала, писала (за що окрема подяка батькам і бабусі). У третьому класі мені стало начебто соромно, погано вчитися та я вирішила спробувати вчитися добре (надалі виявилося що це не так вже складно). Під час шкільних років брала участь в олімпіадах з математики та української мови, відвідувала танці, плетіння бісером, малювання та інші кружки, що повинна відвідати хоч раз кожна поважаюча себе дівчинка.
У 2000 році батьки звернули увагу на мою любов до технічних наук і перевели з рідної школи в Донецький технічний ліцей. У ліцеї я зустріла нових друзів, з деякими спілкуюся і зараз. З предметів які ми вивчали так і не зрозуміла дотепер машинопис, де нас вчили друкувати на звичайній друкарській машинці (навіщо - не зрозуміло), і німецька мова – отут без коментарів (просто не розуміла жодного слова, тому що весь час вивчала англійську). Найбільшим захопленням у той час був верхній брейк-данс. Пішла на заняття заради суперечки, ніхто не вірив що зможу. У підсумку я не тільки професійно займалась два роки, але й викладала його. Ще в ліцеї мене захоплювало програмування, навіть закінчила курси в ДонНУ з програмування на Паскалі (2002 рік), таким чином приблизно знала з чим буде пов'язана майбутня спеціальність в університеті. При виборі спеціальності свою роль зіграв зв'язок з медициною, неначебто цікаво звучить: «Ми і програмісти, і медики, і хтось ще…»
2003рік – випускні іспити, золота медаль, випускний вечір, вступна співбесіда, нова група, нові знайомі, дебют першокурсника, КВК – оце життя було. Насичено і цікаво пронеслися перші чотири роки. За час навчання пройшла першу практику в ІНВХ ім. В. К. Гусака в діагностичному центрі, займалася вивченням приладу ультразвукової діагностики. Другу виробничу практику пройшла в НДІ медичних проблем родини в науково-дослідницькій лабораторії, під керівництвом док. біол. наук, канд. хім. наук, проф. каф. АСУ, Герасимова Ігоря Григоровича. Друга практика присвячена дослідженню процесів життєдіяльності клітин крові, чим я займаюсь і донині. У 2007 році одержала диплом бакалавра з відмінністю і влаштувалася на роботу викладачем у комп'ютерну фірму "СОС Комп'ютер".
Навіть не віритися, вже магістратура. Поступово життя стає цікавішим, у чомусь складніше, у чомусь легше. Під час навчання в університеті помічаєш як починаєш дорослішати, змінювати погляди, цінності, принципи, ставити більш високі цілі, вчишся їх досягати.
Одною з цілей, що поставив мій керівник доцент кафедри АСУ Привалов Максим Володимирович, є написання і захист магістерської роботи на тему «Розробка спеціалізованої комп’ютерної системи прогнозування параметрів процесу прикріплення клітин крові in vitro». Дуже сподіваюся, що моя робота знайде гідне застосування в області діагностики й лікування захворювань на клітинному рівні.
Плани на майбутнє? Їх дуже багато – одержати диплом магістра, знайти гідну роботу, побудувати кар'єру, фінансово забезпечувати близьких людей і при цьому, звичайно, зустріти справжнє кохання, створити родину – цей лист можна продовжувати нескінченно. Головне знайти своє місце в житті і зробити щасливими людей, якими дорожиш, які поруч, які в серці...
Вгору
|
|
