«Психологія творчого мислення»

Актуальністю є те, що ми живемо в море продуктів людської творчості: відкриттів, винаходів, художніх творів і літературних текстів, технічних засобів і інформаційних систем, правових актів і моральних норм. Здатність до творчості, перетворенню природи, створенню нової, що не існувало дотепер реальності - може бути, головна особливість, що відрізняє людини від тварин. Філософи, мистецтвознавці, учені, письменники протягом сотень років намагалися розгадати таємницю людської творчості. Однак вона не розкрита й донині. Метою рішення цього питання є прагнення багатьох психологів, що давно займаються дослідженнями творчості й творчих здатностей, внести свій внесок у розуміння природи людини. Завданням учених-психологів, що займаються проблемою творчості, знайти відповіді на наступні питання: - у чому психологічні особливості творчого процесу, які його «механізми»? чи різняться люди за рівнем розвитку творчих здатностей? - від чого залежить розвиток творчих здатностей: від спадковості або від впливу середовища? - чи можна розвивати творчі здатності й з якого віку?

Психологія творчості

Можна привести характерні висловлення французького письменника Альфреда де Віньї: «Я свою книгу не роблю, а вона сама робиться. Вона зріє й росте в моїй голові, як великий плід»; великого поета й романіста Віктора Гюго: «Бог диктував а я писав»; Августина: «Я не сам думаю, але мої думки думають за мене»; генія епохи Відродження Мікеланджело: «Якщо мій важкий молот надає твердим скелям те один, те інший вид, те його надає руху не рука, що тримає його, направляє й керує їм: він діє під тиском сторонньої сили». Із провідною роллю несвідомого, домінуванням його над свідомістю в процесі творчого акту зв'язаний і ряд інших особливостей творчості; а частковості, ефект «безсилля волі» при натхненні. У момент творчості, мимовільної активності психіки, людина не здатна керувати потоком образів, довільно відтворювати образи й переживання. Художник неспроможний заповнити прогалини творчої фантазії. Образи зароджуються й зникають спонтанно, борються з первинним задумом художника (раціонально створеним планом добутку), більше яскраві й динамічні образи витісняють зі свідомості менш яскраві. Тобто свідомість стає пасивним екраном, на який людське несвідоме відображає себе. Творець завжди випробовує замішання при спробах пояснити причину, джерело своїх фантазій. Найпоширеніші «божественна» і «демонічна” версії атрибуції причини творчості. Причому художники й письменники приймали ці версії залежно від свого світогляду. Якщо Байрон думав, що в людині вселяється «демон», то Мікеланджело думав, що його рукою водить Бог: «Гарна картина наближається до Бога й зливається з ним». Наслідок цього є тенденція, спостережувана в багатьох авторів, - до відмови від авторства. Оскільки писав не я, а бог, диявол, дух, «внутрішній голос» (у П.И. Чайковського), те творець усвідомлює себе, як, наприклад, Моцарт, інструментом сторонньої сили: «Я отут не причому». Примітно те, що версія неособистісного джерела творчого акту проходить через простори, епохи й культури. І в наш час вона відроджується в думках великого Йосипа Бродського: «Поет, повторюю, є засіб існування мови. Пишучий вірш однак, пише його не тому, що він розраховує на посмертну славу, хоча часто й сподівається, що вірш його переживе, нехай ненадовго. Пишучий вірш пише його тому, що мова йому підказує або попросту диктує наступний рядок. Починаючи вірш, поет, як правило, не знає, чим воно скінчиться й часом виявляється дуже здивований тим, що вийшло, тому що часто виходить краще, ніж він припускав, часто думка заходить далі, ніж він розраховував. Це і є той момент, коли майбутнє мови втручається в сьогодення.. Пишучий вірш пише його насамперед тому, що віршування - колосальний прискорювач свідомості, мислення, світогляду. Випробувавши це прискорення один раз, людина вже не в змозі відмовитися від повторення цього досвіду, вона впадає в залежність від цього процесу, як упадають у залежність від наркотиків і алкоголю. Людина, що перебуває в подібній залежності від мови, я думаю, і називається поетом”. Це стан невиразності в якому перебуває поет, коли відсутнє відчуття особистої ініціативи й не відчувається особистої заслуги при створенні творчого продукту, у людину як би вселяється далекий дух, або йому вселяють думці, образи, почуття ззовні. Це переживання приводить до несподіваного ефекту: творець починає з байдужістю ставитися до своїх утворів або, більше того, з відразою. Виникає так звана посттворческая ситуація”. Автор відчужується від своєї праці. При виконанні ж доцільної діяльності, у тому числі - трудовий, є присутнім протилежний ефект, а саме - “ефект вкладеної діяльності”. Чим більше людина затратила зусиль на досягнення мети, виробництво продукту, тим більшу емоційну значимість цей продукт для нього здобуває. Оскільки активність несвідомого у творчому процесі сполучена з особливим станом свідомості, творчий акт часто відбувається в сні, у стані сп'яніння й під наркозом. Для того щоб зовнішніми засобами відтворити цей стан, багато хто прибігали до штучної стимуляції. Коли Ромен Ролан писав «Кола Брюньон», він пив вино; Шиллер тримав ноги в холодній воді; Байрон приймав лауданум; Прус нюхав міцні парфуми; Руссо стояв на сонце з непокритою головою; Мільтон і Пушкін любили писати переважно лежачи на софі або кушетці. Кофеманами були Бальзак, Бах, Шиллер; наркоманами - Эдгар По, Джон Леннон і Джим Моррисон. (Втім, історія світової рок-культури вся пов'язана із психотропними засобами.) Спонтанність, раптовість, незалежність творчого акту від зовнішніх причин - друга основна його ознака. Потреба у творчості виникає тоді, коли вона небажана або неможлива: свідомість як би провокує активність несвідомого. При цьому авторська активність усуває всяку можливість логічної думки й здатність до сприйняття навколишні. Багато авторів приймають свої образи за реальність. Творчий акт супроводжується порушенням і нервовою напруженістю. На частку розуму залишається тільки обробка, додання закінченої, соціально прийнятної форми продуктам творчості, відкидання зайвого й деталізація. Отже, спонтанність творчого акту, пасивність волі й измененность стану свідомості в момент натхнення, активність несвідомого говорять про особливі відносини свідомості й несвідомого. Свідомість пасивно й лише сприймає творчий продукт. Несвідоме активно породжує творчий продукт і представляє його свідомості. У вітчизняної психологія найбільш цілісну концепцію творчості як психічного процесу запропонував Яків Олександрович Пономарів. Критерієм творчого акту, по Пономареву, є уровневый перехід: потреба в новому знання складається на вищому свідомо-раціональному рівні творчої діяльності; засобу задоволення цієї потреби складаються на низьких структурних рівнях. Вони включаються в процес, що відбувається на вищому рівні, що приводить до виникнення нового способу взаємодії людини з миром і виникненню нового знання. Тим самим творчий продукт породжується інтуїцією й не може бути отриманий на основі логічного висновку. Основою успіху рішення творчих завдань, по Пономареву, є здатність діяти «у розумі». Зі здатністю до творчості зв'язані дві особистісних якості, а саме пізнавальна мотивація й чутливість людини до побічних утворень (думкам, образам, почуттям, зовнішнім продуктам), які виникають при розумовому процесі. Пономарів виділяє наступні акти творчого процесу: при постановці проблеми активне свідомість, потім на етапі рішення - активно несвідоме, а відбором і перевіркою правильності рішення (на третьому етапі) знову займається свідомість.

Продовження статті:

referat.rar