Мурованний Ігор Юрійович

Біографія

Дитинство

Я, Мурованний Ігор Юрійович, народився 24 січня 1990 року в місті Горлівка Донецької області УРСР.

Мої батьки: Мурованний Юрій Степанович, 1966 р.н., за освітою — вчитель англійської мови; Мурованна Людмила Сергіївна, 1966 р.н., за освітою — вчитель російської мови та літератури. Звичайно, в рамках цього проекту важко висловити всі свої почуття і емоції, тому: дорогі мої, дякую вам!

Коли я народився, мої батьки не мали чіткого уявлення, як мене назвати: близько тижня я жив без імені. Все вирішилося практично в один момент. Як-то мами не було вдома, я почав вередувати, батько намагався мене заспокоїти і вирішив включити спокійну музику. На платівці був запис Ігоря Стравінського, російського композитора, піаніста. Симфонічна музика подіяла на мене заспокійливо: я почав прислухатися, через якийсь час перестав плакати і почав посміхатися. У цей момент було вирішено дати мені ім'я великого композитора. Напевно, через те, що мене назвали на честь музиканта, музика займає важливе місце в моєму житті, це — одне з головних моїх захоплень.

Місце мого народження обумовлено тим, що в той час батько навчався в Горлівському інституті іноземних мов, і мої батьки жили в Горлівці. У 1992 році ми переїхали в Добропілля. Звісно, свого життя в Горлівці я не запам'ятав, але місто це люблю, і зараз, коли туди потрапляю, відчуваю, що перебуваю на батьківщині.

У дошкільні роки я відвідував дитячий садок. Більшу частину кожного літа проводив у селі у бабусь. Вже зараз я розумію, що спілкування з простими сільськими дітьми, ігри на роздоллі, навколишня природа, відчуття свободи і дитячої безтурботності позитивно позначилися на моєму світогляді.

Школа

У 1996 році я пішов у перший клас ЗОШ № 19 міста Добропілля. У школі, крім знань, мене чекали нові та цікаві знайомства: з багатьма товаришами ми спілкуємося і зараз.

Навчання давалося мені легко — школу я закінчив із золотою медаллю, після закінчення кожного класу, крім першого, отримував грамоту за успіхи в навчанні. У першому класі цьому завадила фізкультура, яка давалася мені важко до певного моменту. Але про це пізніше.

Під час навчання в школі я брав участь у шкільних та міських олімпіадах з математики, фізики, російської та англійської мов. У 11 класі увійшов до складу шкільної команди з гри “Ерудит-лото” (щось середнє між “Що? Де? Коли?” І “Брейн-ринг”). За підсумками року наша команда зайняла перше місце серед команд Добропілля та Добропільського району. Я хочу висловити подяку своїм вчителям за дані мені знання, вміння — без них мені довелося б непереливки.

У сьомому класі я почав відвідувати музичну секцію при Центрі дитячої та юнацької творчості, де навчився грати на гітарі. Граю й зараз, хоч і не часто. Також за час відвідування ЦДЮТ пробував себе у якості барабанщика і контрабасиста. На цих інструментах зараз не граю через їх відсутність у мене.

У 2003 році, коли я вчився у восьмому класі, відбулася одна з найбільш переломних подій мого життя. У тому році виповнилося 50 років Добропілля, який я вважаю своїм рідним містом. На честь цієї річниці місцева влада і профспілка працівників вугільної промисловості (Добропілля — шахтарське місто) вирішили організувати сходження на найвищу вершину Європи — Ельбрус, щоб встановити там прапор міста. Мій батько увійшов до складу групи в якості оператора, так як мав необхідний для цього досвід. Коли він повернувся, я провів не одну годину за переглядом похідних фотографій і відео, захоплюючись красою гір. Виявилося, що в групі був присутній Олександр Гоголь, керівник секції туризму в Добропільському центрі туризму та краєзнавства. Познайомившись із ним, я почав відвідувати тренування. Туризм дуже мене захопив. Спочатку важко було вникнути в сплетення мотузок і карабінів, а крім цього ще треба було вчити туристські вузли і термінологію! Але чим далі я просувався, тим більше мені подобалося це заняття. Часто ми проводили тренування в реальних умовах, виїжджаючи в довколишні ліси. Стали в нагоді музичні знання — яка ж туристська вилазка пройде без гітари? Приблизно в той же час я почав займатися скелелазанням, вже в університеті продовжив тренування в легкоатлетичному манежі ДонНТУ. Заняття скелелазанням вимагають добру фізичну підготовку, тому відносини з фізкультурою стали налагоджуватися.

У січні 2005 року я пішов у свій перший повноцінний похід, в Карпати. Напевно, вже в той час я для себе вирішив, що моїм основним захопленням стане туризм і альпінізм. Тоді ми зійшли на Говерлу — найвищу гору України.

Влітку 2005 року я потрапив на Кавказ, про що мріяв вже два роки. Це був похід першої категорії складності, але навантаження було відчутним. Побачивши наживо Кавказькі гори, думка про основне захоплення тільки зміцнилася: 16 серпня 2006 року я стояв на вершині Ельбрусу, задоволений і щасливий.

Університет

Їдучи в гори, я вже був студентом ДонНТУ — на початку літа я вступив на спеціальність “Електричні системи та мережі”, успішно склавши вступні іспити. Вибір вузу не представляв для мене труднощів, тому що в школі я віддавав перевагу технічним дисциплінам. Вибір факультету я мотивував тим, що енергетика досить розвинена в нашій державі і має багато різних напрямків. На перших факультетських зборах я вирішив перейти у французьку групу. Так я став студентом групи Ф-06-Б. Після першого семестру постало питання: яку обрати спеціальність для подальшого навчання, “Електромеханічні системи автоматизації та електропривод” або “Електротехнічні системи електроспоживання”. Я вибрав першу, тому що вона здавалася мені більш цікавою, до того ж старші товариші стверджували, що електромеханіка — більш перспективний і всеосяжний напрямок, ніж електротехніка. Як показав час, я не помилився у своєму виборі.

Навчання в університеті було цікавим, хоч іноді і важким. За час навчання я придбав багато друзів, спілкування з якими істотно полегшувало важкі навчальні будні. Думаю, що буду згадувати цей час із задоволенням, і зовсім небагато з жалем, що воно закінчилося.

Найбільш цікавими предметами в університеті для мене виявилися французька мова, теоретичні основи електротехніки, системи керування електроприводом, моделювання електромеханічних систем. З викладачів хотілося б виділити Наталью Валентиновну Камозіну, Володимира Олександровича Єсауленко, Артема Анатолійовича Мельника, В'ячеслава Миколайовича Хоменко, Владислава Володимировича Божко, Ольгу Івановну Толочко, Павла Івановича Розкаряку, Андрія Миколайовича Мінтуса, Гліба Станіславовича Чекавського.

Навчаючись в університеті, я брав участь в олімпіаді з французької мови (2 місце), у Всеукраїнській олімпіаді з електромеханіки (2 командне місце). Не забував я і про туризм — за цей час зійшов на східну вершину Ельбрусу (до цього був на західній), брав участь у ряді походів по Карпатах, Криму, в тому числі взимку.

Здавши бакалаврський іспит на п'ять, я без проблем поступив у магістратуру з метою отримання нових знань та розширення свого кругозору. Вибрати тему магістерської роботи “Розробка засобів реєстрації динамічних перехідних процесів в системах електропривода” мені допоміг мій науковий керівник Чекавський Г.С. Робота носить більш практичний характер, ніж теоретичний. Розроблені засоби можна буде застосовувати для дослідження перехідних процесів як у приводах постійного, так і змінного струму.

Плани на майбутнє

У найближчому майбутньому я планую:

• завершити і захистити магістерську роботу
• знайти цікаву роботу з гідною заробітною платою
• побувати в горах, на яких ще не бував
• займатися самоосвітою, будь-то вивчення мов, літератури, фотографії або різьблення по дереву

У більш віддаленому майбутньому:

• виконати попередні пункти
• створити сім'ю
• поставити собі нові цілі і успішно їх досягти!