Спеціальність: Системне програмування
Тема магістерської роботи:
"Розробка та дослідження методів тестування FPGA-пристроїв з використанням технології Boundary-Scan"
Науковий керівник: Зінченко Юрій Євгенович
Резюме
Особисті дані:
Дата народження - 2 серпня 1987, м. Донецьк;
Сімейний стан - не одружений.
Освіта:
1994 - 2002 - навчання в загальноосвітній середній школі;
2002 - 2005 - навчання в "Донецькому" колежі;
2005 - 2010 - навчання в Донецькому національному технічному університеті.
Середній бал - 3.7
Операційні системи:
DOS, Windows 9x/ME/NT/2000/XP/2003/Vista/7.
Основні мови програмування:
Assembler, C'89 / C'99, JavaSE 6, Pascal, ActionScript 3.0, VHDL, HTML, CSS.
Володіння програмним забезпеченням:
Eclipse, Microsoft Visual Studio, MATLAB R2008a, Macromedia Flash 8, Macromedia Dreamweaver MX 2004, MS Office, Adobe Flash CS4 Professional, Active HDL, Xilinx ISE, Quartus II 9.1.
Знання мов:
Російська: рідна;
Українська: рідна;
Англійська: вільне читання й письмо;
Німецький: вільне читання й письмо.
Інтереси:
Бадмінтон, подорожі, гра на гітарі, написання віршів, кіно, театр, нові електронні технології.
Автобіографія
Дитинство закінчується перед дитячим садом.
Моє прилучення до громадськості почалося, як і у багатьох, з дитячого садка. Мій називався - «Білосніжка». У дитячий сад батьки мене віддали не в самому ранньому віці, а це означало лише те, що я встиг звикнути до милих і рідним стінам будинку і не дуже-то жалував ранні підйоми, та ще й для того, щоб йти кудись до самого вечора геть від своїх улюблених іграшок і дорогих затій.
Нянечки в садку до мене ставилися дуже педантично, особливо хвилювалися з приводу мого харчування. Їв я сказати погано - не сказати нічого. Але навіть не дивлячись на це вони на мене не сердилися. Поведінка була, як і у всіх звичайних дітей мого віку.
А все ж тільки починалося.
З радістю і щастям навпіл пройшли дитячі роки, і настала пора йти до школи. Перші три класи я відучився в школі свого мікрорайону № 7, майже на всі п'ятірки, і тому мене без особливих труднощів прийняли до школи № 49. Вона славилася не тільки сильними вчителями, а й моїх батьків потягнуло на ностальгію, тому що вони там обидва провчилися всі шкільні роки. Так що вибір, на перший погляд, було визначено, але ніхто, як завжди, не знає як життя піде далі.
Перший основний крок.
У восьмому класі тато задав мені самий що не є справжнє чоловіче питання, яке не терпіло зволікань і вимагало активності та рішучості, він запитав мене, чи хочу я поступити у «Донецький» колеж. «Донецький» колеж - заклад дуже престижний, і як поступити, так і вчитися там нелегко, тому рішення повинно було бути твердим і безповоротним. І воно було зроблено. Далі була ціла купа викладачів, книжок з математики та багато часу на вирішення цілї безлічі завдань і прикладів. І, нарешті, настав день, який повинен був визначити всім цим старанням свою «ціну» - день здачі вступного іспиту. Через кілька днів були представлені позитивні результати - перший основний крок був зроблений, і зроблено було успішно.
На крок вперед - на голову вище.
У «Донецькому» колежі я числився в 9-А класі математичного ухилу. Тут-то і понеслося активне і насичене життя, майже ціле студентство. На громадських засіданнях я обрався, в так звану, Президентську раду (вона була аналогом Студентського самоврядування), і мене призначили Міністром академічного сектору, іншими словами, я був відповідальним за те, як вчаться інші. На нас висіла організація всіх культурних та громадських заходів у нашому колежі, тому мене швидко побачили інші колежане і дізналися викладачі. Підходячи до одинадцятого класу, як і в кожного школяра, постало питання про вибір майбутньої професії та вищого навчального закладу, який допоможе отримати певні знання, ну або хоча б навчить їх знаходити. І тут знову ми з татом визначаємося зі спеціальністю системний програміст. Нам тоді здалося, що це дійсно актуальне, а прикметник «Системний» звучить гордо і привабливо, тому другий основний крок був також зроблений. І далі знову підготовка на повну потужність з використанням усіх запасів сил, і, як виявилося пізніше, зовсім не дарма.
Звучить страшно, виглядає гарно - цікаво і заманливо.
Університет або ВНЗ! Як же страхітливо, але все таки, неймовірно привабливо звучать ці слова в голові кожного абітурієнта, готового туди потрапити, тільки б закінчилися швидше болісні переживання про провал чи все таки успішноу здачу вступних рейтингових випробувань. І я в них намучився, як ніхто інший - довше за всіх. Три рази мої спроби увінчувалися неуспіхом, три довгих рази я наполегливо намагався вступити на рейтингових випробуваннях, але все безуспішно. І, нарешті, мій успіх прийшов на співбесіді, який і привів мене в стіни мого, вже майже що мені рідного ВНЗ - Донецького національного технічного університету на спеціальність системного програміста.
Ах, універ! Простий і складний.
Життя в університеті, звичайно ж, виявилося зовсім не таким простим і легким, як хотілося думати до його початку. Серйозне навантаження з навчальних годин і величезний обсяг інформації несподівано застав зненацька з перших днів навчання на першому семестрі, але й тут таки змусили «взяти себе в руки» і продовжувати діяти. Незабаром настав час підвищувати свою значимість і мені випала честь вступити по іспитах в німецьку групу своєї ж спеціальності. Навантаження у нас була більше, ніж у всіх інших, але ми мали, що виправдовує це пріоритет. Ми були кращі з кращих на нашому факультеті, який, не приховую, був найкращим і престижним в університеті. Загалом хочу сказати, що нас найбільше завантажували навчальним матеріалом, але й поважали, як роботящих студентів.
Незліченна перемог, але не однієї нагороди.
Моїй відмінною рисою завжди було те, що мене приваблювали організація, вплив і керування питаннями суспільного характеру. Через це я потрапив у студентське самоврядування факультету, і мене обрали заступником голови студентського самоврядування факультету. Брати участь у заходах не дуже хотілося, а от організувати і оформити - це будь ласка. Ці ж інтереси мене вивели на суспільну німецьку молодіжну організацію під назвою «MitOst», яка спільно з мовною школою «Berliner Sprachschule» запросили групу студентів до Берліна для обміну досвідом креативної молоді, в яку потрапив і я. Подібна поїздка була вже два рази, поки що.
Час проходить швидко тоді, коли активно його проводиш.
І ось настав довгоочікуваний, але все таки змушує трохи засумувати, момент здачі державних випускних іспитів. Як і годиться, розпочалася чергова підготовка, передекзаменаційного тряска, ну і в кінці кінців, всі підсумував здачею. По екзамену я отримав тверду «4», яка завжди була моєю улюбленою оцінкою в науці, але не в улюблених справах (тут у мене завжди була «5»).
Як не крути, а все має бути найкращим.
Ура! Диплом бакалавра вже в кишені, тепер треба йти далі. А далі було вирішено йти і направляти документи до магістратури на свою спеціальність системного програміста. Понервувати довелося, але мета була досягнута - я став справжнім живим магістрантом. Тепер стало все по-дорослому, по крайній, мірі мені так здається - є мета - є пошук засобів її досягнення - є шлях до її втілення.
Магістрант без магістерської роботи, як чоботар без чобіт.
Було багато коливань з вибором теми для магістерської роботи, тому що хотілося найкращу, актуальну і найперспективнішу, враховуючи надшвидкісні розвиток техніки, то хоча б на найближчі пару років. І, уявіть собі, така тема знайшлася! Для початку була визначена прихильність до «заліза». А самим актуальним серед «заліза» виявилися ПЛІС FPGA. Найперспективнішого в цьому напрямку виявилося багато чого, але я вибрав діагностику, і серед уже неї виявилася технологія периферійного сканування, відома як Boundary-Scan. Тема повністю звучить так: «Розробка та дослідження методів тестування FPGA-пристрої з використанням технології Boundary-Scan». Дивність полягала ще в тому, що ідея цієї технології була реалізована ще спочатку 80х років, але актуальність її зросла лише спочатку 21го століття. А це означало лише те, що цю тему хоча б наступні два роки перспектива чекає точно. Так, і ще до всіх цих величезним плюсів було те, що мій науковий керівник, Зінченко Юрій Євгенович, уклав контракт з представниками німецьких фірм, які надали на базі нашого університету FPGA-лабораторію і всю супутню техніку для вивчення деяких ПЛІС.
«Терпіння і труд усе перетруть».
Тепер залишається набратися терпіння для посидючості, сил для реалізації ідеї, ну а все інше додасться само собою. Адже останній метр до фінішу набагато довше усієї дистанції від старту.