Робота:

Для тих хто шукає... українською:

російскою:

англійскою:

... а може файли:

Мені напевно сильно пощастило при народженні, і тому тепер я не можу назвати себе улюбленцем долі! Все тому, що я народився 1 травня - саме велике на той час свято після Нового Року! Сталося це в 1979-м на березі Могутнього Дніпра у Дніпропетровську. Відтоді вся Велика Русь святкує мій день народження разом зі мною. Вулиці прикрашають транспорантами та надувними кулями. Народ гуляє, веселиться, відпочиває, радіє весні...

До шкільного віку я підійшов у Донецьку, до якого вже звик і вважав, що не знаю іншого рідного міста. З почуттям власного достоїнства та упевненістю у власних силах я відправився в Середню Школу 37.

Це була нова, сучасна школа з чистими світлими класами, просторими коридорами, величезним холом та внутрішнім двором. Там було все - велика спортивна зала, басейн, актова зала, підземний комплекс - такий, що призначався для початкової військової підготовки з тиром, тренажерами, спарінговими кімнатами!!! Що ще треба молодому бійцю, що рвався у життя!?

У молодших класах викладали молоді учительки. Вони прийшли в школу разом з нами. Тільки з ВУЗов - зовсім зелененькі. Нам всім дуже пощастило! Вони взялися за нас з материнською ласкою. Ми були щасливі та безтурботні! У нас все виходило, нас практично за все нагороджували усмішкою та хорошими оцінками. До п'ятого класу більшість з нас були відмінниками.

Тут і перші успіхи в математиці... Відразу стало ясно, що душа лежить більше до точних наук, а не до російської мови. :) Однак мені завжди доставляло велике задоволення участь в різних літературних та розважальних вечорах. Мене завжди доводилося вчителям примушувати. Чомусь вони ставили мене на головні ролі і щоб зіграти їх добре та правильно доводилося "потіти". Зате граючи я отримував величезну насолоду, як тепер зрозумів - від "духовної віртуальності"! Те почуття, що в душі я можу... і вже набагато краще ніж у реальному житті і зараз зі мною. Надалі це приведе до реалізації цих почуттів і можливостей у віртуальному середовищі - Інтернет. (особливо чати)

Старші класи - ось він початок серьозного життя! Тут вже все було набагато серйозніше. Вчителя старшого відділення були всі старшого покоління, як превило, осілі військовослужбовці. Вони точно знали чого хочуть, чого вимагати і як заохочувати або карати. Пішла діффіренціація... Я зайнявся поглиблено математикою, фізикою, дуже заохочувала хімія.

Вдома займався вивченням програмування самостійно. У 9-м класі у мене з'явився перший комп'ютер, на якому я успішно проходив своє навчання. Смішно зараз про це, але вже в тому ж 9-му класі я десь у друга знайшов якісь незрозумілі записи кодів мікропроцесора 8080, повністю переписав їх і намагався програмувати. Після довгих проб і помилок щось стало виходити і тільки в Інституті я взнав, що це Асемблер...: )))

З 10-го класу у нас почали викладати інформатику. Предмет виявився абсолютно не цікавий, так як доводилося давати консультації вчителю. За це у мене звичайно було по інформатиці відмінно і я міг не відвідувати заняття.

У старших класах характерний романтизм, я не став виключенням. Читав і писав вірші, мріяв про майбутнє. Час тотального захоплення фантастичними романами та музикою. Музикою різноманітною - від джазу до року. У цей час я з моїм другом-однодумцем постійно проводили диско-вечори в школі повністю своїми силами.

У 11-м класі замаячило неясне майбутнє. До самої останньої хвилини ніхто з нас так і не усвідомив всього, що з нами відбувається. Стало питання що робити далі, куди йти? Всі намагалися поступати по знайомству або куди простіше. Я ясно не представляв куди хочу попасти. Але наша класна вчителька на одному з вечорів вимовила наступну фразу, яку я тепер не забуду ніколи - "навіть ВТ - це той факультет на який міг би поступити будь-який наш відмінник!". Я не був відмінником, і напевно це мене зачепило. Я знав побільш, ніж деякі з наших відмінників. Оцінка для мене досі не має значення. І все було вирішене! Батьки пропонували мені змінити своє рішення. Чи піти на гірський, може на металурга? Ні! Я твердо вирішив - ВТ. Місяць позаймавшись з репититором, сходивши на всі рейтинги я готовий був до головного - вступні екзамени. І я здав, здав з кращим можливим результатом всі вступні екзамени - це було просто, простіше ніж я очикував. ..: )))

Студентство - це було нове почуття, зовсім інша ідеологія, інший дух. Я був радий, що не скрутив з наміченого шляху. Вчився непогано, хоч не все подобалося. У нашої системи освіти чим далі тим більше серйозних провалів. Але я встиг...

Якщо говорити відверто, то нічого серйозного під час навчання не робилося. Все писалося, все робилося і здавалося. Все по програмі. Як і раніше, оцінка для мене не була важлива. Тримаючись в діапазоні від 4 до 4.5 бала я здавав на відмінно все те чим не займався взагалі і на 3 все те чим я займався поглиблено... Щоб зробити щось дійсно варте недостатньо 3-х місяців, а коли захоплює забуваєш про час.

З 4-го курсу почав працювати в повну робочу зміну. Був майстром по ремонту ризографів. Отримав багато позитивного досвіду, за що вдячний своїм роботодавцям. Однак проробивши рік, зрозумів що песпективы немає і необхідно шукати щось інше.

Зараз працюю у великому (60 машин) комп'ютерному клубі СісАдміном. Перспективи немає й тепер, але за спеціальносттю. Так само паралельно з цим, тримаю невеликий свій клуб (8 машин), в якому маю можливість відпрацьовувати свої знання.

У інституті все підходить до кінця. Вибрана тема магістерської роботи. Потроху пишеться. Про конкретні результати говорити поки не доводиться, але робота йде.

Я вважаю, що закінчення Університету розв'яже мені руки. Я зможу займатися тим що мені подобається, а не тим що мені нав'язують в учбовому процесі. Але з іншого боку в нашій системі нелегко знайти гідну дорогу. На жаль це показала практика моєї роботи. Є тільки один нормальний вихід із цього становища - це взяти все в свої руки! Сподіваюся у мене це вийде...