Коротко про себе

Середній бал за час навчання в університеті – 4.86.
Маю базову вищу освіту за напрямом «Телекомунікації» і кваліфікацію «Бакалавр з телекомунікацій».
Вільно володію російською і українською мовами. Практично вільно читаю і перекладаю англомовні технічні тексти (інформаційні технології, телекомунікації, комп'ютерні науки), розмовний англійський – на рівні Uper Intermediate, але не вистачає практики. 
Маю навички роботи з ОС ОС Windows XP, Ubuntu 6.06, Red Hat, Cisco IOS, програмними пакетами Microsoft Office, NetCracker Professional 4.0, Bosson NetSim for CCNP, Cisco Packet Tracer, Ethereal, MATLAB (в тому числі Simulink), Elanix System View, AWR Microwave Office, Компас 3d 5.11, Microsoft Visio). Знайомий з мовами програмування  Pascal, Borland Delphi, Маю довід проектування та створення бази даних з використанням засобу Sygate PowerDesigner для СУБД Oracle 8i. Також вмію проектувати корпоративні IP мережі.

Дитинство

Я народився 5 березня 1986 року в місті Донецьку в сім'ї шахтаря Орленко Миколи Олександровича і Орленко Галини Семенівни, що працювала у сфері комунального господарства. Але дуже скоро щастя моїх батьків від народження сина було затьмарено – хлопчик народився практично сліпим. У зв'язку з цим, вже починаючи з трилітнього віку, мене стали активно возити до Одеси, а трохи пізніше до Києва на консультації і лікування до кращих дитячих офтальмологів країни. Саме тоді і з'явилося моє перше бажання про майбутню професію – я захотів бути машиністом пасажирського потяга дальнього сполучення. Але трохи раніше, в дворічному віці, мене віддали в ясла. Єдине, що залишилося в пам'яті з тих пір, це знайомство з манною кашею. Але дружити з нею я не захотів. У середню групу я пішов в садок, де була спеціальна група для дітей із слабким зором. Але там я пробув всього рік, оскільки настали смутні часи для країни і, в той же час, для моїх батьків. Мене перевели в звичайний садок, який був найближчим до мого дому. Саме там у мене з'явилися перші справжні друзі, з якими я дружу і спілкуюся по сьогодні. В той же час я захопився автомобілями. Я знав практично всі марки і моделі, які тільки можна було уявити, і дуже часто дивував цими знаннями дорослих. У шестирічному віці мені зробили першу операцію на очах, яка підняла мій зір з 3 до 30 відсотків. Це дозволило мені піти в звичайну школу.

Школа

Я і сьогодні добре пам'ятаю 1 вересня 1993 року – чудовий сонячний день – і те, як стояв на лінійці з ранцем за спиною і хвилювався. Але це хвилювання дуже скоро пройшло. Я і мої друзі по садку попали в один клас – 1а середньої школи №120 і разом провели наступні 10 років веселого і практично безтурботного життч. Навчання в школі відразу здалося мені дуже цікавим. Я вчився із задоволенням і закінчував рік за роком на відмінно. Так продовжувалося до 7 класу, коли вік почав брати своє і навчання потрохи відсунулося на другий план. J Приблизно в цей же час я надивився американських фільмів, в яких активно демонструвалися судові процеси, і мені захотілося стати адвокатом. У 8 класі у нас з'явився новий предмет – інформатика. Спочатку, коли проводилися в основному теоретичні заняття, цей предмет мені не дуже подобався, але пізніше, коли почалися заняття за комп'ютерами, моє відношення змінилося. І вже в 10 класі я вирішив, що піду вчитися в технічний ВУЗ, і моя спеціальність буде пов'язана з комп'ютерами. Не дивлячись на певний спад, що почався з 7 класу, я закінчив свою школу з лише добрими та відмінними оцінками в 2003 році.

Університет

Отже, із загальним напрямом подальшого навчання я визначився ще в 10 класі, з самою ж спеціальністю – влітку 2002 року. Пам'ятаю, як я прогулювався по вулиці Артема в Донецьку і, коли проходив повз 1 корпус Донецького національного технічного університету, побачив стенд, на якому описувалися факультети і напрями підготовки на кожному з них. Мою увагу відразу ж привернув факультет Комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики. Серед спеціальностей, яким навчали на цьому факультеті, мені найбільше приглянулася спеціальність «Телекомунікаційні системи і мережі», яка видалась мені найбільш інноваційною і перспективною. Я не став відкладати справу в довгий ящик і тут же звернувся в приймальну комісію, де дізнався про можливість стати студентом достроково – за результатами рейтингових випробувань. Саме по ним я і поступив в університет.
Перший місяць в університеті був, напевно, найбільш важким за весь час навчання. Навантаження в порівнянні зі школою здавалося просто колосальним. Але далі вчитися ставало все цікавіше. На другому курсі брав участь в регіональній олімпіаді з ТОЕ. Нажаль, без особливих успіхів. Але справжній успіх був ще попереду. На четвертому курсі я разом з моїми друзьямі-коллегамі став переможцем у складі команди ДОнНТУ в конкурсі «Професіонали майбутнього», який проводився компанією «Український мобільний зв'язок» за підтримки Міністерства освіти і науки України та Міністерства транспорту і зв'язку України. Призом нам стала поїздка до Ганновера на головну світову виставку у сфері інформаційних і комунікаційних технологій CeBIT 2008.
А ще університет подарував мені багато нових друзів. І, завдяки ним, я з впевненістю можу сказати, що час навчання в університеті – це поки найкращий час в моєму житті.

Плани на майбутнє

У найближчому майбутньому планую захистити магістерську роботу, а також отримати права категорії B. Після цього хочу знайти роботу за фахом в компанії, в якій я зміг би продовжувати вчитися і зростати, і професійно, і як особа. Також хочу вивчити ще одну іноземну мову, найімовірніше німецьку або італійську. Тобто зупинятися на досягнутому не збираюся.