Olena Zhyriakova

Екологічна економіка. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2002 - 346 с.

Для чого потрібні еколого-економічні оцінки
Л.Г.Мельник

Економісти, що займаються екологічними проблемами, так чи інакше змушені шукати
відповіді на ряд ключових питань:

• Навіщо потрібно оцінювати природні фактори?
• Яке місце займають подібні оцінки в системі товарно-грошових відносин?
• Як співвідносяться економічні оцінки й економічні інструменти сфери
• природокористування?
• Як можна оцінити природні фактори вартісними показниками?
• Чому один і той самий природний фактор може мати різні економічні оцінки?
• Чим схожі і чим різняться природні фактори й інші елементи, що враховуються
• системою товарно-грошових відносин? У чому відмінність відповідних груп
• економічних оцінок та інструментів?
• Чому ринок не може вирішити всіх проблем раціонального природокористування?
• Що можна і чого не можна врахувати економічними оцінками у функціях природного
• середовища?

Відповідь на перше питання дають безпосередньо життя та історія розвитку
товарно-грошових відносин.
Життєва необхідність стала основною причиною, яка спонукала людину оцінювати і враховувати природні фактори у своїй діяльності.
З часу неолітичної революції, коли людина перейшла від збирання і полювання до землеробства і тваринництва, природне середовище перетворилося для людини з першо-блага в першо-користь. Його компоненти стали розглядатися як виробничі фактори (природні ресурси, засоби виробництва, виробниче середовище, «реактор» для утилізації відходів та ін.). Зокрема, саме земля стала основним виробничим майданчиком, на якому людською працею і силами природи вирощувалося і вироблялося все необхідне для життя і діяльності людини. Праця і продуктивний потенціал природи зливалися в єдиний творчий процес. Згодом В. Петі дасть влучне визначення цьому: «праця - батько багатства, земля - його мати».

Необхідність співвідносити витрати праці з результатами господарської діяльності з використання природних факторів — основна причина їх економічної оцінки.

Власне, трудові зусилля людини головним чином були спрямовані на відтворення (активізацію) життєтворчого потенціалу природних систем. Людина «навпомацки», за методом спроб і помилок просувалася цим шляхом становлення виробництва й економіки.
З розвитком товарно-грошових відносин і держави система економічної оцінки й урахування природних факторів ускладнюється. Крім пари «виробник - споживач» у системі з'являються інші економічні суб'єкти: держава, що регулює загальні питання функціонування територій (безпека, керування, соціальні проблеми); власник, що привласнює право використання засобів виробництва, в т.ч. й природних факторів; посередник (торговець, перевізник, охоронець), що зв'язує виробника і споживача в тих випадках, коли такий контакт безпосередньо неможливий чи ускладнений (відстані, кордони, розбіжності культурних чи етнічних середовищ, ін.).
Кожний з економічних суб'єктів власною діяльністю не тільки здійснює внесок у розвиток економічних оцінок природних факторів, але й формує свої економічні інструменти, які дають змогу враховувати подібні оцінки в реальній практиці господарювання.
Держава та її урядовці, збираючи податки, змушені думати не тільки про військову безпеку території, але й про економічну міць, яка багато в чому тримається на природно-ресурсному потенціалі країни. Там, де це розуміють, вдається на десятки, сотні, а в деяких випадках і на тисячі років досягти процвітання виробничої, політичної, військової, культурної та екологічної складових життя суспільства, завдяки тому, що вони знаходяться в гармонії з економічним компонентом.
Власник, здаючи в оренду фактори природного середовища, (зокрема, землю, ліси, територію, багату на корисні копалини), враховував не тільки попит на них (що виникає лише в умовах дефіциту природних факторів і відбивається в абсолютній ренті), але й якість компонентів природного середовища: продуктивність, зручність використання і реалізації виробленої продукції (це відбивається в диференціальній ренті).
Посередник, якому випадає нести витрати з транспортування продукції, у разі потреби ризикувати майном (а часто і життям), доводити первинну продукцію до кондицій (вимог споживача) стає головною ділянкою формування як диференціальної ренти, так і ціни на природні фактори і продукцію, яку отримують завдяки їх використанню.
Таким чином, потреба господарської практики була тією першою і ключовою причиною, що породила необхідність оцінки й обліку природних факторів. Чим більше взаємозв'язки господарюючих суб'єктів набували форми економічних відносин, тим більше економізувалися оцінки природних факторів й інструменти їх використання.
Іншою причиною, що обумовила економічну оцінку й облік природних факторів, є міркування економічної доцільності. Розвиток будь-якої системи відбувається за принципом відбору її найбільш ефективних станів (критерій «мінімуму ентропії»). Не становлять винятку економічні системи, удосконалення яких відбувалося в напрямку постійного підвищення віддачі одиниці праці (ресурсів, капіталу).
Ринок є одним із досягнень розвитку економічних систем. Ринковий механізм організації економіки дає змогу реалізувати принаймні дві беззаперечні переваги, властиві екосистемній регуляції природних систем.
По-перше, ринок має внутрішню потенцію стимулювання постійного підвищення економічної ефективності будь-яких компонентів, які використовуються (і, що суттєво, сприймаються) економічними суб'єктами. По-друге, ринок має можливості автоматичного саморегулювання процесів взаємовідносин між окремими суб'єктами економічної системи. Тут, зокрема, можна виокремити такі зв'язки: а) між виробниками і споживачами; б) між конкуруючими виробниками; в) між суміжними споживачами.

Економічна доцільність обліку в ринкових відносинах обумовила другу причину еколого-економічних оцінок. Ринок забезпечує ефективність і автоматизм регулювання.

Крім цілком відчутних переваг (наприклад, колосального прискорення процесів укладання угод, можливостей підтримання рівноважного стану, мобільності, здатності до пошуку компромісів), автоматизм ринкового регулювання означає також значне здешевлення процесів управління станом макроекономічних систем і зменшення факторів суб'єктивності (зокрема, зниження можливостей прояву сваволі чиновників, збільшення ступеня «відкритості» процесів, що відбуваються, зниження «волюнтаризму» прийнятих рішень, конкурсність тощо).
Одна з головних переваг ринку - його здатність досягати високої ефективності використання будь-яких виробничих факторів,які включаються у систему ринкових відносин (тобто тих, які стають товаром). Для того, щоб використовувати всі переваги ринку, економісти (в тому числі й ті, діяльність яких пов'язана з екологічною сферою) повинні досконально знати закони, за якими функціонують його механізми, чітко окреслювати ті межі, в яких можуть бути реалізовані можливі переваги. Ринок, зокрема, блискуче розв'язує завдання зниження енергоємності і матеріаломісткості систем). Слід також чітко розрізняти ті межі, поза якими варто залишити ілюзії з приводу вирішення проблем за допомогою ринкових механізмів. Необхідною передумовою такого аналізу є дослідження функцій природного середовища.