Університет

Програмне забезпечення автоматизованих систем

Безпосереднє знайомство з університетом почалося у легкоатлетичному манежі ДонНТУ під час вибору спортивної спеціалізації. Перші навички студентського спілкування я отримав на наступній парі під час пошуку аудиторії 3.336. Найбільш цікава несподіванка очікувала на нас у цій аудиторії. Свою першу лекцію нашому потоку читав Анатолій Єфремович Скворцов. Цікаво було бачити знайомі обличчя серед колег. Із Дмитром Кострицьким ми були знайомі ще зі школи, а Віктор Рудь був моїм новим приятелем із часів літньої університетської практики.

Те що я побачив, почув і відчув мене не розчарувало. Хоча відчуття було таке, що я опинився у зовсім іншому світі порівняно зі школою. Трохи пізніше прийшло усвідомлення: „Це - вже університет”.

Перші два тижні я усе сприймав якось дивно. Підтвердилися мої головні припущення:

Таким чином почалося моє студентське життя. До закінчення школи в мене була сформована звичка якісно робити будь-яку працю. Мабуть, завдяки цій звичці, я практично завжди досягав бажаного результату на сесії.

Навчання-навчанням, але інститутські роки залишилися б звичайною формальністю без студентської романтики та побуту. Нехай я не отримав досвіду життя у гуртожитку, мене багато разів дурманило таке духмяне і хмільне повітря свободи, студентської свободи. Це – і прогулянки разом із дівчатами навесні (само по собі зрозуміло під час навчання), і святкування разом із інститутськими друзями студентських свят... А часом – екстремальне складання іспитів на сесії.

Після першої сесії я усвідомив, що успіх – зовсім поряд. Треба тільки додати трохи зусиль, щоб спіймати його. Я маю на увазі не тільки навчання, але й спорт, і життя взагалі. Часто у вільний час я займався баскетболом. Я регулярно займався боксом до другого курсу. У щільному студентському графіку я знаходив час і на ранкові пробіжки.

Суспільне життя також не обійшло мене стороною. До третього курсу я виконував обов’язки профспілкового організатору у межах групи. Стати їм довелося мені майже випадково. Вже був четвертий тиждень навчання, але ще не було вирішеним питання із приводу стипендії. Треба було оформити відповідні документи. Одного дня до мене підійшов староста з проханням вирішити це питання. Я погодився. У підсумку у нашій групі цей процес пройшов швидше, ніж в інших групах.

Майже „також випадково” я став старостою групи на третьому курсі. Про чимало організаційних і учбових питань ми разом із одногрупниками дізнавалися останніми. Цей стан справ треба було виправляти. Обговоривши це питання, було вирішено призначити мене старостою групи. Я впевнений, що свої обов’язки я виконав на достатньому рівні. Я доходжу такого висновку тому, що не було жодної скарги щодо результатів моєї праці.