Окрушко Ксенія Миколаївна
Факультет: Інститут гірництва та геології
Кафедра: Збагачення корисних копалин
Спеціальність: Збагачення корисних копалин
Научний керівник: д.т.н., проф. кафедри ЗКК Сергєєв П.В.
Тема випускної роботи:
Дослідження технології селективної флокуляції вугілля синтетичними латексами
Про себе:
— Середній бал у період навчання в бакалавраті: 4,67.
— Володіння мовами: українська, російська — вільно, англійська — на достатньому рівні для читання та листування.
— Професійні вміння: інтернет технології — HTML; мова програмування — Visual Basic; програми для роботи з графікою: Compas, Adobe Photoshop; володію навичками роботи з програмами Microsoft Office.
— Особисті якості: комунікабельність, відповідальність, цілеспрямованість, активність; зазначу так само організаторські здібності.
— Інтереси: спорт, музика, кемпінг, плетіння з бісеру.
Дитинство
1988 рік. Травень доходить кінця. Квітучі дерева, чаруючі своїм ароматом, вистилають вулиці пелюстками своїх квіточок. Подих вітру підхопив і закрутив вихором пелюстки, перевернувши чергову сторінку календаря... Розпочався червень, перший тиждень якого для моїх батьків ознаменувалася появою на світ бажаної та довгоочікуваної донечки, тобто мене.
Так от, 6 червня 1988 року в невеликому містечку, яке мало назву Карло-Лібкнехтовськ (нині м.Соледар) народилася я, Окрушко Ксенія Миколаївна. Для моїх татка і матусі: Окрушко Миколи Вікторовича і Рими Миколаївни, — в дощовий літній день я стала промінцем сонця серед дощових хмар. У той похмурий день ощасливила я не тільки батьків, але й свого старшого братика Сашу, за яким хвостиком проходила все дитинство. Звичайно ж, йому як хлопчиську не подобалася моя компанія і при першій ж нагоді він намагався позбутися мого товариства, за що і «отримував» від батьків. Мені ж доводилося робити все для того, щоб приєднатися до «чоловічого» колективу. Так серед ляльок, бантів та іграшок з'явилися машинки, пістолетики та інші хлоп'ячі атрибути. А з ними прийшли футбол, катання на велосипеді (без рук я так і не навчилася їздити), виливання фігурок з розплавленого свинцю, хуліганство у міській оранжереї (нас завжди вабили перші тюльпани), нічні походи на старе кладовище та екскурсії по занедбаному літньому кінотеатру. А якими смачними були персики з сусідського саду! А як ми за них «отримували»! Все це ми, звичайно, робили не вдвох, а з хлопцями та дівчатами нашого двору. На будинок з вісімнадцятьма квартирами нас було 30 осіб дітвори. Всі різного віку, причому старші завжди відповідали за молодших, ми ж у свою чергу намагалися не підводити старших. Цей яскравий приклад дружнього колективу надовго залишиться в моїй пам'яті.
Не менш яскравий спогад з дитинства — це група дитячого садка «Зірочка», яка називалася «Калинка» (пізніше «Чебурашка»). Як зараз пам'ятаю масові посиденьки на горщиках перед тихою годиною й костюм «Калиноньки вродливої» на весняному святі (чомусь з усіх костюмів я запам'ятала саме його).
Школа
З багатьма дітьми з групи дитячого саду я потрапила в один клас. Як однокласники вперше ми зустрілися 1 вересня 1995. Саме свято пам'ятаю я погано, а от перший дзвінок — пам'ятаю до цих пір, тому що його подавала моя однокласниця Аліна, сидячи на плечі у старшокласника. А повинна була сидіти я... Всьому виною виявився зайвий кілограм. Але ця маленька невдача не завадила мені надалі досягати шкільних висот. Дитиною я була веселою, енергійною, товариською і компанійською, — це в мене від тата, — допитливою, активною і схоплюючою усе на льоту — це від мами. Можливо, саме ці якості, а також працьовитість і прагнення до знань допомогли мені досягти успіхів як у навчанні, так і в суспільному житті класу і школи. Різні вікторини, конкурси, тематичні вечори, гуртки, олімпіади, стінгазети — все це відійшло на другий план , коли в моєму житті з'явився волейбол, затьмаривши навіть дитячу мрію про танці. Отже, я почала активно тренуватися. У підсумку я — капітан команди, різнобічний гравець з чималою кількістю нагород. Крім спорту пробувала себе в культурно-масової діяльності міста: вела з подружкою, Халкечевой Маргаритою (вона ж однокласниця і «колега» по спорту), музичну телепередачу на місцевому каналі телебачення. Але це моє захоплення тривало недовго, і через півроку я знову була цілком віддана спорту. В результаті — перший дорослий спортивний розряд з волейболу.
Университет
Так, у шкільній суєті і тренуваннях час пролітав непомітно. Листки календаря змінювалися один за одним. І ось уже червень 2005 дійшов кінця... Вручення атестата, випускний бал... А я вже зарахована в ряди студентів Донецького національного технічного університету.
Все свідоме дитинство я хотіла піти по маминих стопах і продовжити сімейну династію будівельників, а точніше інженерів-конструкторів. Але категоричне «ні» з уст мами погасило вогник в моїх очах і відбило будь-яке бажання рухатися до своєї мети. Тоді в моїй голові зародилася ідея стати журналістом і... І тепер я інженер-технолог збагачувач! Це не будівництво і не журналістика, і далеко не дитяча мрія, але... це дуже цікава спеціальність. А головне як заманливо звучить (!): «Збагачення».
Плани на майбутнє
У недалекому майбутньому сподіваюся «збагатитися» за рахунок знань накопичених за п'ять з половиною років навчання в університеті. А якщо говорити серйозно, то в майбутньому хотілося б самореалізуватися: знайти добре оплачувану і цікаву роботу, досягти успіхів у кар'єрі, при цьому стати цінним і тямущим співробітником; стати люблячої і турботливою дружиною і, звичайно ж, мамою. І, не дивлячись на те, що «кар'єра» і «сім'я» — взаємовиключні поняття, дуже хотілося б знайти в собі достатню кількість сил і мудрості зробити практично неможливе!
За участь у становленні мене як особистості хочу висловити подяку впершу чергу моїм батькам, а також моєму вихователю — Боровик О. А., першому вчителю — Гангаловій В. М.,та своїм тренерам — Опришковій С. Г. та Опришкову О. А.
