БІОГРАФІЯ

Дитинство

Народилась я літнім вечором 14 червня 1988 р. у місті Донецьку в сім'ї Євтюшкіна Бориса Сергійовича та Євтюшкіної Зої Федорівни, і відтоді ніколи надовго не залишала рідне місто. Мої батьки в той час мешкали у бабусі Катерини в Ленінському районі міста Донецька. У цьому будинку і пройшло майже все моє дитинство.

Називали мене довго, всією великою родиною, що жила тоді в бабусі з дідусем. До речі назвали мене влучно, бо вдачею я схожа на прабабцю Аню.

Коли мені виповнився рік, батьки переїхали до Куйбишевського району і оселилися в багатоповерхівці на восьмому поверсі. З того часу ми називаємо це місце просто «Восьмий поверх». З наших вікон відкривався чудовий краєвид далеко навколо: з одного боку – на численні дахи складських баз Північно-Західної Промзони і віддалені терикони, порослі лісом, а з іншого боку – на посадку, що чергувалася з відкритими територіями орної землі вже Ясиноватського району. Одним з перших спогадів мого дитинства було те, як мене возили уздовж цього лісу в колясці до нас на дачу, що була недалеко, і як я купалася в ставці (тоді цей невеликий ставок дачного комітету здавався цілим морем).

З дому ми часто їздили до бабусі на моїй улюбленій машині – яскраво-жовтому дідусевому Запорожці. Там я гуляла зі своїми сестрами у великому саду, на дворі – в тіні виноградних лоз.

«Восьмий поверх», бабусин будинок, а також будинок у Новомосковську, куди ми їздили до родичів – з цими місцями пов'язані мої найперші й найтепліші дитячі спогади.

Коли мені виповнилося 4 роки, ми оселилися в центрі міста. Моя мама тоді пішла на роботу, а мене віддали на виховання бабусі. Я дуже важко переживала цей момент, тому що була «матусиною донькою» і довго ще влаштовувала «концерти» бабусі з дідусем. До тата я так прив'язана не була, тому що він у той час часто їздив у відрядження. Але його приїзд був справжнім святом – завжди купа цікавих й «дефіцитних» подарунків.

Я була дуже неспокійною дитиною, постійно вередувала. А ще я була страшною фантазеркою, я вигадувала всілякі історії, які нібито відбувалися зі мною, і розповідала їх дуже правдоподібно. На жаль, сама я такі подробиці свого дитинства не пам'ятаю, і чула про них пізніше від батьків. Звідки в мене взявся цей талант, я не знаю – вигадувала я все сама або переказувала свої яскраві сни. Не відомо й куди він потім дівся. Певно будь-які творчі здатності потрібно в собі розвивати.

Шкільні роки

В 1995 році я пішла до першого класу школи №38 Ленінського району. З того часу весь тиждень я жила в бабусі, а на вихідних їздила додому. Школа була десь у кілометрі від будинку, але дорога додому в мене й моєї подружки Олі займала більше години – восени ми збирали гербарій (і за сумісництвом врожай з дерев, що росли уздовж дороги), а взимку не пропускали жодного замету, щоб на нього не залізти й не виваляться в снігу.

Я була дуже рухливою дитиною: лазила по деревах, по дахах, грала з друзями в рухливі ігри (ляльки для мене були не цікаві), каталася на велосипеді, швидко бігала. Моїм улюбленим заняттям було ввечері, коли денна спека вже спадала, забратися до бабусі на горище й читати книгу, дивлячись зверху на селище – а краєвид звідти відкривався просто чудовий. Взагалі читання було моїм улюбленим захопленням, з того часу як я навчилася читати. Я прочитала всю велику домашню дитячу бібліотеку й перейшла до зовсім не дитячих романів і детективів. На жаль, у старших класах від цього захоплення довелося відмовитися через велике навантаження шкільної програми. Через те, що я не любила розтягувати читання надовго, оскільки від цього втрачається все враження від книги, то читати мені вдавалося тільки пыд час канікул.

Коли я була в другому класі батьки знову переїхали, але не далеко – у сусідній квартал. В 6-му класі, коли я підросла й більше не мала потребу в бабусиному догляді, я стала весь час жити з батьками й перейшла до школи №15, яка з 2004 року стала Донецькою гімназією №15. Її я й закінчила в 2005 році з золотою медаллю.

У школі я часто брала участь в олімпіадах і конкурсах з різних предметів і нерідко отримувала нагороди. У спортивних кружках я не займалася, але брала участь у шкільних змаганнях з легкої атлетики й посідала призові місця. З того часу у мене виникла любов до бігу, і я зараз з великим задоволенням роблю ранкову пробіжку навколо Кальміуса літньої пори. В 11 класі ходила до басейну, однак в групі з плавання я не займалася, а ходила туди з однокласниками просто, щоб гарно провести час.

В 10 класі відвідувала курси з моделювання й конструювання одягу. Але це було скоріше моїм захопленням, ніж професійним інтересом – стати модельєром не входило в мої плани.

Вибір спеціальності й підготовка до вступу в вуз

Серйозно замислюватися про вибір фаху я стала на початку 11 класу. У школі особливі успіхи в мене були з математики. В останні роки навчання це стало виділяти мене в переважно гуманітарному класі – тоді я зрозуміла, що мій вибір повинен упасти на технічний вуз. Однак на моє остаточне рішення про вибір спеціальності вплинула моя сестра Тетяна, що у той час училася в Донецьком національному технічному університеті на спеціальності Економічна кібернетика факультету Обчислювальної техніки та інформатики на першому курсі магістратури. Її розповіді про навчання зацікавили мене, і я вирішила піти на цю ж спеціальність.

На жаль, моїй сестрі через недостатню підготовку до вступних іспитів не вдалося вступити до університету на бюджетну форму навчання, перейти на неї їй удалося лише в магістратурі. Тому після обрання спеціальність я вирішила ґрунтовно готувиться до вступних іспитів, і після сімейної ради записалася на курси в Центр підготовки абітурієнтів. Це дозволило мені без труда скласти рейтингові випробування й уже у квітні 2005 р. стати студенткою ДонНТУ.

Про курси в мене залишилися найтепліші спогади. Незважаючи на відсутність вихідних й важкі завдання, я з великим задоволенням ходила на заняття й у наслідку сумувала за курсами навіть більше, ніж за школою. Причиною тому була особлива атмосфера єдності й постійного свята, що панувала в групах (особливо в групі з інформатики), і чудові викладачі. Добродушний і веселий математик Віктор Володимирович Горкуша став моїм ідеалом викладача. А критична Лілія Юхимівна Стецура не тільки навчила мене інформатиці практично з нуля, але й познайомила з особливостями спілкування з викладачами факультету Обчислювальної техніки та інформатики. Тут я познайомилася з Ященко Катериною, з якою ми вступили на одну спеціальність, і яка стала моєю найближчою подругою як на курсах, так і під час навчання в університеті.

Університет

Проте ніякі курси й безтурботні шкільні роки не можуть порівнятися з веселим студентським життям. Вступ до університету перевернув моє життя. Нові знайомства, нові інтереси, нові захоплення... Однак найновішим і незвичайнішим для мене на першому курсі стало зовсім інше, ніж у школі, ставлення до студентів – як до дорослих і самостійних людей. У такій ситуації мимоволі почуваєш себе старше й починаєш переоцінювати ставлення до багатьох речей.

Навчання в університеті пішло «на відмінно» з першого курсу, хоча це давалося не легко. Внаслідок я отримала червоний диплом бакалавра з усіма п'ятірками у виписному листі та вступила до магістратури. Очевидно у виборі спеціальності я все-таки не помилилася. Під час навчання приймала участь в конференціях і конкурсах студентських робіт. Призові місця і тут не обминули мене стороною. Разом з одногрупниками брала участь у студентському чемпіонаті зі стратегічного менеджменту Global Management Challenge Junior. Але, незважаючи на те, що навчання займало в мене дуже багато часу, про захоплення для душі я теж не забувала.

На другому курсі я стала займатися східними танцями. За цей час я вивчила не мало композицій і виступала на концертах, які давала наша школа танців. У цій школі я проявила себе і як акторка, виступаючи в мініспектаклях, які організовував наш дружний колектив на свята.

На третьому курсі стала більш заглиблено вивчати англійську мову та відвідувати язикові курси. А на п'ятому курсі почала вивчати польську мову на Польському технічному факультеті (PWT) ДонНТУ. Це фактично стало моїм головним захопленням на п'ятому курсі, тому що на PWT я стала проводити дуже багато часу.

Не зменшилася й моя любов до спорту. В університетські роки я стала захоплюватися роликами, ковзанами, настільним тенісом, а нещодавно спробувала кататися на гірських лижах. Ще я б хотіла зайнятися спортивним туризмом: вирушити в піший похід Кримськими горами або на сплав ріками України. Але це вже плани на майбутнє...

Плани на майбутнє

Мої найближчі плани на майбутнє цілком звичайні – закінчити університет (як завжди з відзнакою), почати професійну кар'єру, створити свою сім'ю й облаштовувати свій власний дім. Я хотіла б влаштуватися на роботу, пов'язану з аналітичною діяльністю, у великій організації – можливо в міжнародній корпорації, де я зможу розкрити всі свої здібності й застосувати знання, отримані під час навчання на такій широкопрофільній спеціальності як економічна кібернетика.

Цікаво було б мені також зайнятися професійним трейдингом – діяльністю, тісно пов'язаною з темою моєї магістерської дисертації. Гра на фінансовому ринку – це прекрасний додатковий бізнес, що завдяки розвитку інтернет-трейдингу дозволяє легко й доступно дістати прибуток, не виходячи з дому. Я б хотіла застосувати на практиці отримані під час написання випускної роботи знання й можливо коли-небудь превстигнути в цій галузі. Але поки що моєю найближчою метою є детальне вивчення даного напрямку.

А ще я б хотіла здійснити свою дитячу мрію – помандрувати світом, побачити різні країни й дивовижні куточки землі. Моя мрія – побувати в Сіднеї – місті на іншому краю світу, і подивитися на знаменитий будинок опери й міст Харбор Бридж. Але для початку я б відправилася в Польщу – бажання побувати в цій країні виникло в мене, коли я довідалася про неї більше на Польському факультеті.

Але наголовніше для мене – це родина. Турбота й підтримка близьких людей має для мене величезне значення. Тому моя головна мета в житті – стати гарною дружиною й матір'ю. Думаю, що для цього мені потрібно ще багато чому навчитися, але ніякі труднощі мене не лякають.

Я сподіваюся, що все буде так, як я задумала. Головне, я вірю, що якщо дуже забажати, то все невідмінно збудеться.

вгору