Факультет: Обчислювальної Техніки та Інформатики Кафедра: Електронних Обчислювальних Машин Специальність: Комп'ютерні системи та мережі Група: КС-07м   Тема магістерської работи: "Клієнтська частина системи керування Web контентом " Науковий керівник: доцент, декан ФОТІ Анопрієнко О. Я.

Програмування C++, Pascal. Адміністрування 1С:Предприятние. Системне адміністрування. WEB-індустрія (HTML, JavaScpipt, PHP, MYSQL) – розробка структури, дизайну, творче наповнення, програмная реалізація. Дизайнерські оболонки: Photoshop CS, Corel Draw. Autocad.
Захоплення: фотографія, Hi-Tech технології, дизайн, реклама, overclock, тестування продуктивності «заліза», аналіз ринку, кіно.
 

Прагну постійно удосконалювати себе, не маю шкідливих звичок. Вважаю, що при співбесіді на серйозну корпорацію потрібно насамперед обертати уваги не на знання, а як раз на особисті якості. Знання, звичайно, дуже важливі, але їх можна добути скільки завгодно. А головне, щоб людина була чесною, відповідальною, працелюбною, легко входила у колектив і жила своєю справою. Адже тільки довіряючи і сподіваючись можна покласти серйозну справу на співробітника.

Біографія
        
Я, Хвіщук Максим Валерійович, народився 26 грудня 1985 року, у місті Донецьку.
        
                                     

Цей відрізок життя вийшов досить цікавим, хоча повністю я його і не пам'ятаю. Коли був ще зовсім маленьким, батько вчив мене читати... а точніше сказати вимовляти букви по малюнках ялиночок і ведмедів:) Я не вірив, що особливо що-небудь вийде, але... вийшло. У результаті я в передшкільному віці володів достатньо непоганою технікою читання. Також запам'яталися повчання моєї бабусі. Коли вона щось готувала або була зайнята ми грали в «таблицю множення». Вона називала 2 числа, а я помножав одне з одним. У результаті незабаром знав все «на зубок». Та ще і рахував до сотні безпомилково.
Прийшла пора йти в дитячий сад. Я пішов, але не розумів навіщо я там знаходжуся. Мені було зовсім не цікаво. Тому, бабуся забрала мене додому і стала сидіти зі мною удома. Удома було цікаво – читав книги, грався з іграшками, катався на санках взимку...
У 6 років мене вирішили віддати в школу. Але, я приходив на 1-у пару і засинав на задній парті. Мені ухвалили вирок – для школи не придатний і взагалі сумнівалися чи потягну я шкільну програму.
 

У 7 років повторно пішов до школи №51 (вважалося, що ця школа хороших вчителів). Цього разу картина була набагато цікавіша – я став вчитися... я став добре вчитися! Перший клас закінчив просто прекрасно. Відмінна поведінка, відмінні оцінки, любов вчителів. Другий і третій пройшли на одному диханні. Отримав грамоту за хорошу успішність. Величезну роль зіграла вчителька молодших класів, я дуже вдячний цій людині! Проте, було щось неприємне. Я майже не гуляв і сидів удома... дивився на хлоп'ят, які у дворі збиралися і мені хотілося б в компанії двору. Здавалося, це жахливо цікаво.
Потім почався період складніший: 5-9 клас. Вчився теж добре, але іноді спливали зовсім не потрібні 4-ки. Першим цікавим моментом була несподівана пропозиція їхати на олімпіаду по українській мові (любив я цей предмет і вчительку). Поїхав і зайняв 5 місце. Ніби непогано. Коли почалася хімія, їздив на олімпіаду і по цьому предмету. Ходив на кружок по математиці. Вирішували цікаві логічні задачі (з моїм улюбленим вчителем. Цікаво, що до цих пір в дуже хороших відносинах).
 

Вирішив піти в донецький технічний коллеж на передуніверситетські роки. Там я змінився. З'явилися нові інтереси і захоплення. Я б назвав коллеж «міні-університетом». Та ж дисципліна, теж пари, серйозна підготовка, хоча не на всіх предметах. Там вперше я зустрівся з інформатикою, але оскільки я пропустив частину курсу, то оцінки були приблизно следущие: «2, 2, 2...». Вирішив, що це несерйозно і почав розбиратися в предметі, просив допомагати хорошого друга тата (окрема подяка). У результаті я на порядок вище розбирався в предметі, чим будь-який з одногрупников (любив оцінки 11 і 12). Так, до речі, рахую 12-бальну систему оцінювання вдалим нововведенням. У колежі навчився грати в бридж – дуже цікава і розвиваюча гра. Поступив в Донецький національний технічний університет на бюджетне місце за підсумками рейтингових випробувань. На факультет Обчислювальної техніки і інформатики, зрозуміло.

                                      

У університеті почалося нове життя, хоча на 1-му курсі це не відчувалося. Чомусь завжди давалися предмети, де необхідно творчо виступати в аудиторії, на конференції. З'явилося багато інтересів і простору для діяльності. Група попалася відмінна! Колектив дуже багато означає. Можливо, навіть більше, ніж сам курс навчання...
Але, повернемося до навчання. Чесно кажучи, не всі предмети подобалися. Проте, я чув думку хлоп'ят, що гуманітарні предмети не для нашої спеціальності. І не всі навіть приділяли їм увагу. Але я не згоден. Вважаю, що дуже важливе повністю різносторонні предмети. Адже якщо дивитися на проблему різносторонньо, то проблема вирішується набагато легше, швидше і вдаліше. Університет – школа життя. Нас навчили бистрообучаємості, швидко знаходити потрібну інформацію, не боятися проблем, прагнути до мети. Адже доробити важливу роботу буде так само просто, як дописати курсовою до 6 ранку:)
Курси 2-4 давали хорошу основу знань. А після 4-го вже більше направлено на творчу діяльність. Науково-дослідна робота, магістерська робота. Скільки творчості, самонавчаної, винахідливості і професійних навиків...
Аніскільки не жалію, що вибрав цей університет і цю спеціальність. Завдяки цьому я став таким упевненим в собі і в майбутньому.

Найближче майбутнє (до 5 років): планую утілювати свої знання і уміння, набиратися досвіду, нових і нових знань і... бути професіоналом своєї справи.
Далеке (від 5 років): планую займатися дуже серйозною справою і бути до цього готовим. Приємно утілювати повністю всі свої знання і уміння. іншими словами бути людиною, яку не можна замінити

ДонНТУ Портал магістров