Народилася я у прекрасному, духм"янячому троя ндовими ароматами місті Донецьку - "Місті троянд", 11 жовтня 1982 року.

Мабуть, як і всі діти на той час , з 3 років пішла у дитя чий садок "Вітерець" і, саме з того моменту я почала формуватися, як творча особистість. Помітила мій творчий потенціал вихователька Савостова Надія Марківна - надзвичайна, добра, розумна, словом, просто Людина з великої літери. І моє життя закрутилося... Вона почала давати мені творчі завдання з малювання, з 4 років мене віддали у Дитячу спортивну секцію з художньої гімнастики, але мені і цього було мало: я весь час подивлювалася на великий аккордеон, який стояв у кутку, на котрому грала моя мама. Перед 1 вересня 1987 року моя бабуся побачила оголошення про конкурсний набір дітей до танцевального ансамблю "Сонечко", де я успішно виконала всі завдання та була зарахована. В силу нового захоплення гімнастикою прийшлося пожертвувати, але без жалю! З того часу у дитячому садочку я стала просто постійною учасницею всіх конкурсів, виступів та урочистих заходів. Мій тиждень був розписаний так, що в ньому просто не було часу сумувати та ледарювати: танці, малювання, бассейн та дитячий садок. Надія Марківна у 1987 році організувала виставку моїх малюнків, а в слідуючому році назначила мене Снігуронькою на всіх дитячих виступах - це для мене було дуже цінним, новим та просто незабутнім.

В 1989 році я пішла в 1 клас загальноосвітньої школи I-III ступенів № 17 м. Донецька.

Шкільне життя виявилося для мене не менш інтересним та захоплюючим. Я і на той час залишалась незамінною учасницею всіх шкільних заходів , була старостою класу та відповідальною за культ-масовий сектором. Все це я чудово поєднувала з відмінним навчанням. До всі х моїх захоплень додалася ще й художня школа. у 2 класі я склала іспит з класичної хореографії та була зарахована в естрадно- хореографічний ансамбль "Шоколад" областного Палацу дитячого та юнацького мистецтва, а в 3 класі я просто пішла та скала іспити у музичну школу. Тепер я аккомпонувала частушки на класних виступах. Мені доручали проводити уроки труда та малювання, а коли вчительці треба було відійти на пару хвилин вона не боялася покинути клас - знала, що все буде добре! Але і в цьому життєвому періоді, я маю на увазі початкову школу, було одне розчарування. Я дозволила собі намалювати В.І.Леніна на одному з уроків образотворчого мистецтва, за що і отримала "4" у чверті з малювання, адже право малювати В.І. Леніна мали виключно деякі члени Спілки художників.

З переходом до середньої школи нічого не змінилося. За виключенням того, що в 1993 році у зв2язку з переїздом прийшлося змінити місце навчання. І мене перевели в СЗШ 1-3 ступенів № 43, там я швидко придбала нових друзів і здобула авторитет. Шкільне життя було переповнене конкурсами та заходами, всебічно розвиваючими дітей. Я брала участь у виступах шкільної команди КВК, була секретаркою районної молодіжної організації Спілка молоді Київськогорайону, Місс школи - 97, переможницей конкурсу "Обличчя осені -98",організатором якого була обласна газета "Жіночий світ", здобула 1 місце в районній олімпіаді з фізики, з ансамблем "Шоколад" виїжджала на гастролі до Києва, Харкова. Ці поїздки були незабутніми. Краса та велич архітектурних пам"ятників цих міст просто зачаровувала, надихала, давала сили для подальшого розвитку талантів. Мій хореограф, Лєвітан Лариса Борисівна, говорила, що я "живу у танку". А мені по-справжньому подобалося танцювати! Класі у 8 я почала замислюватися над тим, щоб вступити до Училища культури і стати хореографом, але доля розпорядилася інакше. Розпад СРСР привел до упадку духовності народу, про культуру, дитячий сміх, танці почали забувати. Духовність та культура були брошени на призволяще. І я вирішила, що треба вибирати професію більш суттєву та актуальну, яка могла б мені забезпечити гідне існування. І моє постійне прагнення до справедливості привело мене до думки стати адвокатом. В 11 класі я почала ходити на додаткові курси до Центру підготовки абітурієнтів (ЦПА) з правознавства та історії, проходила різні психологічні тестування в УВС Донецькій області, словом готувалась до вступу в Харківську юридичну академію ім. Я.Мудрого. Всі попередні іспити та тестування були складені з успіхом, але моя мрія, мабуть, не повинна була здійснитися. За сімейних обставин я, навіть, не поїхала до Харкова. І в червні 1999 року я у ліхорадочному темпі починаю готуватися до вступу в Донецький державний технічний університет. Чому саме туди? А тому, що мою увагу привернула спеціальність, яка чудово поєднувала в собі економіку та право - організація економіко-правового забезпечення підприємств.

Іспити були складені на відмінно. І я стала студенткою денного відділення ДонДТУ. спочатку навчання забирало всі сили і про танці прийшлося забути, але не на довгий час. На першому курсі стала призером університетської олімпіади з української мови, брала участь в конференції з філософії, писала наукові роботи і хотіла бути всюди першою. Будучи студенткою 3 курсу улаштувалася в будівельну фірму секретаркою, придбала досвід роботи, навчилася працювати з оргтехнікою, знаходити компроміси у роботі з людьми та продовжувала навчатися на денному відділенні, із-за якого незабаром прийшлося покинути роботу з повним робочим днем. Останній місяць роботи в офісі поєднувала з підробкою по субботах хореографом у школі. Робота з дітьм, можливість виїздити на гастролі, самой планувати свій день та свою роботу притягли мене, і у 2002 році я стала студенткою факультета додаткових профессій Донецького національного університету зі спеціальності викладач-організатор фізичного виховання та спорту. За 2 роки роботи моя дитяча Студія сучасного танцю "Тутті-та" стала переможцем районного конкурсу хореографічних коллективів "Весела каблучка", а на міському конкурсі посіла 3 місце (причому 1 та 2 місця не присуджувались). Таким чином, на данний момент я є студенткою 2 університетів, керівником студії сучасного танцю, маю красний диплом бакалавра зі спеціальності "менеджмент", мрію видати свою збірку віршів, написати книгу, скласти пісню,... і цей перелік можна продовжувати дуже довго - головне все це встигнути зробити за одне життя ! .

Може деякі люди мене і не зрозуміють. Скажуть, до чого тут економіка ,коли ти хочешь поєднати своє життя зі спортом та іскуством. Але я ніколи з ними не погоджуся. Адже я вважаю, що кожна людина, якщо вона хоче досягти успіху в житті повинна багато знати, бути розвиненою не тільки в якомусь одному напрямку, мати свою особисту думку, бути неординарною і постійно прагнути дізнаватися чогось нового - тобто бути особистістю. Саме тому, наступна сходинка на шляху мого самоудосконалення - це аспірантура.

Що стосується планів на майбутнє, то тут все дуже просто. Хочу бути менеджером у свойому власному центрі здоров"я та культури. Розумію, що для цього необхідно багато працювати, набиратися досвіду та профессіоналізму. Це мене не лякає, адже моє кредо в житті "Переможи себе" - я знаю, що труд та велике бажання - це 50% успіху!