ДонНТУ
Портал магістрів ДонНТУ
Роль козацтва в історії Донецького краю
Виконав: Жаботін А.А.
Передмова
Кожна людина повинна знати і пишатися історією своєї батьківщини.
З раннього дитинства мене цікавили історії про героїчні подвиги, битви, боротьбу за свободу та незалежність. Я прочитав безліч книг про великі війни та грандіозні бої, як морські, так і сухопутні. Однак найбільше мене цікавило українське козацтво.
Важко переоцінити роль козацтва в історії українського народу.
Однак в якийсь момент мені стало цікаво – яка ж роль козацтва в історії донецького краю? Чи було взагалі воно тут? Адже слово «козак» та «козацтво», так склалося, здебільшого асоціюється з Доном та Запорізькою січчю. Розгляненню цього питання і присвячена моя робота.
Виникнення козацтва
Існує декілька гіпотез стосовно походження козацтва у Північному Причорномор'ї та Приазов'ї.
1) Деякі вчені вважають козаків нащадками населення Північного Причорномор‘я та Приазов‘я хозарської доби.
2) Можливо, козаки були нащадками тюрків-каракалпаків, які в часи Київської Русі жили в Пороссі, що межувало зі степом.
3) Можливо, козаки – це нащадки татар, що за часів князювання литовців Володимира Ольгердовича та Вітовга оселилися на Київщині та змішалися з місцевим населенням.
4) Можливо, козаки були нащадками слов'янського населення, яке залишалося в Степу після розпаду Київської Русі та навіть після утворення монголо-татарської держави – Золотої Орди.
5) Можливо, перші козаки – переселенці з Північного Кавказу.
6) Можливо, значна кількість козаків є нащадками українських селян, які тікали внаслідок литовсько-польського економічного, політичного, національного та релігійного гноблення.
Виникнення козацтва – це прояв сили духа українського народу, його боротьби за свободу, за землю, за самоврядування, самоорганізацію.
Слово “козак” – тюркське за походженням. Воно означає “вільна, незалежна людина”, або “людина поза підданством”.
В офіційних історичних джерелах, козаки згадуються з кінця ХV сторіччя (1489 та 1492 роки), хоча цілком ймовірно, що українське козацтво існувало вже в XIV – першій половині XV сторіччя. А вже як суспільна група воно формується в кінці XV сторіччя з вихідців із різних верств українського суспільства.
Колискою українського козацтва стали землі, які були буферною зоною між Кримським ханством та володіннями польських і литовських феодалів. Ці землі, багаті природними ресурсами, знаходилися за межами будь-якого політичного контролю і не мали постійного населення. Кожний бажаючий міг оселитися там і завести своє господарство. [1]
Самостійні, на повному самозабезпеченні козацькі слободи виникали на Південному Бузі, Синюсі, Росі, Тясмині, Дніпрі, уздовж Трубежа та інших рік.
Тут кожен камінь говорить про славу
Основним господарчим заняттям вільних козаків були охота, риболовство, тваринництво.
Але велике значення в житті козачих спільнот відігравала війна: вони знаходились в умовах постійного військового протистояння з ворожими і войовничими кочовими сусідами, тому одним з найважливіших джерел існування для них була військова здобич. [4]
Великі зброярі
Козаки були чудовими зброярами, виробляли порох. Зі зброї у вжитку в них були рушниці, пістолі, списи, шаблі, самопали, келепи – бойові молотки, сагайдаки, якірці, ножі, панцери, пищалі та гармати. Але особливо відзначалися майстри запорозьких бойових човнів. Їхні швидкоплинні весельні дуби-чайки вироблялися зі стовбурів липи або верби. Ці човни успішно змагалися з турецькими галерами. [3]
Здійснювались річкові та морські походи на стругах, а також набіги кінноти.
Часто декілька козачих військових одиниць об'єднувались і здійснювали сумісні операції на суходолі та морі, все захоплене ставало спільною власністю – дуваном.
Успіхи кінноти козаків пояснювались вмілим використанням в боях нерегламентованих ніякими уставами дідівських тактичних прийомів: лава (охоплення супротивника в роздрібному строю), оригінальна система розвідки та сторожової служби, та інше.
Про козаків говорили, що вони народжені в сідлі. У всі часи вони вважались чудовими наїзниками, які не мали собі рівних у цьому мистецтві.
Козацькі традиції
Серед важливіших традицій козаків були свобода побратимство, пошук рицарської слави, культ Покрова Пресвятої Богородиці. Українське козацтво створило власну організацію – Запорозьку Січ, яка найповніше відповідала національному характеру українців, духу часу. Устрій Запорозької Січі – прообраз демократичної республіки. Козацьке Запорожжя не визнавало кріпацтва, традиційно підтримувало рівність усіх членів спільноти, керувалось почуттям відповідальності за свободу українських земель і народу. [4]
Організаційна структура паланок Запорозької Січі
До середини XVI ст. козакування було побутовим явищем. Але посилення соціального та національного пригноблення українського народу сприяло перетворенню козаків в значну суспільно-політичну силу, яка остаточно затвердилась, як суспільне явище в ході Визвольної війни українського народу середини XVII ст. під керівництвом Б. Хмельницького.
Славні сини українського народу
Богдан (Зиновій) Михайлович Хмельницький (1595-1657 р.р.) – український державний та військовий діяч, гетьман України. Керівник визвольної війни українського та білоруського народів (1648-1654 р.р.). Війська під його командуванням одержали ряд перемог над польсько- шляхетськими військами.
В 1654 р. на Переяславській раді проголосив про возз'єднання України з Росією, що мало прогресивне значення для долі Українського та Російського народів.
Одним з найвизначніших гетьманів Війська Запорозького був Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622). Завдяки його діяльності козацьке військо перетворилося на регулярне військове формування. Військові перемоги Сагайдачного в походах до Криму і Туреччини сприяли зростанню міжнародного значення українського козацтва.
Помер від поранення в бою отруйною стрілою.
Найвищою ознакою влади в козацькому війську була булава, яку мали право носити лише гетьмани та кошові отамани. Козацькі полковники носили перначі – менші ребристі булави, які вони носили за поясом. Богдан Хмельницький носив срібну позолочену булаву, прикрашену перлами та коштовним камінням.
Козацький дух живе у віках
На високому пагорбі, там де річка Кальміус впадає в Азовське море, на початку XVІ ст. козаками була заснована фортеця Кальміус (Домаху). Це була балка, в якій утворилось озеро, назване ім'ям козачки Домки. Є ще при припущення, що назва Домаха з'явилася від рибаків, козаків та сільських мешканців, які будували землянки – “домахи”. Або від назви козацької шаблі “домаху”, яка виготовлялась з дамаської сталі. [2]
Домаху використовували для охорони таємного шляху з Дніпра до Криму через річки Самару, Вовча, Кальміус. І по сей день в місті Маріуполь існує вулиця Домаха, яка розташована на слобідці. Скоріше за все, це найстаріша вулиця в місті.
В 1740 р. на місті Домахи збудована Кальміуська фортеця, яка стала центром Кальміуської паланки. До неї належали села Ясинувата, Макарово та ще 28 зимівників. Паланками керували полковники і старшини. Вони збирали податки, судили, проводили мобілізацію військ і оборону.
Після ліквідації у червні 1775 р. Запорозької Січі згідно з указом Катерини ІІ, Кальміуська паланка була перетворена на Кальміуський уїзд Азовської губернії, сам Кальміус перейменували в Павловськ на честь цесаревича Павла, козацьке населення було депортовано на Дніпро. Це робилось для того щоб знищити в Приазов'ї саму пам’ять про козацтво. [2]
Але як птах Фенікс козацтво відродилося з попелу. Після того як у 1991 р. Україна проголосила свою незалежність, козацтво почало відроджуватись.
Може хтось подумає: звідки в Донбасі взятися нащадкам козаків? На Запоріжжі, на Дніпропетровщині – одвічних землях славетних пращурів – шукайте правнуків волелюбного народу.
Однак не поспішайте сумніватись.
За велінням долі нащадок славного запорожця ректор Донецького державного інституту штучного інтелекту, заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, доктор богослов’я, професор А.И. Шевченко, якого на Великій козацькій раді було одноголосно обрано керівником Українського реєстрового козацтва, взявся за відродження легендарної Козацької Пристані. Нині тут, неподалік селища Рагородок Слов'янського району, реєстровими козаками встановлено поклонний хрест. Після археологічних розкопок, які тривають вже кілька років, поселення Козацька Пристань буде відбудовано зі всіма укріпленнями, церквою, курінями, кузнею.
Отже в шахтарському краї нащадки козаків не лише збереглися, але і діють, і ніколи не сиділи без діла. Простори Великого Степу, або, як ще казали, Дикого поля, у межиріччі Дніпра і Дону завжди вабили людей сміливих і працьовитих. Перші поселенці несли сторожову службу проти нападів кочівників, займалися сільським господарством – вирощували хліб, розводили худобу, плекали сади. Вони ж ставали першими шахтарями, будували заводи, прокладали залізничні колії. В годину лихоліття ставали на захист рідної землі.
Література:
1. student.km.ru Реферат з історії України, "Становление казачества на Украине".
2. www.cossackdom.com Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів", "Кальміуська паланка".
3. www.haidamaka.org.ua Незалежний інформаційно-освітній ресурс, "Витоки козацького культу шаблі".
4. www.parta.com.ua Реферат, "Військово - патріотичне виховання в козацькій традиції".
ДонНТУ>
Портал магістрів ДонНТУ