Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб”єктами фінансових відносин. Ці потоки - їх характер і форми, спрямованість і обсяги - виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов”язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженності їх відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.
Характеристика фінансових відносин пов”язана з виділенням їх об”єктів і суб”єктів. Об”єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП.
За умов, коли об”єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним “проїданням” ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвіповідальною фінансовою політикою. Нормальна фінансова ситуація – основним об”єктом фінансових відносин є ВВП; національне багатство – тільки в частині зайвих ресурсів. Кризова фінансова ситуація – ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство.
Суб”єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці – за правом виробників ВВП, держава – за правом керуючої структури суспільства, чи як власник-підприємець.
Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечені права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.
Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об”єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій.
Оскільки об”єкт фінансових відносин один, а суб”єктів троє, то ці відносини носять яскраво виражений протиречивий характер. Кожний суб”єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб”єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб”єктів.
Треба також дати визначення і такій категорії як організаційна структура.Організаційна структура фінансової системи – сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об”єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену в світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб”єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.
В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльність в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.
Фінанси: стаття,19 лют.2003р.[referats.cherkassy.org/viewpage203.html]
Фінансовий стан підприємства - це міра забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їхнього розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності і своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми обов'язками, тобто це здатність підприємства фінансувати свою діяльність.
Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їхнього розміщення й ефективністю використання, фінансовими взаєминами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Так, у результаті недовиконання плану по виробництву і реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виторгу і суми прибутку і як наслідок - погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.
Раціональна фінансова діяльність сприяє реалізації основного принципу господарської діяльності - самостійності підприємства. Він припускає, що вкладені ресурси окупаються прибутком. Потреби у власних фінансових ресурсах для формування й ефективного використання всіх господарських засобів, розширення виробництва і поліпшення соціально-культурної сфери підприємства повинні задовольнятися в першу чергу за рахунок грошових надходжень від власної діяльності і реалізації продукції, робіт, послуг і товарів.
Однак у процесі господарської діяльності використовуються не тільки власні засоби підприємства, але і позикові засоби у виді кредитів банку і з інших джерел. Обов'язковою умовою при цьому є своєчасне їхнє повернення за рахунок власних нагромаджень.
Стійке фінансове положення у свою чергу впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності спрямована на забезпечення планомірного надходження і витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу і найбільш ефективного його використання.
Під загальною стійкістю підприємства можна розуміти такий його стан, коли підприємство стабільне, протягом досить тривалого періоду часу випускає і реалізує конкурентноздатну продукцію, дістає частий прибуток, достатній для виробничого і соціального розвитку підприємства, є ліквідним і платоспроможним.
Платоспроможність - це можливість підприємства розплачуватися за своїми обов'язками. Найкращий варіант, коли у підприємства завжди маються вільні кошти, достатні для погашення наявних зобов'язань. Але підприємство є платоспроможним і в тому випадку, коли вільних коштів у нього недостатньо чи вони зовсім відсутні, але підприємство здатне швидко реалізувати свої активи і розплатитися з кредиторами.
Оскільки одні види активів звертаються в гроші швидше, інші - повільніше, необхідно групувати активи підприємства по ступені їхньої ліквідності, тобто по можливості звертання в кошти.
Найважливішими для оцінки виробничої і фінансової діяльності підприємства є фінансові результати, що характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного відтворення, рішення проблем соціальних і матеріальних потреб трудових колективів. За рахунок прибутку виконується також частина зобов'язань підприємства перед бюджетом, банками й іншими підприємствами й організаціями.
Прибуток - це грошове вираження основної частини грошових нагромаджень, створюваних підприємствами будь-якої форми власності.
Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства являє собою різниця між виторгом (після сплати податку на додаткову вартість, акцизного податку й інших відрахувань з виторгу в бюджетні і небюджетні фонди) і повною собівартістю реалізованої продукції.
Для досягнення і підтримки фінансової стійкості підприємства важлива не тільки абсолютна величина прибутку, але і її рівень щодо вкладеного капіталу чи витрат підприємства, тобто рентабельність. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності, окупність витрат і т.д. Вони більш повно, чим прибуток, характеризують остаточні результати господарювання, тому що їхня величина показує співвідношення ефекту з наявними чи використаними ресурсами.
На практиці використовуються два варіанти виміру норми рентабельності. По-перше, це відношення прибутку до поточних витрат - витратам підприємства чи до авансованих вкладень (основним виробничим фондам і оборотним коштам).
На величину рентабельності впливають три основних фактори: приріст прибутку, рівень використання основного капіталу і нормованих оборотних коштів. Прибуток же може зрости в результаті збільшення обсягу виробництва продукції, підвищення питомої ваги виробів з більш високою рентабельністю, зниження собівартості продукції, росту оптових цін, при підвищенні якості продукції, що випускається.
Фінансовий стан підприємства залежить від багатьох факторів, який можна класифікувати як залежні (внутрішні) і не залежні (зовнішні) від діяльності самого підприємства. Зовнішні фактори залежать в основному від проведеної економічної політики держави: фінансово-кредитної, податкової, амортизаційної, протекціоністської і зовнішньоекономічний, котра в остаточному підсумку створює сприятливі чи погані економічні умови господарювання.
До внутрішніх факторів можна в першу чергу віднести здатність керівників підприємства і його менеджерів ефективно керувати підприємством з метою досягнення раціонального використання всіх ресурсів, випуску конкурентноздатної продукції і на цій основі стійкого фінансового стану підприємства.
За результатами проведеного аналізу фінансово - господарської діяльності на 31.12.01 р. ВАТ "Донецькгірмаш" відчуває трудносщі, тому що значна частина поточних активів імобілізована в запасах, що призвело до росту кредиторської заборгованості, а також значному її перевишенні над дебіторською, що в свю чергу свідчить про залежність від кредиторів.