Фоміна Олена Олексіївна

Біографія

Я народилася 29 березня 1982 року в місті Донецьку в родині робітників: папа – Фомін Олексій Олексійович, мама – Фоміна Зоя Михайлівна. Є ще одна людина, яка теж допомогала у моєму вихованні – мій старший брат Руслан.

Дитинство в мене було таки цікаве. У садок я не ходила – одержала домашнє виховання. Наша родина мешкала у своєму будинку і серед сусідських дітей були тільки хлопчиська, тому моїми улюбленими іграшками були машинки і пістолети. Тільки після переїзду в нову квартиру в мене з’явилося багато подруг, що нарешті розтлумачили мені, що таке ляльки.

Тому що я була досить кмітливою дитиною, то батьки віддали мене до школи № 125 у шість років. Вчилася я добре – одержала кілька похвальних аркушів та грамот. У школі в мене з’явилося багато нових інтересів і друзів, що і прищеплювали мені деякі з цих інтересів. Так одна моя подруга потягла мене разом знею на музичний кружок у ДК на ім. Горького (однієї було страшно!). Тепер у мене є музична освіта за класом акордеона і фортепіано. Також ходила у басейн, де мене навчили не боятися води. Тепер дуже добре плаваю. Часто відвідувала шкільну бібліотеку, так дуже полюбляю читати. Мене цій корисній спаві навчили ще в читири роки. Так я і провчилася задоволена усім до середини 8-го класу, поки в школі не завелися „добрі люди”, що розлили ртуть у кабінеті хіміі. Школу закрили на карантин. Усі почали розбігатися по різноманітним школам, і я також. Так я потрапила до школи № 124, яку закінчила в 1999 році. Після 9-го класу я намагалася поступити до коледжу при Донецькому Інституті Штучного Інтелекту, але... Так вийшло, що в школі я вивчала німецьку мову, а в коледж брали тільки з англійським (і де справедливість?). От отут-те я і задумалася над вивченням цієї чудової мови. Довелося попрацювати усе літо, але ціль коштувала витраченого часу. Мій репетитор, Ніна Олександрівна (величезне їй спасибі!), за три місяці дотягла мене до рівня 10-го класу, навіть хотіла, щоб я потрапила до Слов’янського інституту іноземних мов. Серед особливостей моєї школи було і те, що в 10-м і 11-м класах можно було вибирати предмети для вивчення. Я вибрала інженерно-технічний профіль (завжди тягло до техніки). Моїми осносними предметами стали: поглиблена математика, інформатика, фізика і, звичайно, англійська мова. Напевно саме на уроках інформатики я ближче познайомилася з компьютером. Гадаю саме в цей період я й усвідомила, що хочу йти в програмісти. У 11-му класі мій „рабочий тиждень” збільшився з 5-ти до 7-ми днів тому, що я стала відвідувати підготовчі курси в ДонНТУ (тоді ще ДонДТУ). Мої вихідні проходили під гаслом „Математика й інформатика назавжди”.

Зараз я не шкодую про свій вибір. Університет подарував мені багато щасливих спогадів. Усе таки студентський час – це кращий період у житті! Я познайомилася з новими людьми. Багато хто з них з різних міст, і навіть країн.

Я дуже вдячна усім викладачам, що навчали нас не тільки своїм предметам, але і давали багато корисних рад „як жити у цьому недосконалому світі”.

Я завжді полюбляла розглядати і програмно реалізовувати будь-які алгоритми і навіть намагалася складати нові, то як наукового керівника для свого проекту я вибрала професора кафедри ПМІ Барашко Анатолія Сергійовича. Тема випускної роботи звучить так: „Дослідження якості багатоканального сигнатурного аналізатора”.

У мене дуже багато захоплень, що не пов’язані з моєю професією. Дуже люблю читати детективну літературу (мрія дитинства – стати великим детективом). Захоплююся астрономією й астрологією. Остання дуже допомогає мені зрозуміти нових для мене людей, легше з ними надалі спілкуватися.

Я не знаю чим я буду займатися через десять чи двадцять років, ала сподіваюся, що моя праця буде пов’язана саме з програмуванням. Головне, щоб ця робота приносила задоволення.