Автобіографія

Дитинство

Я, Скрипник Демид Вікторович, народився 17 травня 1988 року в селищі Гродівка. Все дитинство провів у дитячому садку, де навчився читати й рахувати. Дуже любив рахувати й вивчати англійський алфавіт і деякі слова. Першою книгою, як і у всіх дітей був звичайно буквар. Найбільше в дитячому садку дуже не любив спати й весь час тягнуло на пригоди. В старших групах після дня проведеного в дитячому саду любив гуляти зі своїми друзями в різні ігри.

Шкільні роки

1 вересня 1995 року пішов до перший клас на базі дитячого саду, а в 1996 році пішов у Гродівську ЗШ № 1. Ці роки найбільше запам'яталися в моєму житті. Самою запам'ятовуючою людиною з першого по четвертий клас був мій перший учитель, друга мама у великій родині, Ковтун Наталя Олександрівна. З першого класу брав активну участь у різних шкільних конкурсах, святах і т. п. Протягом кількох років захоплювався фізикою, англійською мовою, і геометрією. У 11 класі брав участь у районних олімпіадах з інформатики та англійської мови. Більше часу приділяв біології й думав, що моя майбутня професія буде пов'язана саме з цим предметом.

На перервах і на уроках фізкультури в старших класах любив з однокласниками грати у футбол. На протязі останіх трьох років в школі, влаштовували шкільні змагання з футболу та змагання між іншими школами. Розігрували багато призів, також були нагороди «кращий гравець», «кращий голкіпер», «кращий клас» і т. п. Захоплення у футболом призвело до того, що навіть взимку грали, самі розчищали футбольне поле від снігу і тримали його в такому стані, що б менше можна було отримати травм.

З появою нових технологій і персонального комп'ютера, мені хотілося більше дізнатися про комп'ютер і його можливості, а біологія й майбутня професія йшла на другий план. Я вирішив, що моя нова професія - програміст. З 11 класу я їздив на підготовчі курси абітурієнтів у Донецький національний технічний університет (ДонНТУ), який і став моїм другим будинком.

Університет

У 2006 році за результатами рейтингів, я вступив до ДонНТУ на спеціальність системне програмування. Перший курс в університеті видався важким, незрівнянним зі школою. Самим важким предметом в той час для мене була фізика, яку вела Шевченко Людмила Василівна. У другому семестрі вперше познайомився з «залізом», проектування операційного автомата, це був перший крок до розуміння як влаштован комп'ютер.

Другий курс у мене асоціюється з недосипанням, чашкою кави і з курсовими з програмування, емулятором ЕОМ і драйвером консолі. Емулятор, програмував на Delphi, це була перша курсова робота з графічною підтримкою. На третьому курсі з одногрупником почали працювати з мікроконтролерами. Це і була тема для кафедральної практики, керівником якої був Краснокутський В. О. Насамперед керівник порадив зробити програматор на базі мікроконтролера Atmega і підключити до нього тривіальну схему з діодами, які спалахували в залежності від написаної програми на мікроконтролері. З великим зусиллям і працею, самі розводили і труїли плати для програматора, після декількох зіпсованих плат і обпалених пальців, програматор ожив. Це була перша інженерна практика.

На п'ятому курсі мені й моєму одногрупнику Чумаку О. Ю. запропонували прийняти участь у розробці пристроїв захисту електродвигунів. Протягом трьох місяців були розроблені і налагоджені пристрою, була розроблена програма реального часу, яка могла працювати з АЗД (апарат захисту двигуна), але не застосовувалася. Ця програма була впроваджена в курсовий проект «Системи реального часу». Хотілося продовжити розвиток пристроїв захисту електродвигунів і зробити їх більш універсальними. У магістерській роботі моя мета полягає в тому, що б АЗД працював в розподіленій автоматизованій системі.

Багато часу приділяю вивченню JavaSE і JavaEE, вивчаючи цю мову переді мною, розкрилися великі можливості в проектуванні і програмуванні додатків, познайомився з WEB проектуванням, з технологіями JSF, Hibernate, Facelets, JSP, Servlets.

Плани на майбутнє

У майбутньому хотілося отримати хороший досвід у розробці та проектуванні корпоративних додатків в хорошій і перспективній компанії. Хотілося сказати, що університет дав мені багато знань, а найголовніше, що мене навчили «вчиться» і підходити правильно до вивчення. І тепер можна сміливо ступати на наступний сходинку в житті і досягати великих успіхів.