Диссертация

Зміст

РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КЕРУВАННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА.

Фінансовий стан підприємства є найважливішою характеристикою його ділової активності і надійності. Воно визначає конкурентноздатність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, є гарантом ефективної діяльності, як самого підприємства, так і його партнерів.

Важко переоцінити роль грамотного керування фінансами для сучасного підприємства будь-якої форми власності. Уміле розпорядження активами і пасивами, оперативне маневрування вільними ресурсами, своєчасне стягнення боргів є запорукою виживання підприємства в нинішніх нелегких умовах.

Фінансовий менеджмент чи механізм підприємства - це система керування рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, що виникають між суб'єктами, що хазяйнують, у процесі руху фінансових ресурсів через фінансові важелі за допомогою фінансових методів. Діяльність, зв'язана з керуванням капіталом, реалізує сукупність функцій фінансового менеджменту:

-відтворювальної;

-розподільної;

-контрольної

Відтворювальна функція складається в обслуговуванні грошовими ресурсами кругообігу основного й оборотного капіталу в процесі комерційної діяльності підприємства на основі формування і використання грошових доходів і нагромаджень. При цьому повинний дотримуватися принцип: усі витрати повинні бути покриті власними доходами. Оптимізація джерел коштів - одна з головних задач керування фінансами підприємств, оскільки при надлишку засобів знижується ефективність використання, а при недоліку виникають фінансові труднощі, що можуть привести до серйозних наслідків. Крім того, оптимізація джерел коштів - один зі шляхів одержання найвищого фінансового результату.

Розподільна функція фінансів підприємств тісно зв'язана з відтворювальною. Виторг, що розподіляється, від реалізації продукції частково направляється на відшкодування витрат підприємства (спожиті засоби виробництва і заробітна плата), а інша частина її представляє прибуток. Прибуток розподіляється між підприємством і бюджетом. Фінансовий механізм цих відносин включає: залежність заробітної плати від корисності виробленої продукції і надходження платежів за неї; обґрунтований розподіл прибутку між підприємством, торгівлею і банками, при якому велика частина повинна діставатися виробнику; обґрунтованість відрахувань на нагромадження (розвиток виробництва) і споживання; достатність засобів на соціальні нестатки, на науково-дослідні роботи, на підготовку кадрів і інші мети.

Контрольна функція - це фінансовий контроль за виробничо-господарською діяльністю підприємства. Фінансовий контроль дозволяє не тільки виявити непродуктивне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, але і знайти резерви підвищення ефективності виробництва, попередити можливі втрати і непродуктивні витрати. Фінанси підприємства мають визначену організацію, до принципів якої відносяться:

1. Тверда централізація фінансових ресурсів, що забезпечує фірмі швидку маневреність фінансовими ресурсами, їхню концентрацію на основних напрямках виробничо-господарської діяльності.

2. Фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження коштів підприємства й основних напрямків їхньої витрати.

3. Формування великих фінансових резервів, що забезпечують усталену роботу підприємства в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури.

4. Безумовне виконання фінансових зобов'язань перед партнерами. Ці принципи втілюються у фінансовій стратегії підприємства, що розробляється і реалізується фінансовим менеджером. Фінансовий менеджер повинний орієнтуватися на досягнення цільових настанов, що коштують перед усією компанією.

Самооплатність - здатність підприємства покривати свої видатки (витрати) результатами виробництва, забезпечуючи тим самим повторюваність виробництва в незмінних масштабах. У процесі досягнення самооплатності зважуються дві найважливіші для підприємства проблеми:

1. Боротьба зі збитковістю. Якщо підприємство хронічно зазнає збитків, то потрібно комплекс заходів для фінансового оздоровлення (санації) підприємства. Цей комплекс включає:

- відновлення продукції, що випускається, (аж до перепрофілювання);

- реалізацію невикористаних матеріалів, невстановленого і невикористовуваного устаткування;

- модернізацію виробництва;

- інтенсифікацію праці працівників і завантаження устаткування;

- упровадження прогресивних форм організації праці.

2. Підвищення прибутковості. Підприємство не тільки повинне покривати свої видатки доходами, але і бути рентабельним, тобто діставати прибуток.

Існують різні шляхи підвищення прибутковості підприємства:

- маркетингові шляхи, зв'язані з коректуванням стратегії і тактики;

- підвищення якості витоку прибутку;

- точне і своєчасне виконання договорів по постачанню продукції.

Самооплатність - це невід'ємний момент самофінансування.

Самофінансування - здатність підприємства з зароблених засобів не тільки відшкодовувати виробничі витрати, але і фінансувати розширення виробництва, рішення соціальних задач. Самофінансування здійснюється за рахунок прибутку й амортизації. Однак у процесі нагромадження обсяг прибутку піддається зменшенню за рахунок податків і різних платежів із прибутку. У кінцевому рахунку, залишається нерозподілений прибуток. З нерозподіленого прибутку й амортизації формуються основні джерела самофінансування підприємства.

Однак фінансування може здійснюватися і шляхом залучення засобів ринку позичкових капіталів, до яких відносяться: кредит банку, випуск цінних паперів (акції й облігації). В умовах ринкової економіки фінансовий менеджер стає однією з ключових фігур у компанії. Він відповідальний за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності вибору того чи іншого способу їхнього рішення й іноді за ухвалення остаточного рішення на вибір найбільш прийнятного варіанта дій. Також фінансовий менеджер здійснює оперативну фінансову діяльність.

Напрямку, форми і методи оперативної фінансової роботи націлені на ефективне керування фінансовими потоками, забезпечення коштами господарсько-фінансової діяльності підприємства, раціональне використання власного і притягнутого капіталу, зниження витрат на виробництво і ріст його рентабельності, одержання максимального прибутку, формування цільових грошових фондів підприємства, виконання їм зобов'язань перед державою по платежах у централізовані фонди фінансових ресурсів.

Найбільш велику частину операцій фінансового менеджменту складає керування оборотними активами (запаси, кошти і дебіторська заборгованість).

Головним у керуванні запасами є забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції при мінімізації поточних витрат по обслуговуванню запасів. Ефективне керування запасами дозволяє знизити тривалість виробничого і всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їхнє збереження, визволити з поточного господарського обороту частина фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок розробки і реалізації спеціальної фінансової політики керування запасами, що полягає в оптимізації загального розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат по їхньому обслуговуванню і забезпеченні ефективного контролю за їхнім рухом.

Важливим також є керування грошовими активами. Розмір залишку коштів, яким оперує підприємство в процесі господарської діяльності, визначає рівень його абсолютної платоспроможності, впливає на тривалість операційного циклу, а також характеризує у визначеній мері його інвестиційні можливості. Наявні кошти - майно, що має абсолютну цінність, тому що вони найбільш мобільні. Мистецтво фінансового керування полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну торбу засобів, а іншу частину, що може знадобитися для поточної оперативної діяльності - активах, що швидко реалізуються. Політика керування грошовими активами полягає в оптимізації сукупного розміру їхнього залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності й ефективного використання в процесі збереження.

Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується значним уповільненням платіжного обороту, що викликає ріст дебіторської заборгованості на підприємствах. Тому важливою задачею фінансового менеджменту є ефективне керування дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Постійного керування вимагають і сформовані на первісному етапі діяльності підприємства внеоборотні активи. Ціль менеджменту активів у цій області відносно прості - оптимізувати загальний обсяг і склад основних засобів, забезпечити своєчасне їхнє відновлення і підвищення ефективності використання.

Потреби у власних фінансових ресурсах для формування й ефективного використання всіх господарських засобів, розширення виробництва і поліпшення соціально-культурної сфери підприємства повинні задовольнятися в першу чергу за рахунок грошових надходжень від власної діяльності.

Однак у процесі господарської діяльності використовуються не тільки власні засоби підприємства, але і позикові засоби у виді кредитів банку і з інших джерел. Обов'язковою умовою при цьому є своєчасне їхнє повернення за рахунок власних нагромаджень.

При нераціональній організації фінансів навіть підприємство з високим рівнем самостійності може не забезпечити фінансування своєї господарської діяльності.

Джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства служать:

- бухгалтерський баланс (форма № 1);

- звіт про фінансові результати і їхнє використання (форма № 2);

- дані аналітичного обліку про склад і рух засобів і джерел при проведенні внутрішнього аналізу;

- розшифровка дебіторської і кредиторської заборгованості;

- переписування по фінансових питаннях;

- звіт про наявність і рух основних фондів, амортизації (зносу) форма № 11-ОФ);

- звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг (форма № 5-з);

- звіт про працю (форма № 2-Т);

- матеріали перевірок;

- інша інформація.

При прийнятті управлінських рішень необхідно вирішувати наступні задачі:

Ш вивчення структури майна підприємства і джерел їхнього придбання;

Ш оцінка поточної і перспективної платоспроможності;

Ш визначення величини власних оборотних коштів. Їхнє співвідношення з короткостроковими зобов'язаннями;

Ш розрахунок ефективності використання оборотних коштів і числення рентабельності і факторів, її визначальних;

Ш розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Для оцінки стійкості фінансового стану підприємства використовується система показників, що характеризують зміни:

· структури капіталу підприємства по його розміщенню і джерелам утворення;

· ефективності й інтенсивності його використання;

· платоспроможності і кредитоспроможності підприємства;

· запасу його фінансової стійкості. Аналіз фінансового стану підприємства ґрунтується, головним чином, на відносних показниках, тому що абсолютні показники практично неможливо привести в порівнянний вид.

Стратегія економічної організації –це сукупність її головних цілей та осн- овних засобів досягнення даних цілей.Розробляти стратегічні дії підприємства –це значить визначати загальний напрямок її діяльності.Стратегія –це не просто функція часу,а також функція напрямку.Вона включає в себе сукупність глобальних ідей розвитку підприємства.Відповідальність за розробку стратегії несе керівництво економічної організації.Сучасний темп збільшення обсягу знань настільки великий,що стратегічне планування –єдиний способ прогнозування майбутній можливостей.Воно забезпечує керівними огранами країни можливості розробки плану на тирвалий період.Стратегічне планування є також основою для прийняття рішень.Знання того,що необхідно досягти в майбутнему допомагає уточнити найбільш доцільні шляхи дій.

Також треба звернути увагу на розгляді тактичних і стратегічних методах макроекономічного планування.Необхідно зразу відзначити,що одні і тіж рішення одному здаються стратегічними,іншому –тактични-ми.Різниця між тактичним і стратегічним плануванням має такі аспекти :

1.Стратегічне планування пов?язане з рішеннями,наслідки яких прояв-ляються пртягом тривалого часу та які важко відмітити або виправити.Як правило стартегічне планування пов?язане з довогстроковими періодами,а тактичне –з короткими.Слід відзначити,що в господарській діяльності доводиться користуватися двома цими методами.Вони доповнюють один одного,як два боки одієї медалі.

2.Стратегічне планування характеризується широтою розмаху,а тактичне –певною вузкістю,хоча широта та вузкість –поняття відносні.

3.Тактичне планування займається вибором засобів для виконання намічених цілей.Цілі звичайно задаються на вищому рівні управління.Старатегічне планування займається визначення цілей вибором засобів для їх реалізації.

Стратегічне планування –довгострокове,комплексне,зорієнтоване на кінцеві результати.Але для досягнення найбільшого успіху необхідне й тактичне,і стратегічне планування.

Своєрідність стратегічнго планування як ситеми управління визначає- ться його принципами,першим з яких є селективність при орієнтації на цілі глобального характеру.Поставивши питання про визначення гене- ральної мети діяльності,велика організація аналізує своє функціона-льне призначення в системі світового господарства й міжнародного розподілу праці незалежно від національних,регіональних кордонів. Другим важливим принципом стратегічного планування є багатоварі-антність планових розрахунків.Невідповідність між бажаною стратегічною метою та поточним станом організації визначається великою кількістю шляхів досягнення мети.Беручи до уваги фактори ризику та невизначенність розвитку зовнішнього середовища,вибрати єдину стратегію розвитку практично неможливо. Наступний принцин –комплексність розробки стратегії.Він визначає,що кожний альтернативний варіант передбачає аналіз усіх без винятку питань його фінансової,ресурсної й організаційної забезпеченностівизначення та погодження часових та кількісних параметрів.Виділення ресурсів для досягнення тільки конкретної цілі гарантує стабільність реалізації стратегії,хоча обмежує можливість маневрування.

Вищезгадані принципи створюють основу специфічної для плануваннясистеми ??портфельного планування?? ,яка використовується практично,коли з великої кількості альтернативних стратегій вибрана базова,а решта залишається в портфелі.

Розробка стратегії здійснюється по етапах,які включають усі необхідні елементи циклу прийняття управлінського рішення.Специфіка принципів стратегічного планування висуває на особливо важливе місце етап аналізу.Він включає :сукупність маркетингових досліджень –виявлення тенденцій розвитку ринків та їх сегментів,тестування,аналіз пробних продаж,визначення напрямків соціально-політичного та макроеко- номічного розвитку.

В умовах ринкових відносин,самостійності,відповідальності підприємств за результатами своєї діяльності виникає об?єктивна необхідність визначення тенденцій фінансового стану,орієнтації і фінансових можливостей та перспективної оцінки фінансового стану інших госпо-дарюючих суб?єктів.Підприємства зацікавлені в виробітки фінансової стратегії.Фінансова стратегія –це генеральний план дій по забезпече- нню підприємства грошовими засобами.Вона обхватує питання теорії та практики формування фінансів,їх планування,вирішує задачі,які забезпечують фінансову стабільність підприємства в ринкових умовах господаювання.Теорія фінансової стратегії досліджує об?єктивні закономірності ринкових умов господарювання,розробляє способи і форми виживання в нових умовах,підготовки та ведення фінансових операцій.

Фінансова стратегія підприємства включає в себе:

-аналіз фінансового стану;

-оптимізацію основних та оборотних засобів;

-розподіл прибутку.

Більш детальна інформація щодо складу фінансової стратегії наведена в додатку.

Фінансова стратегія підприємства згідно зі своєю стратегічною ціллю забезпечує :

-формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

-виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

-відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;?визначення головної загрози з боку конкурентів,правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішаль- ної переваги над конкурентами;

-створення та підготовка стратегічних резервів;

-ранжування та поетапне досягнення цілей;

Таким чином успіх фінансової стратегії підприємства гарантується при взаєморівновазі теорії і практики фінансової стратегії,при співпаданні стратегічних цілей з реальним економічним та фінансовим можливос- тям через жорстку централізовану фінансову стратегію.

Завданнями фінансової стратегії є:

*визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

*визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання,бюджетом,банками,тощо.

*фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності;

*вивчення економічних та фінансових можливостей ймовірних конкурентів,розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

*розробка способів виходу з кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.Фінансова стратегія діяльності підприємства: стаття, 21лют. 2003р.[referats.cherkassy.org/viewpage268.html]