Реферат за темою випускної роботи
Зміст
1.3. Огляд досліджень та розробок за темою
Вступ
1. Актуальність теми
Чотири десятиріччя назад цілий ряд футурологів (Д. Белл, Д. Рисман, О. Тоффлер, А. Турен і ін.) почали прогнозувати вступ найбільш розвинених країн у якісно нову стадію соціального розвитку, пов'язану з розвитком інформаційних і комунікаційних технологій. Через 20-30 років більша частина передвіщених ними подій знайшла втілення, а сьогодні суттєво перевершила багато прогнозів. Технологічні зміни супроводжуються трансформацією всіх сфер громадського життя і соціальної природи суспільних відносин. При цьому спостерігається цілий ряд явищ, для розуміння яких у сучасному соціологічному і філософському знанні не існує ні визначень, ні адекватних моделей. Відмінності настільки великі, що, «новий мир», який зараз формується, уже не вписується, «не вміщається» у жодну з існуючих моделей пояснення соціальної реальності. В результаті нове суспільство, яке формується, існує за новими законами, поки ще не зафіксованими у теоретичних концепціях, що обумовлює актуальність дослідницьких робіт у даній області.
3. Цілі і завдання роботи
Ціль роботи - обґрунтувати онтологічну природи змін соціальної реальності під впливом нових засобів комунікації і показати вплив цих змін на трансформацію соціокультурної парадигми і типу соціальної суб'єктності.
Для досягнення поставленої цілі були поставлені наступні завдання:
- розглянути існуючі концепції соціокультурних трансформацій;
- обґрунтувати необхідність розгляду початку ХХI сторіччя як якісно нового етапу розвитку людського суспільства;
- проаналізувати фундаментальні особливості соціокультурної реальності, яка формується в цей період;
- осмислити потенціал цих особливостей для вирішення ряду протиріч, властивих сучасному суспільству.
Об'єктом роботи стала категорія суб'єктності як здатності й потенційної готовності до перетворюючої соціальної активності.
Предметом – трансформація цієї категорії в суспільстві початку ХХI століття.
2. Огляд досліджень та розробок за темою
Влияние на разработку поставленной темы оказал ряд работ, рассматривающих отдельные аспекты современных технологических и социокультурных трансформаций, в частности:
- философские и социологические модели современного общества: М. Маклюэн, Э. Тоффлер, К. Поппер, Ж. Лиотар, Д. Белл, Ю. Хабермас, П. Бергер, Т. Лукман, Н. Луман, А. Шюц, П. Друкер, А. Турен, А.В. Гулыга, В.А. Емелин, В.Л. Иноземцев;
- работы в области философии техники, анализирующие техногенный характер современного общества: Э.С. Демиденко, Б.И. Кудрин, А.И. Ракитов, В.С. Степин;
- анализ феномена коллективного субъекта и информационной оболочки Земли: Г.В.Ф. Гегель, В.И. Вернадский, Т. де Шарден, В.Ф. Турчин, Н.Н. Моисеев;
- исследования сети Интернет как феномена социальной реальности: работы У. Эко, Д. Тэпскота, И. Эйдмана, Б. Уэлмана, Р. Коллинза, А. Барда и Я. Зодерквиста;
- лингво-культурологические, литературоведческие и искусствоведческие исследования киберпространства Л. Тираспольского, Е. Горного, Н. Маньковской, М. Эпштейна;
- исследования «мобильного общества» и влияния мобильных устройств связи на социокультурную реальность в работах Г. Рейнгольда, Я.Н. Засурского;
- исследования трансформации средств массовой информации и современной журналистики: А. и Г. Асмоловы, Д. Гиллмор;
- психологические исследования личности в интернет-пространстве: А.Е. Жичкина, Г.К. Сайкина.
Основний зміст роботи
Рушійною силою будь-яких соціокультурних трансформацій звичайно виступає той її елемент, якому в цей момент часу властива найбільша динаміка розвитку. Сьогодні таким моментом стала поява й повсюдне поширення новітніх засобів комунікації. Можна стверджувати, що вигляд сьогоднішнього світу визначили три технологічні «прориви»: створення глобальної мережі Інтернет (як інформаційного простору); розробка стандарту проектування інтернет-ресурсів Web 2.0 і поява соціальних мереж (як комунікаційного простору і простору загальної творчості); створення і поширення мобільних обладнань зв'язку і мобільних комп'ютерів, що створило можливість практично перманентного перебування мільйонів людей «на зв'язку» у цьому просторі. Завдяки цим технологічним відкриттям у перше десятиліття XXI століття формується новий рівень соціокультурної реальності – інформаційно-комунікаційний простір (далі – ІКП або Мережа).
Розуміння сутності цього простору перетерплює із часом істотні зміни. Середовище, яке спочатку розумілося як середовище обміну інформацією, в останні роки розглядалється в основному як середовище комунікації. Сьогодні ж більш доцільно виділити іншу сторону природи ІКП. Мова йде про його становлення як:
- простору тотальної, загальної творчості і конструювання реальності, у якім відбувається формування особливого типу суб'єктності;
- особливого рівня реальності, який здобуває статус повноцінної онтологічної реальності, стає центральним, всеосяжним і «зростається» з іншими рівнями реальності, а часом відтискує їх «на задній план».
Динаміку такого розвитку ІКП можна простежити через історію технологій, які його породили.
1. Традиційно однією з основних причин сучасної інформаційної революції вважається поява наприкінці ХХ століття швидкісних телекомунікацій, особливо, мережі Інтернет. Однак ці відкриття більш доречно було б визначити як «читацьку революцію» і розглядати лише як один з етапів описуваних тут трансформацій, а згодом – одну зі сторін суспільства, що сформувалося. Різко збільшена кількість інформації і миттєвий доступ до неї дали широким колам читаючих суб'єктів можливість здійснювати її самостійний відбір у немислимих раніше масштабах. Висловлюються думки (наприклад, [10]) про те, що поряд зі ЗМІ ( засобами масової інформації) у цей період відбувається становлення ЗІІ (засобів індивідуальної інформації), що самостійно й вільно відбираються читачем із практично безмежного простору варіантів. Таким чином, поява мережі Інтернет стає фактором індивідуалізації інформаційної взаємодії людини із зовнішнім середовищем, індивідуалізації і демассифікації споживання інформації.
2. Початок другої хвилі розвитку Інтернет пов'язаний із впровадженням в 2002 році стандарту інтернет-ресурсів «Web 2.0», який надав кожному користувачеві можливість створювати і поширювати власну інформацію і брати участь у створенні колективних інформаційних ресурсів. До появи цього стандарту інформаційна культура була монологічною, що мало на увазі створення і поширення інформації невеликою кількістю суб'єктів і пасивне споживання її більшістю населення, яка у цьому випадку виступала об'єктом. З появою Веб 2.0 уперше формується двунаправлене, діалогічне і навіть полілогічне інформаційне середовище, у якомум зникає традиційне поняття авторства і відкривається нове поле для вільної творчості, що раніше було запропоновано позначити як феномен «панавторство» [3]. Ми стаємо одночасно свідками і учасниками стрімкого процесу все більшого злиття автора й читача, актора, режисера й глядача. Це вже час не монологу, а діалогу і навіть полілогу, час тотального авторства, коли homo legens, Людина читаюча «гутенбергової цивілізації», поступається місцем Людині пишучої, тій, що створює. Ця можливість обумовлена самими технологічними характеристиками платформи Веб 2.0, яка дозволяє кожному користувачеві, який навіть не володіє якими-небудь спеціальними навичками й знаннями, створювати досить якісний інформаційний продукт, самостійно поширювати його і брати участь у створенні колективних ресурсів.
3. У міру того, як відбувається усе більш повний перенос об'єктів і відносин фізичного миру в ІКП, у міру того, як у цей простір виявляється залученим усе більша кількість людей, а їх перебування в ньому займає все більшу частину їх життя, феномен панавторства перестає обмежуватися створенням і поширенням текстів, інформації. Він екстраполюється на всі без винятку сфери кібер буття і може тепер розумітися як безперервний процес спільного конструювання, спільного утворення навколишньої реальності значною кількістю членів суспільства (у максимумі – усіма). Це становлення ІКП як середовища тотальної, загальної творчості стає найважливішим фактором, який визначає вектор подальшого розвитку суспільства. Одним з найбільш істотних наслідків цього стає той факт, що вперше в історії широкі маси отримують власний голос у настільки істотних масштабах, не тільки одержавши доступ до величезних неконтрольованих масивів інформації, але й ставши самостійним її джерелом. Це не тільки дозволяє робити висновки про те, що сьогодні ми спостерігаємо найбільш буквальне втілення ідеї демократії за всю історію суспільства, але й дає підстави говорити про те, що сьогодні відбувається зміна соціального суб'єкта, суб'єкта історії в сучаснім суспільстві.
4. Найважливішу роль у цьому процесі відіграє також поширення багатофункціональних мобільних засобів зв'язку, які об'єднують у собі функції телефонного зв'язку, доступу в Інтернет, практично повноцінних комп'ютерів, фототехніки, обладнань аудіозапису та ін. Цінова доступність і багатофункціональність таких обладнань приводить до того, що вони стають універсальними й постійними супутниками більшості людей, супроводжуючи їх навіть у сні (у якості будильників або «трекерів сну»). З іншого боку, поява швидкісних і, головне, бездротових, каналів зв'язку й розширення зон охоплення мережею уможливлює практично перманентне знаходження в Мережі, а популярність блогів і мережних щоденників означає, що потоки особистої інформації «оснащеної» смартфоном людини миттєво попадають «в ефір». Внутрішній світ людини усе більше стає невід'ємною частиною публічного простору, а цей простір, у свою чергу, усе більш проникає в індивідуальне буття людини.
Цей феномен був позначений дослідниками як «мобільне суспільство» [2], але, на наш погляд, головною особливістю є не мобільність, а той факт, що розвиток технологій у цьому напрямку сприяє усе більш повному залученню мільйонів людей у мережний простір, що дозволяє ряду західних аналітиків позначити сучасне суспільство як «connected world» (англ. «підключений світ»). Таким чином, уже ідеться не про «користування Інтернетом», не про короткі моменти «підключення до Мережі» з тією або іншою метою, але про щосекундне, перманентне перебування в ній і практично безперервну трансляцію особистих даних, а також про свого роду «зрощенні» людини з мобільним обладнанням і із самим мережним простором. Мережа стає невід'ємною частиною природнього повсякденного існування й, більше того, для все більшої кількості людей вона стає самим простором цього існування, з якого вже зовсім не обов'язково виходити. «Connected world» переростає в щось більше, і сучасне суспільство стає свого роду «інтегрованим світом», який володіє немислимим раніше ступенем цілісності.
5. Ще одним наслідком поєднання двох розглянутих тенденцій – придбання ІКП статусу онтологічної реальності, у яку інтегрована значна частина населення планети, і трансформації соціального суб'єкта – стає становлення ІКП як своєрідного колективного, надіндивідуального розуму. Якщо вище ми говорили про те, що в пронизаному інформаційними зв'язками світі кожна людина стає суб'єктом, що творить, то тепер можна розвити цю тезу і говорити про те, що безліч таких суб'єктів, об'єднаних віртуальними зв'язками, утворюють складний надіндивідуальний суб'єкт. Таким чином, сама Мережа стає суб'єктом – нікому повною мірою непідвласним, який є таким, що самоорганізується. «Тhe media is the message» - говорив М. Маклюен, підкреслюючи, що створювані людиною засоби інформації знаходять здатність змінювати його самого.
 |
Малюнок 1. Інформаційні революції (анимация: 5 кадрів, 5 циклів, 106 Кб) |
«Тhe media is the subject», – можемо додати ми сьогодні. При цьому описаний вище феномен «панавторства» переростає в нову форму суб'єктності, яку за аналогією з ним можна позначити як «пансуб`єктність». Ситуація унікальна, яка не мала місця ніколи раніше, але в якій, однак, угадуються риси відомих концепцій – від ідеї ноосфери в розумінні Т. де Шардена й В.І. Вернадського, концепцій колективного розуму Н.Н. Моісєєва [4], і «мудрого натовпу» [5], [7], [8] до моделей з досить далеких від соціальної філософії областей знання, таких як модель суперорганізму, запропонована У.М. Уилером або еусоціальності, описана С. Батра і Є. Уілсоном.
7. Виходячи із проведеного аналізу трансформацій суб'єктності в сучаснім суспільстві й отримання інформаційно-комунікаційним простором статусу онтологічної реальності, можна розглядати суспільство, що формується на початку ХХI століття як самостійну й унікальну соціокультурну епоху, критерієм виділення якої можна вважати тип соціального суб'єкта, суб'єкта влади. Питання про можливу трансформацію інституту влади й зміни пануючого суб'єкта в інформаційнім суспільстві, одним з перших підняв Є. Тоффлер [6], після чого воно було озвучене у новому ключі в концепції «нетократії» [1] і неодноразово обговорювалося в ряді наступних розробок. Питання ж про те, куди ведуть сучасне суспільство зазначені тренди, сьогодні залишається відкритим. Чи дійсно сьогодні стає можливим повною мірою реалізувати ідеали громадянського суспільства й тотальної демократії або ж новий вимір громадського життя просто чекає нову правлячу еліту, яка зможе його контролювати й регулювати в масштабах, немислимих у жодної з попередніх епох? Яких подальших трансформацій суб'єктності слід очікувати: усе більшої демократизації й реалізації ідеалів цивільного й відкритого суспільства або ж, навпаки, централізації, яка зростає, під маскою необмеженої волі?
Наскільки актуальна описана ситуація для України? Навіть оглядаючись лише на один епізод - події «помаранчевої революції», яка потрясла увесь світ – можна із упевненістю затверджувати: так, актуальна. У далекому 2004 році, коли наша країна мала дуже низький рівень розвитку мережевих комунікацій всеохоплюючої мобільної мережі ще не було навіть у самих розвинених країнаї, а соціальні інтернет-мережі знаходилися в самому початку свого існування, було організовано і проведено масове дійство, яке по всім критеріям відповідало сучасній моделі мережевих революцій. Таким чином, «мережевий потенціал» в України, безсумнівно, є - незважаючи на очевидне відставання по розвиненості технологічної інфраструктури.
Отже, одним із прямих завдань, що стоїть перед сучасною філософією й цілим рядом гуманітарних наук, є невідкладна побудова адекватних концепцій, які характеризують сучасне суспільство, роль ІКП і статус людину в ньому. У Японії, наприклад, інститут вивчення мобільного суспільства був створений ще в 2004 році. В 2006 році в США була висунута ініціатива по легалізації нової області знання - Web Science (веб-науки) — науки, яка поєднує вивчення соціальних і технічних аспектів розвитку «всесвітньої павутини». В 2009 році в США відбулося відкриття першої бакалаврської програми в цій області. У цьому напрямку необхідно рухатися й Україні. Як писав Є. Тоффлер, «чим скоріше людство усвідомлює потребу в переході до нової хвилі, тем менше буде небезпека насильства, диктату й інших лих» [9]. Тому вкрай важливим стає не просто розробити відповідні концептуальні моделі, але й донести їх до максимально широких кіл населення з метою підвищення рівня усвідомлення широкими масами суті сучасного миру й розуміння процесів, що відбуваються в ньому. Адже поки людина (і людство) будуть діяти сліпо дотримуючись обставин (а сьогодні це твердження недалеке від істини), нова соціальна реальність буде залишатися відчуженою й тиснути на нас, залишаючи нас у стані несвободи.
Висновки
Отже, у результаті розвитку інформаційних і комунікаційних технологій людство зіштовхується з новою технологічною й соціокультурнихою реальністю, без розуміння якої неможливе розуміння сучасної людини й суспільства, а, виходить, неможлива філософія як така. зміни, Що Відбуваються, носять не стільки технічний, скільки гуманітарний, соціальний характер. На наших очах формується нове суспільство, нова людина й нові моделі комунікацій і соціальних взаємодій. Тому сьогодні діалог філософії й сфери інформаційних технологій стає як ніколи актуальним і здобуває нові риси: філософи, соціологи й фахівці в області інформаційних технологій уже не можуть існувати друг без друга, тому що тільки на стику цих двох областей знання можливе розуміння нового миру, у якому «реальний» і віртуальний шари зливаються в нероздільну цілісність.
Незважаючи на голосні заяви про інформаційну революцію, що вже відбулася, сьогоднішній період - можна розглядати тільки як становлення, перехід до інформаційного суспільства в повному змісті цього слова. Однією ногою ми всі, включаючи найбільш інформаційно-розвинені країни, як і раніше коштуємо в суспільстві індустріальному. Наша сьогоднішня реальність як би двошарова, вона є людині, з одного боку, у розірваності, а з іншої, у нашаруванні двох різних мирів - «реального» соціального буття й буття інформаційного, мережевого.
В роботі був проведений аналіз сучасних інформаційно-комунікаційних технологій як одного із ключових факторів, що визначили напрямок розвитку сучасного комунікативного простору. Кардинальні цивілізаційні трансформації й зміни парадигм часто наступають непомітно. Поки ми будували мости в «чудовий новий мир», він просто ввійшов у відкриті двері в особі технологій й явищ, які багато хто саме й уважали причиною кризи. Як пише М. Гайдеггер, виявилося, що суть техніки таїть у собі - чого ми менше очікували - можливі паростки рятівного .
Отже, хоча крім безсумнівних плюсів «суспільство загальної творчості» неминуче зштовхнеться й з новими проблемами: перекручуванням знання, створення й поширення якого перестає бути монополією інтелектуальних еліт; розмиттям індивідуальності окремих авторів; трансформаціями самої природи авторства (аж до можливого повернення до неавторської культури, як вона існувала, зокрема в дописьмову епоху) і ін., можна припустити, що саме в ньому можуть знайти свій дозвіл такі істотні проблеми постсучасності, як криза суб'єктності й ідентичності й стан відчуження, що лежать у джерелі багатьох інших протиріч.
Теоретичні результати проведеного в роботі аналізу трансформацій сучасного суспільства й категорії суб'єктності в ньому на початку ХХI століття можна узагальнити в ряді тез.
1. У зв'язку з розробкою в перші роки ХХ століття методики проектування Інтернет-ресурсів, що одержала назва «Web 2.0» і поширенням соціальних мереж представляється не тільки правомірним, але й необхідним розширення розуміння сучасного кіберпростору як простору буття, онтологічного простору, особливої форми реальності, по ступені значимості не уступає реальності фізичної.
2. У зв'язку із трансформаціями, що відбулися в результаті цього, сучасного інформаційно-комунікативного простору, сьогодні можна говорити про зміну інформаційної й соціокультурнихої парадигми й початку нового цивілізаційного етапу, що у дійсній роботі аналізується під робочою назвою «суспільство 2.0». Цей процес можна трактувати не стільки як технологічну, і навіть не стільки як інформаційну революцію, скільки як соціокультурниху, оскільки зазначені зміни торкнулися й перетворили всі основні сфери життя суспільства й створили умови для становлення нового типу раціональності й ідентичності. Можна затверджувати, що мир коштує на порозі завершень ситуації «постсучасності».
3. Найважливішим фактором зазначених трансформацій й, як слідство, однієї з фундаментальних характеристик сучасного суспільства можна вважати відкриту творчу природу сучасного кіберпростору, позначену в роботі як феномен «панавторства» і розглянуту як одне з істотних умов для дозволу цілого ряду протиріч, властивому сучасному суспільству. Є підстави думати, що посилення загальної участі в створенні Всього виявиться ключем до подолання стану «смерті автора» [9], до якого прийшла епоха постсучасності, і до «відродження суб'єкта».
4. У сучасному віртуалізованному суспільстві затверджується новий - відкритий, динамічний, множинний характер самоідентичності. Тому, можливо, саме в цьому втримується можливість подолання характерної для сучасного суспільства проблеми розщеплення ідентичності.
5. Зростаючий ступінь участі широких кіл людей у соціальних процесах дозволяє говорити про зміну соціального суб'єкта в сучасному «мережному» суспільстві й найбільш буквальному втіленні ідеї демократії за всю історію суспільства й, отже, може розглядатися як можливий шлях до подолання стану соціальної відчуженості.
6. Онтологічні зміни, розглянуті в роботі (інтеграцію віртуальної й фізичної реальностей й інтеграцію соціальних суб'єктів) можна розглядати як черговий, наступний за інтеграцією людських істот у суспільство, метасистемный перехід, у результаті якого й формуються основні онтологічні характеристики сучасної соціокультурнихої реальності: метареальність і пансуб'ектність, які можна розглядати як нові системні рівні реальності й суб'ектності. Ці два аспекти можна розглядати як фундаментальні характеристики сучасного суспільства й, як слідство, фактори, що детермінують всі інші особливості й напрямки трансформацій сучасної соціокультурної реальності.
Можливість практичного застосування результатів роботи обґрунтовується, насамперед, тим, що сьогодні існує об'єктивна необхідність у проведенні комплексних міждисциплінарних досліджень й, більш того, у формуванні спеціальних галузей знання, метою яких повинні стати аналіз і конструювання того інтегрованого віртуально-фізичного простору, у якому існує сучасне суспільство.
Концептуальна модель суспільства, що формується, розробка якої почата в даній роботі, може стати теоретичною підставою в реалізації одного з таких комплексних науково-освітніх проектів. Ця модель сучасного суспільства, хоча, безсумнівно, вимагає доповнення й деталізації, навіть у сьогоднішньому стані може бути використана філософами й соціологами як теоретична підстава для осмислення й пояснення різноманітних фактів, трансформацій і тенденцій, що спостерігаються у різних сферах сучасного життя.
Саме подібні моделі повинні утворити ту платформу, на якій можуть бути вибудувані галузеві моделі всіх, без винятку, соціальних інститутів; нові моделі комунікації й схеми соціальної взаємодії. Всі разом це утворить фундаментальні теоретичні підстави, які не тільки забезпечують можливість адекватного розуміння сучасних процесів й явищ, але і є концептуальним фундаментом існування кожного суспільства, основою функціонування й розвитку всіх його інститутів.
.
Під час написання даного реферату магістерська робота не завершена. Остаточне завершення: грудень 2012 року. Повний текст роботи може бути отриманий в автора або його керівника після зазначеної дати.
.
Література
1. Бард А., Зодерквист Я. Нетократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2006.
2. Засурский Я.Н. От электронного общества к мобильному / Засурский Я.Н. // Информационное общество. - 2008, №5-6 - С. 34-36.
3. Киселёва Ю.Н. Феномен панавторства и проблема идентичности в современном сетевом обществе / Киселёва Ю.Н. Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистостi: матеріали XXVIII Міжнародної науково-практичної конференції. - Донецк: IПШI Наука і освіта , 2010. - С. 146-149.
4. Моисеев Н.Н. Судьба цивилизации. Путь разума. – М.: Языки русской культуры. – 224 с.
5. Рейнгольд Г. Умная толпа. Новая социальная революция. - Москва: ФАИР-ПРЕСС, 2006. – 416 с.
6. Тоффлер Э. Метаморфозы власти. – М.: АСТ, 2003. – 669 с.
7. Тэпскотт Д., Уильямс Э. Викиномика. Как массовое сотрудничество изменяет все: Best Business Books, 2009. – 392 с.
8. Шуровьески Дж. Мудрость толпы. Почему вместе мы умнее, чем поодиночке, и как коллективный разум формирует бизнес, экономику, общество и государство: Издательский дом Вильямс , 2007. – 254 с.
9. Wikipedia contributors. Смерть автора // Википедия // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%8C_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B0.
.