Біографія
Дитинство
Я, Турута Ганна Миколаївна, народилася 5 вересня 1990 року в м. Константиновка Донецької області. Моя мама – Турута Валентина Іванівна, працює в ОШ № 51 м. Донецька лаборантом. Тато – Турута Микола Іванович, ведучий инженер-конструктор Донецького інституту “Южднепрогаз”.
У мене є брат Локтионов Віталій Євгенійович і сестра Матюшкова Наталія Євгеніївна. Вони старше мене майже на 20 років, але ця різниця у віці жодним чином не вплинула на наші стосунки.
Моя сестричка і мама – це мої кращі подруги, з ними я завжди ділилася своїми спочатку дитячими, а пізніше і дорослими переживаннями, і завжди отримувала дійсно щирі і потрібні поради. Мій брат, це приклад того, до чого я хотіла б прагнути. Він сам, покладаючись тільки на себе і свій розум відкрив свою власну справу.
Тата я дуже добре пам’ятаю, хоча його і не стало, коли мені виповнилося 7 років. Хоч я була і маленькою, але і досі зберігаю в пам’яті усю його любов і турботу до мене. Я дуже на нього схожа – його звички, жести, навіть таланти. І пішла я теж по його стопах – так само як і він, освоюю професію інженера.
У дитячий садок я не ходила, моїм вихованням займалася моя мама. Саме завдяки їй я дуже рано навчилася читати і писати. Я дуже добре пам’ятаю, як саме вона мене учила – всілякі розвиваючі ігри, постійне читання цікавих книжок. У неї є великий талант – знаходити спільну мову з дітьми, зацікавлювати їх, як ніхто інший, напевно саме тому вона і працює в школі.
З дитинства мама прищепила мені любов до читання. Я дійсно люблю читати, причому настільки, що багато вподобаних книг, я перечитую по декілька разів. У мої переваги входять як класика, так і сучасна література. Я постійно щось читаю – це моє найбільше захоплення. Колись я почула цікаву фразу і повною мірою з нею згодна: “Читач проживає тисячу життів, перш ніж помре. Людина, яка ніколи не читає, переживає тільки одне... ”.
У дитинстві я була дуже і дуже енергійною дитиною, вічним непосидьком. Про мої витівки досі усі розповідають молодшим і жартома говорять, що мене по цій частині ще ніхто не перевершив. Але поступово, починаючи з п’яти до семи років, я змінилася і перед школою стала усидливою, спокійною, урівноваженою і дуже відповідальною. Досі пам’ятаю, як рахувала дні до початку першого навчального року у своєму житті.
Школа
У 1997 році я пішла в перший клас школи № 51 Куйбишевського району м. Донецька. У школу я йшла вже уміючи читати і писати, тому навчання мені давалося легко. Моєю першою вчителькою була Калиновська Еля Віталіївна.
Я дуже вдячна своїй класній керівниці в старших класах – Івлевій Лідії Костянтинівні. Це дуже добра, справедлива, інтелігентна, розумна людина і талановитий викладач.
Також хочу виразити велику вдячність Бузовій Тетяні Миколаївні, своєму викладачеві з математики. Саме про неї можна сказати, що це викладач, який просто обожнює своїй предмет. Завдяки їй я сильно полюбила математику і займалася їй не лише у рамках шкільної програми, а і активно займалася самоосвітою.
Вчилася я дуже відповідально і старанно, щороку закінчувала навчання на відмінно. І лише в 10-му класі, із-за одного предмета, не була відмінницею. Упродовж усього навчання я часто брала участь в шкільних і районних олімпіадах по математиці, фізиці, хімії, російський, український мовах і праці. Але цікавилася я не лише навчанням. Я займалася танцями і аеробікою, активно брала участь в громадському житті школи – в концертах, змаганнях, шкільних спектаклях.
Починаючи з 11 класу, я почала серйозно готуватися до вступних іспитів у вищі учбові заклади. Мої вихідні з ранку були зайняті додатковими заняттями з української мови і математики, а вечорами я ходила на підготовчі курси в Донецький інститут залізничного транспорту.
Тому що я люблю математику, то і професію вирішила вибрати технічну. Поступала я в три вищі учбові заклади: в один інститут – Донецький інститут залізничного транспорту(ДонІЖТ) і два університети – Донецький національний технічний університет(ДонНТУ) і Донецький національний університет(ДонНУ).
І поступила я в усі три вузи на бюджет. Причому, в ДонІЖТ конкурс на спеціальність, на яку я поступала, був сімнадцять чоловік на бюджетне місце. У тому ж ДонІЖТ вступний екзамен з математики я склала на 11 балів. З усіх абітурієнтів, що вступають до цього вузу, такий результат був тільки ще у однієї людини – це говорить про те, що все ж я не даремно стільки сил і часу витратила на підготовку до вступу.
Поступити то я поступила, але треба було вибирати в якому ж вузі залишитися вчитися. Все вирішилося само собою – в ДонІЖТ я ходила на курси, там у мене вже було багато друзів і начебто все йшло до того, що там я і залишуся, хоча в душі були якісь сумніви. Але коли я прийшла на практику в ДонНТУ, усі сумніви розвіялися і я відразу внутрішньо відчула, що хочу саме тут вчитися, і ніде більше.
Університет
У 2007 році, успішно пройшовши вступні іспити в ДонНТУ, я поступила на спеціальність “Автоматизоване управління технологічними процесами” (АУП) факультету “Комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики” (КИТА). Мені дуже подобається моя спеціальність, наш факультет і наша кафедра.
У університеті у мене з’явилося дуже багато друзів, по яких я дуже нудьгуватиму після закінчення навчання. І сподіваюся наші дружні стосунки з часом не зникнуть і ми будемо і далі їх підтримувати.
Навчання в університеті було іноді легким, а іноді і важким. Особливо перший курс – адже університет і школа, це абсолютно різні речі, школа – це дитинство, а університет – це перший крок в доросле життя зі своїми проблемами і труднощами, з іншим навантаженням і іншими вимогами. Не вірте тим, хто говорить, що важко тільки на першому курсі, а потім легше вчитиметься – це не так, адже зрозуміло, що далі програма все складніша і складніша – буде не легко, а просто з часом починаєш втягуватися, вчитися так розподіляти свій час, щоб все устигати і тоді час залишається не лише на навчання, а і на інші радощі студентського життя, яких дуже і дуже багато.
Мій середній бал – 4,95. За весь час навчання на бакалавраті у мене були лише дві четвірки в одному семестрі – саме в цей семестр я і не отримувала підвищену стипендію. Усі інші семестри у мене була підвищена стипендія – давалася вона мені нелегко, ціною великих зусиль і старань. Декілька семестрів я навіть отримувала стипендію імені В.В. Пака.
Вже з першого курсу я почала брати участь в конференціях. Це були конференції вищих учбових закладів як України, так і Росії. Проводилися вони в таких містах як – Донецьк, Севастополь, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Москва, Сочі, Тольятті.
Участь в конференціях:
1. Міжнародна науково-технічна конференція студентів, аспірантів і молодих учених “Прогресивні напрями розвитку машино-приборостроительных галузей і транспорту” (СевНТУ, м. Севастополь)
2. XXIII наукова конференція країн СНД “Дисперсні системи” (Одеський національний університет їм. И.И. Мечникова, м.Одесса)
3. XI міжнародна науково-практична конференція “Фундаментальні і прикладні проблеми приладобудування, інформатики і економіки” (Сочинський державний університет туризму і курортної справи, м. Сочі, Росія)
4. VIII міжнародна міждисциплінарна науково-практична школа-конференція “Сучасні проблеми гуманізації і гармонізації управління” (м. Харків)
5. IX міжнародна міждисциплінарна науково-практична школа-конференція “Сучасні проблеми науки і освіти” (м. Харків)
6. Міжнародна науково-освітня конференція “Наука у внз: математика, фізика, інформатика” (РУДН, м. Москва, Росія)
7. IV Міжнародна наукова конференція “Математика. Освіта. Культура” (ТГУ, м. Тольятті, Росія)
8. XI міжнародна науково-технічна конференція аспірантів і студентів “Автоматизація технологічних об'єктів і процесів. Пошук молодих” (ДонНТУ, м. Донецьк)
І майже на кожну з цих конференцій наша команда їздила разом з Казаковою Оленою Іванівною, там ми незмінно займали призові місця. Окрім наукової роботи, під час конференцій ми устигали ходити на екскурсії, знайомитися з пам'ятками міста і цікавими людьми. Таким чином поєднувати наукову діяльність з приємним проведенням часу.
Науковим керівником моєї магістерської роботи я вибрала доцента кафедри “Гірська електротехніка і автоматика імені Р.М Лейбова” (ГЕА) Гавриленко Бориса Володимировича. Разом з Борисом Володимировичем, ми вибрали тему моєї роботи, якою є “Дослідження і розробка системи автоматичного контролю, діагности і управління аерогазовим станом підготовчої ділянки”. Тому що ця проблема дуже актуальна і вимагає рішення.
Плани на майбутнє
Після закінчення навчання і захисту магістерської роботи я хочу отримати другу вищу освіту, знайти перспективну роботу з можливістю подальшого професійного зростання, а також створити міцну сім’ю.
Дуже хочу відвідати інші країни світу, доторкнутися до їх культури, а також вивчити інші мови.
Надалі хочу не зупинятися на досягнутому, а постійно самоудосконалюватися і розвиватися як особа і як кваліфікований працівник.