Дитинство

       Я відкрила очі і закричала у перший раз 22 вересня 1982 р. Мої гаряче улюблені батьки - тато Проглядов Леонід Димитрович і мати Проглядова Ірина Леонідівна - з нетерпінням чекали знаменний день мого народження. Це було в роддомі міста Екібастуза (Казахстан, Павлодарська область). Довго мені не навелося топтати цю землю, оскільки наша родина повернулася на Україну, у місто Донецьк, де проживали всі родичі і звідкіля батькам довелося виїхати у зв'язку з напрямком по роботі.
       Вихованням моїм у дошкільні роки займалися в дитячому садку "Стрекозка". Головними ж моїми вихователями у відсутності батьків були мої бабуся Ширяєва Прасковія Андріївна і дідусь Ширяєв Леонід Михайлович (за що я дуже вдячна), оскільки батьки змушені були часто від'їжджати. Вже в тім віці я почувала себе самостійною, і ми із сусідською дівчинкою по черзі "забирали" одна одну із саду (благо, дитячий сад був недалеко від будинку і бабуся з цим упокорилася).
       Мій молодший брат Михайло, інша дитина у родині, з'явився на світ 9 березня 1991 р. Як старша сестра я активно приймала і приймаю участь у його вихованні, усвідомлюючи повноту відповідальності.

       Шкільні роки

       Перші два класи я училася в СШ №7, а потім у зв'язку зі зміною місцепроживання перейшла до ЗШ №119. Я розплакалася, коли йшла на свій перший урок, і ридала від щастя у день шкільного випускного, розмахуючи "золотою" медаллю на стрічечці. Повинна зізнатися, мені подобалося учитися, особливо в дусі суперництва. Я намагалася бути в числі перших, якщо не першою.
       Моєю улюбленою вчителькою в молодших класах була Стела Юхимівна (3-й клас у школі № 119, а от перша вчителька мені не запам'яталася). Кожна людина краще і талановитіше всего робить те, що доставляє їй щире задоволення.
       Я полюбляла уроки малювання і співу. У дитинстві часто просто малювала для задоволення. Думаю, любов до малювання передалася в спадщину по лінії батька (мій дід - художник, та й сам тато у молодості малював красиві картини). Що стосується співу, та це як засіб релаксации поряд із заняттям спортом.
       До речі, про шкільний спорт. Учитель фізкультури, Ала Іванівна, завжди морально підтримувала у важку хвилину. Пам'ятаю біг на довгі дистанції, коли кожне коло супроводжувалося її словами, що додавали сил. І було не важливо, прибіг ти перший чи останній, на фініші "святкувався" перемога насамперед над собою. От так виховувалася воля до перемоги.
       Мови давалися мені легко. З першого класу вивчала англійську мову. Дуже любила уроки російської мови - під керівництвом чудового філолога і психолога Харлановскої Вероніки Леонідівни, що багато займалася з нашим класом в ігровій формі, поглиблюючи знання по мові і вправляючи пам'ять.
       А самим улюбленим предметом була математика. І якщо в молодшій і середній школі у вільний час я займалася танцями, плаванням, в'язанням, аеробикою, то в старших класах вільний час я усе більше присвячувала математиці. Тим більше, що в мене був кращий учитель - талановитий математик і фізик Кондратенко Максим Васильович, що багато в чому і прищепив мені любов до цього предмета. Згодом я погодилася з ним, що математика допомагає упорядковувати думки.
       Червоною ниткою мого шкільного життя проходила ідея про те, що школа - тільки підготовка до наступного важливого етапу життя. Насамперед, батьки хотіли, щоб я продовжила навчання далі у ВУЗі, на що спрямовували мене з перших класів. Це привело до того, що я сама жагуче цього хотіла і закінчила школу із "золотою" медаллю.

       Університет: враження і досягнення

       Вибір майбутньої професії, що ставала усе більш популярною, відбувся зненацька - побачила у знайомого комп'ютер і захотіла довідатися про це диво техніки побільше (тоді я, щоправда, ще нічого не знала). З іншого боку, вплив на мене зробив мій двоюрідний брат Дрьомов Микола, він був на той час сильно захоплений програмуванням і надійшов на факультет КІТА Донецького Державного Технічного Університету. Батьки і тут мені допомогли - подарували комп'ютер. Я стала ходити, ще будучи ученицею, до комп'ютерного гуртка. Так, закінчивши школу у 1999 р., за співбесідою я надійшла в ДонНТУ (тоді ще ДонДТУ), на факультет обчислювальної техніки та інформатики (ФОТІ), спеціальність "Програмне забезпечення"(ПЗ).
       Навчання у ВУЗі - процес, що вимагає значних зусиль, - от мої перші враження. Викладачі обіцяли з кожним курсом дати усе більше знань і побільше запитати, часто повторюючи, що слабким студентам тут не місце. Це, звичайно, свого роду, мотивація.
       Власне програмувати я навчалася "з нуля". Тут мені в черговий раз придалися такі якості, що виховувалися в мені з дитинства моїми батьками, як самостійність, цілеспрямованість, наполегливість. Благо, і оточення моє стимулювало моє професійне і особисте зростання. Потрапила я в дуже гарну групу - "ПЗ-99а" - хлопці та дівчатка дружні, амбіційні і закохані у свою справу. Висококваліфіковані викладачі кафедри ПМІ (Прикладної математики та інформатики) за роки навчання стали як рідні, виростили з нас фахівців.
       Приємні спогади залишилися про уроки фізичного виховання. Займаючись аеробикою з повною віддачею, наша дружна команда (дівчини нашого факультету) на змаганнях займала перші місця.
       Після закінчення обов'язкового курсу вивчення англійської мови, я продовжила курс навчання за методикою на базі підручника "Headway" за програмою Іntermedіate, і, успішно здавши іспит, одержала відповідний сертифікат ДонНТУ й Інституту міжнародного співробітництва.
       З 4-го семестру я вирішила скористатися можливістю і бажанням опанувати економічними знаннями. Так у кінці 8-го семестру я одержала диплом з відмінністю бакалавра комп'ютерних наук. У кінці 9-го - під чуйним керівництвом д.е.н. кафедри "Фінанси і банківська справа" Сайгиноі Тетяни Борисівни підготувала диплом бакалавра за фахом "Фінанси" і захистила його на "відмінно" (Факультет підготовки кадрів (ФПК), Центр підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів у ДонНТУ).

       Університет: магістратура (2004)

       Вислухавши думки батьків, друзів, знайомих, я вирішила продовжити навчання в магістратурі, таким чином потрапивши у ряди "студентської еліти".
       Керівником моєї магістерської роботи є старший викладач Карабчевський Віталій Владиславович, що запропонував мені тему роботи "Автоматичне рішення задач нарисної геометрії". Дана тема передбачає розроблення алгоритмів автоматизації розв'язку задач нарисної геометрії і їх реалізацію в рамках навчальної системи в середовищі AutoCAD. Елементи розв'язку окремих задач можуть бути цікаві також проектувальникам, що працюють з AutoCAD.
       Паралельно навчанню в магістратурі я маю намір продовжити навчання за другою спеціальністю - "Фінанси". У найближчому майбутньому бачу себе банківським працівником. В міру одержання життєвого досвіду і розширення зв'язків планую зайнятися власним бізнесом.
       Недавнім моїм захопленням стало скелелазіння (три рази в тиждень відвідую скелелазний тренажер у спортивному манежі ДонНТУ). Цей вид спорту розвиває не тільки м'язи тіла, але й сміливість, цілеспрямованість, силу волі, довіру і почуття відповідальності (коли тебе підстраховуюють і коли ти підстраховуєш іншого). Перший мій "скельний" досвід був отриманий завдяки моїм друзям і одногрупникам під час виїзду до Зуєвки. Подібні незабутні переживання - перший крок до розуміння екстремальних видів спорту.
       Цікавлюся питаннями східної філософії, психології успіху, удосконалювання свідомості і реальності 4-мірного світу. На мою думку, "істини", які відкриті ще древніми і пізнаються сучасними вченими та філософами, а також так називаними присвяченими, гуру, - різнобічні і багатогранні, але по своїй суті відбивають один і той самий життєстверджуючий закон. Особливістю Істини є те, що кожен повинен її відчути і пізнати в самому собі. Скептицизм багатьох людей із приводу існування невидимого, нечутного, непізнаного і недоведеного (формальними математичними методами, наприклад) не звільняє нас від дії Закону Життя. Наприклад, питання існування 4-мірного світу або паралельних світів відноситься до непізнаного (для більшості людей, принаймні , - не будемо стверджувати за усіх). Однак, факти пропажі кораблів, літаків, окремих людей і цілих груп на "рівному" місці були в історії і залишаються таємницею паралельних світів, що перетинаються з нашим при невизначених обставинах.
       Отже закон Життя діє, а "незнання закону не звільняє від відповідальності". Незнаючий не може судити. А той, хто пізнав Істину (чи наблизився до неї) не може зрозуміло для іншого розкрити її (різні рівні розвитку і сприйняття) та й не буде цього робити. З іншого боку, Закон Життя дає людині право вибору вірити в щось і розвиватися так, як він для себе приймає. Звідси, дуже важливе, як мені здається, правило: "не судіть, та не суджені будете".
       А от твердження з області психології успіху: "Досягаємо те, у що віримо". Сьогодні у продажу безліч книг, присвячених методам зміни характеру, удосконалювання свідомості, керування людьми, і все це з метою домогтися успіху, багатства, дружби, любові. Не секрет, що людина може досягти стану, коли її думка матеріалізується майже миттєво, коли обставини самі складаються для реалізації задуманого. Ідея полягає в тім, що поводження людини керується на 90 відсотків вмістом його підсвідомості (те, що людина робить без замислення, чим визначається характер, емоції). Цей вміст із метою самовдосконалення можна змінити, але згодом (не одномоментно) і за умови сталості і спрямованості зміни. При цьому важливо мислити і висловлюватися позитивно. Якщо людина керується в житті любов'ю до навколишнього, добрими намірами, не наносить шкоди іншим (людям, тваринам), його думка і, тим більше, слово знаходить силу вищезгаданого Закону Життя. Ви запитаєте, чому ж тоді не багато хто здобуває бажане? Тут відповідь проста: мало знати, що саме хочеш досягти і як при цьому поводитися, - потрібно робити, домагатися цього.
       У свою чергу, бажаю Всім, хто приділив увагу цій сторінці, бути оптимістами і постійно удосконалюватися, пам'ятаючи, що досконалості немає межі.